Від церковно-приходської – до закладу сучасного типу

Носівський НВК «ЗНЗ-ДНЗ» I-III ступенів № 3. Від церковно-приходської – до закладу сучасного типу

«Від церковно-приходської – до закладу сучасного типу» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.

НОСІВЩИНА! Благословенний край, який нам судився долею і переданий у спадок попередніми поколіннями. Ми тут живемо. Тут жити нашим дітям і внукам, які гідно переймуть естафету подвижництва в ім'я свого краю. Це станеться тільки при умові, якщо молоде покоління цікавитиметься історією своєї малої батьківщини, вивчатиме її, плекатиме бажання пізнати та поповнити знання про історичнокультурні надбання нашого народу. Сьогодні, готуючись до відзначення ювілею одного з найстаріших навчальних закладів міста, хочеться хоч трохи доторкнутися до його історії.

На початку дев'ятнадцятого століття у Носівці починає розвиватися промислове виробництво. Однак в культурному відношенні вона все ще була дуже відсталим містечком. Довгий час тут не було навчальних закладів. Представники заможних верств населення віддавали своїх дітей на навчання в інші повітові і губернські міста: Ніжин, Козелець, Чернігів, Київ. І тільки в 1851 му році при Миколаївському церковному приході відкривається перша парафіяльна або церковноприходська школа. Призначалася вона для дітей з бідних сімей. В одному комбінованому класі цієї школи навчалися до ста дітей і був один учитель. Викладання навчальних предметів велося російською та старослов'янською мовами. Навчальний рік починався з 2 жовтня і закінчувався у вербну суботу. Головним навчальним приладдям були грифельна дошка, грифель та лінійка.

У 1878 році на клопотання козацьких куренів в північній частині міста, на так званому Вербові, відкривається ще один навчальний заклад – земське початкове училище, де навчалися до 120 учнів. Воно знаходилося на утриманні земства і громади.

Учителями тут довгий час працювала Персіда Григорівна Павловська, Микола Іванович Поповший (будинок його зберігся і зараз, знаходиться по вул. Лівобережна, 41), місцевий священик Григорій Тимофійович Мороз. Співи викладав учитель церковноприходської школи Пшеничний А.І.

Спочатку училище розміщувалося на території нинішнього шкільного стадіону. Поступово територія школи збільшувалася, бо класи були замалими для усіх бажаючих навчатися грамоти, отож, незабаром було побудоване інше приміщення по вул. Козацька.

Для більш повного уявлення про тогочасну освіту слід зауважити, що учні земських шкіл та училищ забезпечувалися підручниками та канцприладдями за рахунок школи, тобто повітового земства, а учні церковних шкіл, які належали до єпархіального відомства, забезпечувалися навчальним приладдям за рахунок батьків. Вступити до земського училища, де навчання продовжувалося протягом трьох років, учні мали право тільки після закінчення земських або церковноприходських шкіл. Довгий час учні після закінчення училища не могли продовжувати навчання, оскільки не було середнього навчального закладу. І лише в 1895 році на Вербові починає діяти єдиний середній навчальний заклад: второкласна учительська школа. Тоді ж у школі готували вчителів початкових класів та вчителів словесності.

Фінансування будівництва здійснював священний Синод (вище церковне відомство). Попечителем і меценатом Носівської второкласної школи був земський начальник 3-ї дільниці Ніжинського повіту губернський секретар Микола Захарович Шаула. До речі, тільки нещодавно ім’я цього мецената було вшановано назвою однієї з вулиць цього мікрорайону. Він мав значний вплив на будівництво красивої будівлі, якою можна помилуватися і зараз. Він же й обирав місце для будівництва.

Тут же поруч була Миколаївська церква. Неподалік, на лівому березі Носівочки, знаходиться і маєток самого Шаули із розкішними садами, купальнями, парками (земля між сучасними вулицями Жовтнева та Мринський шлях була розбита під чудовий парк з красивими альтанками). Зовсім поряд з новим будівництвом був розташований і цегельний завод, який виготовляв цеглу для будівництва школи.

Вступати до второкласної учительської школи учні могли тільки після закінчення земського училища. Навчання в цій школі тривало 5 років і було платним, тому не всім доступне.

