Історія Селищенської неповної середньої школи
Історія Селищенської неповної середньої школи
- «Історія Селищенської неповної середньої школи» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади району.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2019. — 312 с. ISBN 978-617-640-461-3.
Наше село, як і сусідні села Роздольне та Киселівка були засновані ще на початку 16 століття! В 1736 році по «гражданской ведомости» надавалася інформація про Селище – розташоване на р. Остер, в 30 верстах від Козельця, в 9 від Лихачева, в 10 від Гальчина, в 15 від Хотинівки і в 4 верстах від Комарівки. Числилося в с. Селище 43 козацькі сім'ї та 7 посполитих. По сповідальних записах в с. Селище проживало: у 1770 році – 378 чоловіків та 360 жінок, у 1830 році – 520 чоловіків та 530 жінок, у 1860 році (перед відміною кріпацтва) – 676 чоловіків та 735 жінок.
Перші відомості про школу в селі датуються кінцем ХІХ століття. В них є згадка, що в Селищі з 1872 року існувала земська школа, в якій навчалося 53 учні. Опікуном школи був козак Аким Олійник, а вчителем – Климентій Котловський.
До 1913 року в Селищі працювала церковно-приходська школа.
В цей час, Козелецьке земство почало будувати нові чотирирічні школи в Селищі та Роздольному. Меценат Коробка П.С., який жив і працював у Мрині, також виділив кошти і допоміг будівництву.
Нова школа була відкрита першого вересня 1914 році як початкова чотирикласна.
Згадує Бойко Варвара Пилипівна (1906 р.н.), одна з перших учениць школи: сиділи в класах на лавах за довгими дерев'яними столами по 3-5 учнів. В класах було по 25-30 учнів. Навчалися читати, писати, рахувати. Книг та зошитів було дуже мало і тому писали спеціальними паличками на дощечках вкритих воском. Потім написане стирали іншим кінцем палички і починали писати знову.
Коли писали в зошитах то писали пером та саморобним чорнилом з буряка. Часто до школи приходив піп і учні вчили молитви та Закон Божий. Варвара Пилипівна пригадала, що разом з нею до школи ходили Ювко Мотря та Бойко Василина.
Першим директором школи був Кишко Дмитро Авксентійович, а першими вчителями працювали Кишко Тетяна Іванівна та Іванова Любов Гнатівна.
Кишко Д.А. народився 24 02 1888 року в Новій Басані в родині реєстратора Козелецької повітової земської управи. Закінчив Новобасанську двокласну міністерську школу, Ніжинське агрономічно- технічне училище і в 1907 році склав іспит на звання вчителя початкової школи при Ніжинській класичній гімназії. Працював у Старобиківській, Ядлівській, Комарівській початкових школах, а з 14 серпня 1914 року став завідувачем Селищенської школи і працював на цій посаді до 1938 року. В 1931 році закінчив агробіологічний відділ Ніжинського інституту соціального виховання і з того часу викладав в нашій школі природознавство і географію. Під час німецької окупації працював вчителем в школі і з 1 жовтня 1942 року по 20 квітня 1943 року навчав третій клас.
Борисенко Михайло Володимирович був директором школи напередодні Великої Вітчизняної війни. Був партизаном і загинув у лютому 1942 р.
Житель нашого села Гапон Іван Мартинович (1910 р.н.) пригадує, що пішов до школи в 1918 році. Навчатися тоді було дуже тяжко, не всі діти мали змогу відвідувати школу, тому що доводилося допомагати батькам. Писали в зошитах саморобним чорнилом, а книги були державні.
Найбільше йому подобалася книга «Географические этюды» – він навіть вірш з неї пам'ятає до цього часу. Багато писали під диктовку вчителя, вчили Закон Божий, але в 1921 році його вивчення відмінили.
В 1920-1922 роках навіть спробували відкрити 5-й клас, але переважно навчання було 4-річним і після закінчення 4 класу складали іспити. Для опалення в школі були груби, а для освітлення – великі ліхтарі.
