Носівська школа № 1 в часи Другої світової війни

Носівська школа № 1 в часи Другої світової війни

«Школа в часи Другої світової війни» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.

Перед самим початком Великої Вітчизняної війни було завершене будівництво двоповерхового приміщення для нової школи. Звели його в районі нинішнього Будинку культури. Вже були завезені парти, обладнання.

Все населення міста очікувало новосілля, яке школа готувалася зустріти першого вересня 1941 року. Але війна перекреслила все.

Перший же наліт німецьких бомбардувальників на Носівку скінчився катастрофою для школи, яка була чи не найпомітнішою ціллю в центрі міста. Як стверджували очевидці, першою ж авіабомбою, скинутою на місто, у новобудови було відірвано ріг і завдано значних руйнувань. Потім розпочалася дворічна окупація і за цей час носівчани остаточно розтягли напівзруйновану бездоглядну школу для своїх потреб.

Подібне траплялося і раніше, як, наприклад, з Воскресенською церквою та іншими носівськими церквами. Наприклад, після зруйнування Успенської церкви, (нині на її місці знаходиться носівський «Білий дім»), районна газета «Сталінський прапор» повідомила носівчанам, що з церковної цегли будуть збудовані млин, олійниця, крупорушка. Та все сталося, як звично – частиною цегли засипали болотисту вулицю (від Троїцької церкви до сучасного приміщення районного суду), а решту розтягли жителі.

Подібне траплялося і в наш час; старі приміщення школи №5 розтягли за лічені місяці та й нове постраждало неабияк. За 2-3 роки безслідно зникли Носівські восьмирічні школа №5, №8.

Тоді був сталінізм, була окупація. А нині?! Під час фашистської окупації у 1941-43-му роках у приміщенні школи знаходилися італійські та мадярські солдати.

Побоюючись нападу партизан вони заклали цеглою усі вікна, залишивши лише невеликі кватирки з самого верху вікон. Усе навчальне обладнання, парти, підручники окупанти викинули на вулицю. На щастя, школа не зазнала значних руйнувань і після визволення Носівки вчителі провели ремонт шкільного приміщення, зібрали все, що вціліло і вже у жовтні 1943 року розпочали навчання. Не дивлячись на те, що не вистачало самого необхідного, учні потягнулися до навчання.

В 1945 році відбувся перший повоєнний випуск школи. З трьох довоєнних класів залишилося лише 20 дівчат та 2 хлопці, один з них був приїжджим, а другий, молодший за віком. Третій же хлопець загинув під час нальоту німецьких бомбардувальників на Носівку у вересні 1943 року. Тоді загинуло багато носівчан.

Після війни на території школи було три будівлі де знаходилися 10 класних кімнат. Майстерня для уроків трудового навчання знаходилася в «колгоспному» дворі. Це був звичайний хлів з одним віконцем. Навчання проводилося в три зміни, старшокласники навчалися приблизно до 20 години. Електричного освітлення ще не було і тому увечері в класах горіли гасові лампи. Після уроків працювали гуртки. Найбільше школярів приходило в два хорові гуртки. Як згадувала керівник одного з цих гуртків Шовкун М.К. хорові колективи школи займали перші місця по області серед колективів художньої самодіяльності.

Так що нинішні «Васильки» мали гідних попередників.

Також навчалися в будинку колишньої районної редакції, (нині «Живчик»). Навчання проходило в дві зміни. В старому приміщенні Носівської пожежної частини працювала їдальня для молодших школярів. От скільки було тоді дітей. Переважна більшість дітей були сиротами і напівсиротами.

Деяких учнів залишали на повторне навчання на 2-3 роки, через це в класах іноді налічувалося по 10-14 другорічників. Ці учні часто залишалися вдома, щоб доглядати молодших дітей, а дорослі працювали з ранку до ночі. Школа і вчителі як могли допомагали сиротам одягом, взуттям, їжею.

Було дуже сутужно з одягом. Довоєнна випускниця, а потім вчителька школи Самоненко Любов Іванівна пригадувала, що бувало учні звечора прали свій одяг, сушили його в печі на синії, аби вранці було в чому піти до школи.

Вчителька фізики, випускниця нашої школи 1945 року, Шумська Марія Марківна розповіла мені як учні дізналися про Перемогу.

«9 травня 1945 року старшокласники, котрі навчалися в другу зміну, почули по радіо звістку про Перемогу. Одразу ж о 10 годині прибігли до школи і повідомили директора, вчителів і учнів про цю подію. Заняття припинилися, всі вийшли на шкільне подвір’я де виник стихійний мітинг. Радості усіх не було меж. Директор школи А.П. Серновець поздоровив усіх з Перемогою і сказав звертаючись до випускників: «Ви увійдете в історію школи як перший післявоєнний випуск».