Набирали сюди в основному дітей іногородніх козаків та дітей тих носівчан, які приймали участь в будівництві приміщення.

Перший поверх був пристосований під спальні для учнів та великої зали для проведення концертів – зараз актова зала закладу. Тут стояв великий білий рояль. Концерти проводилися майже щомісяця та до великих свят. Вони були платні і їх відвідували заможні люди Носівки. Таким чином студенти заробляли кошти на потреби закладу. В кімнаті, де зараз розміщено кабінет світової літератури, була їдальня. Завідував цим закладом місцевий священник Мороз Г. Т.

У 1914 році, коли почалася Перша світова війна і вчитель церковноприходської школи був мобілізований в царську армію, школа припинила свою діяльність. А вже після Жовтневої революції перестали функціонувати початкове училище і второкласна учительська школа. Замість існуючих до цього часу трьох типів шкіл утворюється нова, так звана вища початкова школа.

В новій школі залишилися працювати вчителі: Макаревич, Багамут, Семенченко і Павленко С. П. Останній став завідуючим школою. Потім школа поповнилася новими вчителями та учнями.

То був складний час, йшла громадянська війна, та школа продовжувала діяти. З 1924 року цей навчальний заклад почали називати Носівською Ліснохутірською єдиною трудовою школою першого ступеню. Завідував школою Павленко С. П., який продовжував працювати на цій посаді до 1927 р. Після нього, до 1931 року, змінилося три завідуючі: Шапіро І. М., Павленко Ф. М., Чернявський І. М.

У 1931 році школа реорганізовується в Ліснохутірську неповну середню школу, її директором призначається Борисенко М. В.

В середині 1930-х років учительський колектив школи налічував у своєму складі 26 чоловік. Влітку 1940 року Максим Володимирович призначається завідуючим райво, а директором школи стає Ф. М. Буток. У цьому році Ліснохутірська неповна середня школа реорганізовується в середню. Але в цьому статусі вона пробула недовго: почалася війна, а незабаром і окупація. Нова влада відкриває тут початкову школу – 3 класи в приміщенні колишньої церковноприходської школи.

Учителями в ній були А. С. Козел, Т. Г. Дудченко, М. Г. Романенко. Учнів було мало. Щоб обігріти школу, кожен учень повинен принести в'язку дров. Та ця школа проіснувала недовго, а Тетяну Григорівну Дудченко забрали в гестапо.

У вересні 1943 року знову починає працювати Ліснохутірська неповна середня школа, а з 1947 р. – семирічна. Її очолює колишній випускник О. С. Сопіга. Поступово зміцнюється матеріальна база закладу, затим відбулися зміни на краще і в навчально-виховному процесі, з'явилися успіхи у натуралістичній та спортивно-масовій роботі.

Після виходу попереднього директора на пенсію його місце зайняв М. І. Самойленко. В 1955 році Самойленко очолив районний відділ народної освіти, а на його місце призначається А. Т. Гоба. З 1961 р. до січня 1962 р. директором працює Н. С. Самойленко.

В 1957 р. вводиться виробниче навчання, створюється виробнича бригада, яка вирощує цукрові буряки, кукурудзу.

Поліпшується натуралістична робота. В цю справу значний вклад вніс учитель біології І. К. Борисовець. Під його керівництвом учні вивели багато гібридів кукурудзи, чимало сортів картоплі, виводили нові сорти жоржин і флокс.

Але матеріально-технічна база закладу все ще бажала бути кращою. Школа розміщувалася в чотирьох пристосованих приміщеннях з тісними класами та старими партами. Без спортзалу та бібліотеки. Потреба у покращенні навчальної бази диктувалася ще й ростом учнівського контингенту. В старші класи приходили учні з Козар, Іржавця, Адамівки. Саме в цей час на посаду директора призначають О. А. Хоменка. Відпрацювавши на цій посаді майже тридцять років, він залишив помітний слід у історії становлення та розвитку школи.