З теплотою Іван Мартинович згадує свою першу вчительку Іванову Любов Гнатівну (1892 р.н.), яка закінчила Людмилінську школу-семінарію. В нашій школі вона працювала 39 років, починаючи з 1916 року. Її дуже любили і поважали її учні.
Спогади колишнього учня школи Горбатка Федота[ред. | ред. код]
«В 1933-34 роках я ще не навчався в школі, але бачив як навчається мій старший брат та інші учні. Ще до школи я навчився читати та писати, що на той час було рідкісним явищем.
Директор Кишко Д.А. та інші вчителі дарували мені власні книжки, коли дізналися, що я вже добре читаю. Загальна бідність та злиденність примушувала тодішніх учнів та вчителів здобувати знання тяжкою працею та великим бажанням навчати і навчатися. Писати доводилося на старих книжках та газетах поміж друкованих рядків, тому що не було паперу, а підручники були лише в учителів. Шкільне приладдя виготовляли самі вчителі та учні старших класів.
Вечорами по черзі збиралися в хаті котрогось з учнів по 5-6 чоловік і вивчали домашні завдання. Такі вечори були і в нашій хаті.
Учні по черзі читали твір, потім розгортали книжку і писали переказ. Мерехтіла гасова лампа, шурхотіли пера по клаптиках паперу і виростали рядки учнівських творів, які назавтра оцінить вчитель. І ніхто ні в кого не списував, не підглядав. Я слухав читання і в моїй уяві поставали персонажі творів Т. Шевченка, Л. Українки, С. Руданського, І. Котляревського, М. Некрасова, О. Пушкіна. Тричі на рік ми готувалися до свят – жовтневі свята, новорічні та травневі. На склеєних газетах чорнилами писали лозунги, виготовляли ялинкові прикраси з паперу та картону і з нетерпінням очікували на свято, що завжди відбувалося в шкільному коридорі.
Ми почувалися щасливими навіть в ті тяжкі роки.
Я пішов до школи в 1935 році. Директором вже був Сава Іванович Єсипенко, а нашою вчителькою – Любов Гнатівна Іванова. Варто сказати, що в першому класі я менше навчався ніж допомагав вчительці навчати своїх ровесників. Першого ж шкільного дня ми стали жовтенятами. Понад 30 учнів нашого класу були поділені на невеликі групи – первинні осередки і в кожній групі був свій вожак. Був і я таким вожаком. Нам видали чисті зошити в яких ми записували свою роботу. Кожен осередок носив імя відомого революціонера, письменника чи поета і на першій сторінці цього зошита був наклеєний його портрет.
Любов Гнатівна навчала нас три роки, а потім потрапила під сталінські репресії, щоправда не надовго – десь на рік приблизно.
В 4 класі нас навчала молода вчителька, яка щойно закінчила вчительський технікум у Прилуках. Це була Марфа Павлівна Кумко (Зубенко) з Носівки. Разом з нею до школи прибула і піонервожата, на прізвище Галета, яка покращила роботу піонерської організації. Комсомольська організація в школі існувала лише формально, тому що в комсомол приймали учнів 15-16 років, а вони в цей час вже закінчували школу. Також в школі існував учнівський комітет, який мені довелося очолювати.
Якось у школі трапилася пожежа – від груби загорілося те крило, що від річки. Ми були змушені навчатися в дві зміни, аж доки не відремонтували приміщення.
Під час німецької окупації в школі навчалися лише учні 1-4 класів. Директором був Котляр Григорій. Восени 1943 року, після звільнення Носівщини, школа повністю відновила свою роботу.
Директором знову став Єсипенко Сава Іванович».
У 1947-1949 роках школа була семирічною, знаходилася у двох приміщеннях і навчання відбувалося у дві зміни. Тоді в школі навчалося 244 учні; з них 102 учні початкових класів та 142 учні – в 5-7 класах. 172 учні були піонерами. Підручниками школа була забезпечена на 70%, не вистачало зошитів, майже не було наочних посібників та карт. В шкільній бібліотеці було усього 85 художніх книг. В той час при школі були земельні ділянки на яких вирощували картоплю та кукурудзу. Під керівництвом директора Кишко Д.А. та класного керівника Дзюби Олександри Андріївни учні школи Шульга Валентина, Ругаль Ольга, Багнюк Ольга, Ругаль Олександр, Ругаль Анатолій, Іващенко Володимир, Броварець Володимир та інші учні посадили прекрасний яблуневий сад біля школи. Також там росли цілі алеї чорної смородини та агрусу.
