Галуза Григорій Григорович
Григорій Григорович Галуза (21 січня 1918 року, село Дебреве, Носівський район - 8 грудня 2006, Балашиха) — військовик, командир розвідувальної роти 9-ї гвардійської механізованої бригади 3-го гвардійського механізованого корпусу 1-го Прибалтійського фронту, гвардії капітан, Герой Радянського Союзу.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 21 січня 1918 року в селянській родині. Українець. Закінчив Ліснохутірську школу, потім технікум харчової промисловості. Працював на м'ясокомбінаті.
У Червоній Армії з 1938 року. Учасник походу радянських військ в Західну Україну і Західну Білорусію 1939 року, радянсько-фінської війни 1939-40 років. Закінчив курси «Постріл». Учасник Великої Вітчизняної війни з 22 червня 1941 року.
Розвідувальна рота під командуванням гвардії капітана Галузи 27-30 липня 1944 року за литовським містом Йонішкіс прорвалася в тил противника, розгромила кілька ворожих підрозділів і колону автомашин. Дії роти сприяли оволодінню бригадою містами Йонішкіс і Єлгава.
Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7233) гвардії капітану Галузі Григорію Григоровичу присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року.
Учасник радянсько-японської війни 1945 року.
З 1961 року майор Галуза Г. Г. — в запасі. Жив і працював в Москві, потім переїхав на проживання в місто Балашиха Московської області. Помер 8 грудня 2006 року. Похований на Ніколо-Архангельському кладовищі в Балашисі.
Пам'ять[ред. | ред. код]
- Надгробний пам'ятник на Ніколо-Архангельському кладовищі.
- Пам'ятна меморіальна дошка на алеї Героїв в Балашисі.
- Пам'ятник на дорозі Єлгава-Елея.
- Ім'я воїна-водія Героя Радянського Союзу Галузи Г. Г. увічнено на стіні пам'яті Уссурійського вищого військового автомобільного командного училища.
У спогадах сучасників[ред. | ред. код]
- В ході нічного маршу особливо відзначився командир розвідроти 9-ї гвардійської мехбригади капітан Григорій Галуза. Виступивши в 22 години 27 липня з району Мяшкуйчай, який знаходився в 25 кілометрах на північний схід від Шяуляя, він зі своєю ротою за 6 годин подолав 75 кілометрів. За містом Йонішкіс танкісти наздогнали фашистську колону, що відступала на Єлгаву, обійшли її, організували засідку і розгромили противника. На підступах до Єлгави розвідрота була зустрінута вогнем бронепоїзда і чотирьох танків. Уміло маневруючи і ведучи прицільний вогонь із засідки, розвідники змусили гітлерівців відступити в Єлгаву і, переслідуючи їх разом з передовим загоном, що підійщов, увірвалися в місто з півдня. Григорію Григоровичу Галузі за цей бій було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
- Герой Радянського Союзу Маршал Радянського Союзу Баграмян І. Х. Так йшли ми до перемоги. - М: Воениздат, 1977.- с.378.
Герой Радянського Союзу Г. Г. Галуза[ред. | ред. код]
- Нарис Б. Демченко із книги: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
Народився Григорій Григорович Галуза 21.01.1918 року. Його служба в армії почалась ще в роки війни з білофінами, а хоробрість найбільш повно проявилася в боях з фашистськими загарбниками. Хлопець він був як на той час освічений — закінчив Київський харчовий технікум, і тому зразу направили його в полкову школу, в місто Томськ. Уже в час навчання він виділявся серед товаришів, був командиром відділення, старшиною роти. З фашистами зустрівся при обороні Києва. Показав себе й тут і був посланий на офіцерські курси «Выстрел».
Багато фронтових доріг пройшов гвардії капітан Галуза, уродженець села Дебреве Носівського району. Воював на Південному, Західному, Центральному, Сталінградському, Першому Українському, Третьому Білоруському, Першому Прибалтійському фронтах. Шість разів був поранений, двічі — контужений, але щоразу після видужання повертався в стрій.
Це був рішучий і сміливий командир. На нього рівнялись, з нього брали приклад. Розвідгрупа, яку він очолював, виконувала найвідповідальніші завдання командування.
Григорій Галуза приймає розвідроту 8-ї (потім вона стала 9-ю) механізованої бригади.
Корпус формувався в лісах Саратовщини. Одержали ми сімнадцять броньовиків БА-64 з горьковського заводу. Супроводжуючих їх водіїв зарахували в окремий розвідбатальйон. Перший бій частини корпусу прийняли 19 листопада 1942 року, замикаючи кільце оточення сталінградського угруповання фашистів.
П'ять діб тоді майже не спали розвідники. Заметіль, мороз, голий степ — важко доводилось і машинам, і шоферам. Потрібно було весь час шукати дороги, свої частини, намацувати противника, а бойового досвіду бракувало.
Корпус з честю справився зі своїми завданнями — не даремно ж він після цього став називатися третім гвардійським Сталінградським механізованим.
Бойові діла солдата невіддільні від справ його частини. А розповісти про весь шлях бригади — досить складна річ. Це й бої за Кубань, Дніпро і звільнення Білорусії, Прибалтики...
І ось тут, у розвідці, повністю проявилось його обдарування. Від природи стриманий, Галуза умів за будь-яких обставин зберігати спокій, а коли треба було — міг прийняти найбільш зухвале, несподіване рішення. І це дуже часто виручало розвідників. А незабаром про нього і його солдат почали розповідати легенди. Та й як не розповідати! Ось хоч би один такий випадок.