Протягом усього цього періоду тут велося будівництво. Майже кожен рік ставав до ладу певний об'єкт. У грудні 1965 року вже було здано в експлуатацію після відбудови типове приміщення, зруйноване війною. В наступні роки побудовано пришкільний інтернат (для іногородніх учнів організоване триразове безкоштовне харчування), майстерню, спортзал, чотириквартирний будинок для вчителів, приміщення спортшколи (тепер спальня для шестиліток), стадіон, свердловина з водогоном, плавальний басейн та ін.

Крім будівництва велися капітальні ремонти. Впорядковувалася шкільна територія. Навчальні кабінети поповнюються необхідними навчальними посібниками, технічними засобами навчання, літературою.

Школа була першопрохідцем по втіленню в життя експерименту по навчанню із шестирічного віку – створюється підготовчий клас, облаштовуються для них приміщення (спальня, ігрова, клас), запроваджується триразове харчування. Все це сприяє підвищенню якості знань. На предметних олімпіадах наші діти завжди були одними з перших, на високому рівні спортивно-масова робота, трудове і естетичне виховання, суспільно-корисна праця. Тривалий час при школі функціонував табір праці й відпочинку, який, до речі, розміщувався в наметовому містечку на полях сусіднього колгоспу імені Фрунзе. Ця форма праці й відпочинку дуже подобалася учням.

Крім вокальних, музичних і танцювальних колективів, в школі діяв ляльковий театр. Його організаторами і керівниками були О. М. Чуб та Й. Ю. Пероганич. Цей театр користувався великим успіхом серед глядачів.

Кожного літа організовувалися походи по місцях бойової слави Чернігівської області і всієї України. Набуває розвитку натуралістична робота. Вирощувалися рідкісні рослини. Розводилися кімнатні птахи (канарки, папуги), рідкісні рибки тощо.

Значну роль в натуралістичній роботі відігравала виробнича бригада. За досягнуті успіхи в натуралістичній роботі школа чотири рази була учасником ВДНГ СРСР – в 1966, 1967, 1972, 1985 роках, а в 1981 році – за успіхи по роботі з технічної творчості. В 1988 році шкільна виробнича бригада нагороджена вантажним автомобілем. Керівництво натуралістичною роботою здійснювали Борисовець І. К., Прищепа З. О., Кебкал Г. А.

Із 1982 року наш заклад став школою з поглибленим вивченням музики. Для цього обладнали три кабінети музики.

Художніми колективами було охоплено понад 250 учнів, які брали участь в районних, обласних, республіканських і навіть загальносоюзних оглядах, де займали призові місця. У школі проходили республіканські вчительські семінари. Вона тримала творчі зв'язки з ведучими композиторами республіки. Чимало випускників школи стали кваліфікованими музикантами. Значний вклад у справу музичного виховання внесли вчителі О. С Сопіга, І.В. Козаченко, А. Т. Приходько, а особливо – В. О. Ємець. та Ю. І. Подольський.

З приходом на посаду директора А. П. Волинського педагогічний колектив починає працювати над впровадженням нових форм і методів навчання. Власне, ця ж робота продовжується вже і пізніше, коли в різні роки колектив очолювали в.о. Н. О. Хоменко, В. М. Броварець та К. М. Горкавенко. В цей період узагальнюється система виховної роботи закладу, за що в обласному конкурсі виховних технологій заклад посідає III місце. Завдяки зусиллям Катерини Миколаївни Горкавенко відкривається дитячий садок і в 2001 році це вже навчально-виховний комплекс «школа – дитячий садок».

Останні дев'ять років цей навчальний заклад очолюю я. Й саме тому не лише як керівник, а й як колишня учениця, чиє життя завжди було невіддільним від цього навчального закладу, від людей, які тут трудилися, від усієї вербівської околиці, для яких ця школа була чимось значно більшим, ніж просто заклад, який давав знання, у ці ювілейні дні просто не маю права не згадати людей, які багато сил та старань віддали, зробивши екскурс в історію нашої школи.

Зрештою, школа – це не тільки стіни. Насамперед, це – дух, пам'ять, традиції, наступність поколінь. Це педагоги: і ті, хто щодня переступають поріг, сіючи в дитячі душі зерна доброго, розумного, вічного, і ті, кого вже немає сьогодні, але завжди живуть вони у пам’яті учнів, колег, і вчителі-пенсіонери, для яких найвища нагорода в житті – успіхи колишніх вихованців, їхні щирі слова подяки на традиційному вечорі зустрічі шкільних друзів, де впізнають вони один одного, незважаючи на сивину, за блиском завжди молодих очей.