Потім директором школи стала працювати Єсипенко Євдокія Василівна, завучем – Бруханда Іван Самійлович. В ці роки вчителями були: Кишко Дмитро Авксентійович, який читав природознавство, географію, хімію, Борисенко Василина Пименівна викладала українську мову, Кишко Тетяна Іванівна – російську та німецьку мови, Єресько О.Г. – алгебру, Ругаль Н.О. – фізичну культуру, Докучко В.А., Приступко В.Т., Іванова Любов Гнатівна та Ілліна Люся Сергіївна навчали початкові класи, Горбач Домаха Михайлівна читала ботаніку та трудове навчання.
В 1950-70-х роках школа залишалася семирічною. В цей час школою керували: Борисенко Василина Пименівна, потім – Буняк Євдокія Василівна. Вчителями працювали: Кишко Д.А., Кишко Т.І., Ілліна Л.С., Дзюба О.А., Дзюба Д.Г., Горбач Д.М., Ругаль Галина Федорівна (українська мова та література), Волинко Г.І., Калита М.І.
Працювали такі гуртки: технічний, математичний, літературний (керівник Буняк Є.В.), юнатів (Горбач Д.М.), історичний (Борисенко Ю.М.), умілі руки (Ласківська М.І.), співочий (Ілліна Л.С.), танцювальний (Марченко Н.М.).
В школі діяла виробнича бригада; учні мали 3 гектари землі і вирощували на ній льон, картоплю, кукурудзу. Також розводили в школі кролів. Щороку учні збирали металобрухт та макулатуру, а влітку – збирали яйця водоплаваючих птахів. Цією роботою керували піонерські та комсомольські органи самоврядування, які очолювали піонервожаті Марченко Н.С., а з 1961 року – Ругаль Валентина Іванівна (вона пізніше стала вчителькою початкових класів).
В школі постійно проводилися цікаві вечори, свята, виставки концерти, спортивні змагання. В 1970-х роках школа готувалася до районного огляду художньої самодіяльності. Учнів готував вчитель музики Смик Федосій Тимофійович. На огляд було представлено інсценізацію пісні «Я-Земля». Учениці, які виконували цю пісню – Глушко Світлана, Бова Тетяна та Олійник Інна вибороли перше місце в районі і поїхали на обласний конкурс. Повернулися з Чернігова з нагородами та грамотами, а найціннішим подарунком була гітара.
Піонери школи брали участь у грі-конкурсі «Радянській Армії – 50 років». Учні – Гребеник Марія, Борисенко Тетяна, Глушко Володимир, Марчук Раїса зібрали чимало цікавого матеріалу про армію і за свою працю були премійовані поїздкою до Остерської танкової військової частини. Такі учні як Буняк Людмила, Галактіонова Валентина, Марчук Надія, Марчук Олександр за активну піонерську роботу були нагороджені путівками до піонертабору «Молода гвардія», а голова ради дружини Юхименко Ольга – до «Артеку».
В 1975 році новим директором школи була призначена Сбитна Наталія Денисівна (вчитель хімії та біології), яка була добрим господарником та досвідченим керівником. Школа розбудовувалася, піднімалася на новий рівень. Успішна діяльність Наталії Денисівни не лишилася непоміченою і її забрали в Носівку директором міської школи №4. Новим директором в 1982 році став Денисенко Микола Дмитрович, а пізніше його змінила Севастян Світлана Іванівна. З ініціативи цих керівників школи був посаджений фруктовий сад, збудований спортивний зал та майданчик, проведено водогін та газове опалення.