Частини бригади тіснять противника в Білорусії. Розвідники Галузи весь час на вістрі бойових дій. В невеличке містечко Сінно вони влетіли так несподівано, що німці не встигли висадити в повітря завчасно замінований міст, вивезти ешелон з пограбованим добром. Ошалілі фашисти здавалися в полон десятками.
Відправивши кількох бійців конвоювати полонених, Галуза залишився удвох з ординарцем Василем Кононовим, парубійком з Підмосков'я. А в цей час на одній з вулиць назустріч їм вивернувся німецький грузовик, повний автоматників.
Нині важко пояснити, що подумали фашисти, коли серед вулиці перед автомобілем виріс радянський офіцер з пістолетом і скомандував: «Стій! Руки вгору». Навряд чи навіть поява автоматника поруч з офіцером могла переконати їх в недоцільності опору. Але, як би там не було, фашисти без єдиного пострілу покидали автомати. І ще одна колона полонених відправилася в наш тил.
Лежать переді мною пожовтілі воєнні фотографії з сімейного архіву Г. Г. Галузи. Я вчитуюся в рядки старої корпусної газети. І все очевидніше стає, що в той єлгавський рейд відбирали людей найхоробріших, таких, що кожен вартий був десяти. І недаремно командувати ними доручили Григорію Галузі — надто вже відповідальну справу було їм довірено.
Обстановка на кінець липня 1944 року склалась таким чином, що після взяття Шауляя подальше просування частин на захід затримувалось. Тоді 3-й мехкорпус і 51-шу армію повернули від Шауляя на Єлгаву.
Суть операції зводилась до того, що невелика рухома розвідгрупа Галузи повинна була, збивши передовий заслін гітлерівців, вийти на шосе Шауляй-Рига і рушити до Єлгави. Напучуючи розвідників, командир корпусу генерал В. Т. Обухов сказав: «Ми надіємось на вас! Дійте сміливо й рішуче! Візьмемо Єлгаву — там уже нас ніщо не затримає до самої Балтики».
Залишалося тридцять хвилин до півночі, коли розвідгрупа у складі 25 чоловік на трьох броньовиках, трьох бронетранспортерах у супроводі двох танків вирвалась на шосе. Слідом за нею рушив передовий загін, а рівно опівночі виступили головні сили.
Фашисти були настільки ошелешені, що практично не зуміли вчинити опір. Розвідгрупа на гранично можливій для машин швидкості заглиблювалася в німецький тил.
Шосе було пустинним. Поодинокі автомобілі й повозки розвідники знищували гранатами, а то просто таранили, скидали в кювет. Несподіваність і швидкість були їх вірними союзниками й на цей раз. І коли група наблизилась до мосту через річку Мушу, гітлерівці ще нічого не підозрювали. На своєму посту стояв регулювальник, поруч розташувалися сапери, готові підірвати уже замінований міст. В лічені хвилини вони були знищені. Міст залишився цілий, а розвідники знову ринулися вперед.
В місто Іонишкис перший на своєму броньовику влетів Іван Самодєєв. Йшла друга година ночі. Місто жило звичайним тиловим життям: у нічних ресторанах пили німецькі офіцери, біля складів стояли вартові, за огорожею, на площі спали солдати. Раптовий удар викликав таку паніку, що фашисти вискакували з будинків хто в чому й розбігалися хто куди. У перестрілці Іван Самодєєв був двічі поранений, але продовжував вести автомобіль.
Залишивши передовому загону довершати розгром гарнізону в Іонишкисі, розвідгрупа продовжила свій рух до Єлгави. Але тепер уже не доводилося розраховувати на раптовість: наліт на Іонишкис не міг пройти непоміченим. Противник привів у готовність усі свої резерви і кинув назустріч гвардійцям мотопіхоту і танки. Бій був коротким. Галуза на своєму бронетранспортері протаранив три фашистські автомобілі з піхотою. Два німецькі танки були спалені нашими танкістами, а один захоплений. Піхоту, що залишилася неприкритою, знищили.
Уже перед самою Єлгавою о 4 годині 30 хвилин 28 липня загін Галузи зустрівся з бронепоїздом — шосе тут близько підходило до залізниці, і німці це врахували. Гармати бронепоїзда зарані були націлені на шосе і били без промаху.
Прямим попаданням у дверці бронетранспортера були вбиті його командир Погодін і водій Крутиков. Галуза, кулеметники Юров і Савін, радист Кожедуб були поранені. Підбито й другий бронетранспортер, виведено з ладу броньовик Самодєєва. У бій з бронепоїздом вступили танки, потім підійшов передовий загін. І бронепоїзд було знешкоджено. Але про це ні Галуза, ні Самодєєв тоді не знали. Вони виконали свій обов'язок, як і ті, що загинули. Вони допомогли корпусу за одну коротку літню ніч просунутись на 80 кілометрів уперед і зберегти сотні, тисячі людських життів.
Пізніше Тетяна Костянтинівна (вона теж колишня фронтовичка) розповіла, що Григорій Григорович був поранений дуже тяжко, його навіть вважали убитим. А коли збиралися поховати, він застогнав. Це і врятувало його.
Гвардії підполковник Г.Г. Галуза, демобілізувавшись після Перемоги, оселився в Балашихинському районі Московської області. Працював інженером на ливарно-технічному заводі, а потім заступником голови виконкому Салтиковської селищної Ради. Про свій фронтовий шлях розповідав стримано.