Думаю, саме такий слід залишили у серцях своїх вихованців заступники директорів Аронова Л.С., Потій О.Ф., Сидора Н.І., Кириленко О.Ф., Горкавенко К.М., Жук О.М.

Відповідна роль належить заступникам по виховній роботі – Золотар Г.Є., Прищепі З.О.

Тільки за період існування середньої школи з її стін випущено 2770 юнаків і дівчат. Золотою медаллю нагороджено 64-х, а срібною – 51 випускник. Багато хто з них стали видатними державними та військовими діячами, Героями Радянського Союзу та Героями Соціалістичної Праці, керівниками трудових колективів, висококваліфікованими спеціалістами, лауреатами державних премій тощо. Серед них: Руденко Р. А. – Генеральний прокурор України, а потім Радянського Союзу, головний звинувачувач на Нюрнберзькому процесі у Другій Світовій війні; Галуза Г. Г. – Герой Радянського Союзу; Сеник М. Г. – Герой Соціалістичної Праці, Хиленко В. – автор наукових праць з фізики, Макушенко Г. Г. – лауреат Державної премії, Нечепа В. Г. – народний артист України, Лауреат премії ім. Шевченка, Тищенко В. Г. – видатний спортсмен-легкоатлет, учасник Олімпіади-80, науковці Кожем'яко О.Д. та В.Гринь та багато-багато інших.

Тож живи ще довго-довго, наша рідна школо. Добра тобі та щастя, творчих здобутків та світлого майбутнього, наша дорога шкільна домівко!

Надія Хоменко, директор Носівського НВК «ЗНЗ–ДНЗ» IIIІ ст. №3.

Р.S. Мені зустрілися цікаві матеріали про Носівську середню школу №3, що можуть доповнити історичний портрет школи, написаний Надією Олександрівною Хоменко.

Сподіваюся, що вони будуть доречними і цікавими для усих.

Олександр Андрійович Хоменко був призначений директором Носівської середньої школи №3 і 10 січня 1963 року вперше з'явився до школи. До цього він 12 років працював завідуючим відділом агітації та пропаганди райкому партії.

Школа на той час тулилася в старому пристосованому приміщенні і мала жалюгідний стан: в ній було лише 14 стільців, два старі гардероби і єдина електрична лампочка в одному з класів. Стіни були зашиті фанерою. Від старого – капітального двоповерхового приміщення після війни залишилася лише цегляна коробка. Умови для навчання дітей і роботи вчителів були вкрай важкими.

Зберігся архівний документ, лист-звернення носівчан до свого земляка – Генерального прокурора СРСР Романа Андрійовича Руденка.

«Депутату Верховної Ради СРСР тов. Руденку Роману Андрійовичу. Москва. Кремль.

Шановний Романе Андрійовичу! Ми, батьки учнів Ліснохутірської середньої школи (тодішня назва Носівської с.ш. №3), колгоспники колгоспів імені Мічуріна, ім. Фрунзе та ім. Кірова Носівської сільради Носівського району Чернігівської області, зібравшись 4.11.1954 року на загальні збори батьків, вирішили звернутися до Вас, нашого земляка, з проханням допомогти нам в розв’язанні питання про відбудову школи. В роки Великої Вітчизняної війни будинок був зруйнований німецькими окупантами і до цього часу питання про відбудову школи ще не розв’язано… У нас немає приміщення для обладнання навчальних кабінетів і майстерень, квартир для вчителів, в той час, як коробка зруйнованої школи цілком придатна для відбудови. Коли ж її не відбудувати в найближчий час, то вона може зовсім зруйнуватися.

Ми просимо Вас, нашого земляка, колишнього вихованця цієї школи, порушити перед відповідними організаціями питання про включення нашої школи в планове будівництво на 1955 рік…»

Ще два таких листи були надіслані в тому ж 1954 році до Ради Міністрів УРСР і на ім’я депутата Верховної Ради СРСР Ванди Василевської. В 1961 році такий же лист надіслали депутату Верховної Ради УРСР П. Я. Лісняку.

Першого ж дня свого директорства Олександр Андрійович Хоменко отримав офіційного листа

«виконком облради депутатів трудящих… повідомляє, що в цьому році виділити відповідні кошти на відбудову цього шкільного приміщення немає можливості.

Секретар виконкому облради депутатів трудящих Т. Лещенко. 10.01.1963 р.».

Але ніякі труднощі не змогли перешкодити відбудові школи. В районі була створена міжколгоспрада по організації відбудови школи, яку очолив О.А. Хоменко. Колгоспи ім. Кірова та ім. Фрунзе виділили кошти, вчителі, батьки учнів і самі учні у важких умовах, але з величезним бажанням працювали на заготівлі матеріалів та будівництві. Вчителі Софія Єлисеївна Погиба, Людмила Іллівна Пчола, Дмитро Іванович Федченко самовіддано працювали на будівництві, допомагаючи директору.

Доводилося весь час долати різні перешкоди, заборони, брати на себе відповідальність, вирішувати складні питання аж на рівні Ради Міністрів УРСР. Але разом здолали усі труднощі і 11 січня 1966 року капітально відремонтована школа була здана в експлуатацію. 540 учнів вперше розпочали навчання в одну зміну.

Незабаром відбудували інше приміщення зі справжнім спортзалом, потім збудували ще два гуртожитки, їдальню, майстерню, квартири для вчителів, бібліотеку, де також знаходилася і дитяча спортивна школа.

Школа славилася на весь район своєю дослідницькою та юнатською роботою. Вчитель Іван Карпович Борисовець очолював цю роботу. В гуртках юних садівників, тваринників, городників, квітникарів із задоволенням займалося понад 70 учнів. В 1965 р. в школі розпочали дослідницьку роботу з 28 сортами картоплі, а через рік школярі мали вже 50 різних сортів картоплі. Проводили досліди з озимим житом та озимою пшеницею.

В 1978 році відбувся перехід школи на навчання школярів із 6-річного віку.

В 1978 році шкільний ансамбль сопілкарів, (керівник – Козаченко Іван Васильович), брав участь у заключному республіканському фестивалі народних інструментів і став лауреатом Диплому І ступеня.

Цього ж року команда школи, (Василь Крупко, Ніна Мороз, Ніна Гаврильчук), піднялася на другу сходинку п’єдесталу на обласних змаганнях із зимового багатоборства ГПО добровільного спортивного товариства «Колос».

Міністерство освіти УРСР запропонувало в 1982-1983 навчальному році провести в школі експеримент з поглибленого вивчення музики. До цього в області за такою програмою працювали лише дві чернігівські школи – №22 та №31. Юрій Іванович Подольський вивчав досвід роботи двох шкіл-піонерів такого навчання – Ужгородської школи №2 та іншої школи на Львівщині.

В школі працювали: оркестр народних інструментів, ансамбль сопілкарів, духовий оркестр, загальний шкільний хор та хор хлопчиків, вокальний ансамбль, танцювальний гурток.

У 1984 році 16 вчителів школи (рівно половина педколективу) – це колишні випускники школи. Це провідні спеціалісти району – завуч Олександра Федорівна Кириленко, майбутній директор школи, математик Катерина Миколаївна Горкавенко, організатор позакласної роботи Зінаїда Олександрівна Прищепа, ще один майбутній директор рідної школи – вчителька математики Надія Олександрівна Хоменко, яка продовжує справу свого батька.

З 2001 року школу реорганізовано в навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» І-ІІІ ступенів №3.

В 2012 році на шкільній території загальною площею 7,9 га. в чотирьох навчальних корпусах, здобували освіту юні носівчани.

В двох групах садочка було 40 дітей, в школі навчалося 170 учнів, працювало 28 висококваліфікованих педагогічних працівників.

На території школи знаходиться плодовий сад, навчальнодослідні ділянки, сквери з декоративними насадженнями, стадіон, дитячі майданчики, їдальня, бібліотека.

В. Фурса