В цей час в школі працювали такі вчителі: Адаменко Тамара Олександрівна – початкові класи, Сташейко (Калинка) Тамара Миколаївна – математика, Поліщук Віктор Іванович – географія, Доліч Леся Олексіївна – історія, Ругаль Галина Федорівна – українська мова та література. В головному приміщенні нинішньої школи знаходяться кабінети історії та географії, фізики та хімії, біології та української мови, кімната-музей українознавства, також вчительська та кабінет директора. В іншому приміщенні розташувалися шкільна їдальня та бібліотека. На іншому боці вулиці знаходиться приміщення в якому пізнають ази наук учні перших-четвертих класів та приміщення шкільної майстерні і спортивний зал. Шкільне подвір'я купається навесні в розмаїтті зелених ялин та квітучого саду, влітку – красується квітами, а восени – щедрими дарами різносортових яблук. В 1970–х роках у школі навчалося 192 учні, в 1997-1998 навчальному році – 36.
Наші випускники[ред. | ред. код]
За час існування нашої школи багато дітей отримали чотирирічну освіту. Після війни школа стала семирічною, потім – восьмирічною. З повоєнних років і до 1998 року семирічну та восьмирічну освіту одержали 1145 учнів. Багато випускників, які одержали вищу освіту, обрали для себе професію педагога.
Вчителями стали: Буняк Світлана, Буняк Людмила, Буняк Тетяна, Бова Олена, Галактіонова Світлана, Гапон Любов, Гапон Людмила, Гребеник Марія, Сбитна Людмила, Шульга Олександра, Шульга Антоніна, Шульга Валентина та багато інших.
Основні роки свого життя віддала рідній школі її випускниця Буняк Євдокія Василівна (дівоче прізвище Шульга). Народилася вона в Селищі 20 лютого 1919 року. В 1927 році пішла до першого класу Селищенської школи, а після її закінчення поступила до Прилуцького педучилища. Вже педагогом повернулася до рідної школи. В роки Другої світової війни рік воювала в партизанському загоні «За Батьківщину». Нагороджена медаллю «За відвагу».
Колишній випускник школи Сергійчик О.І. навчався у військо- вому училищі, під час навчання в Київському державному університеті працював фельдшером швидкої допомоги. Став кандидатом філософських наук, працював викладачем Рубіжанського інституту машинобудування.
Полов'ян Б.І. працює викладачем у військовому училищі, Петренко Любов – викладачем ПТУ, Олійник Василь став льотчиком. Горбач Домаха Михайлівна працювала вчителем школи ще до війни, була в партизанському з'єднанні «За Батьківщину», а після війни працювала знову в рідній школі вчителем ботаніки та трудового навчання.
Талановитим вчителем музики та малювання був Смик Ф.Т. Без нього не обходилося жодне свято, жоден позакласний захід.
Він чудово співав, грав на акордеоні. В нашій школі знаходяться експозиції та картини музею села, що створив вчитель. Свою любов до мистецтва він передав своїм учням. Один з його вихованців – Гребеник Олександр нині працює в Чернігівській обласній філармонії, є учасником ансамблю «Десна».
Вчителями в школі працюють нині її випускники: Севастян Світлана Іванівна – директор школи, Петренко Тетяна Іванівна – завуч, Ругаль Валентина Іванівна – вчителька початкових класів, Святна Світлана Миколаївна – вчитель математики.
Тонконог Іван Власович – Герой Радянського Союзу, учасник Другої світової війни здобував освіту в нашій школі.
Пошукова робота учнів 9 класу Кошової Світлани, Компанець Лілії, Котловської Світлани 1998 р.
В останні роки існування школи очолювала Селищенську ЗОШ І-ІІ ступенів вчителька української мови та зарубіжної літератури Шубіна Лариса Валентинівна. В школі працювали такі педагоги: Севастян Світлана Іванівна та Ярош Тетяна Іванівна викладали українську мову та літературу, Глущенко Іванна Миколаївна – зарубіжну літературу, Клименко Оксана Георгіївна – англійську мову, Адаменко Любов Василівна – історію та географію, Петренко Тетяна Іванівна – біологію та хімію, Діденко Олександр Миколайович – інформатику та фізкультуру, Гончар Віталій Васильович – математику. З молодшими школярами працювали Картун Людмила Василівна та Мальцева Оксана Василівна.
На жаль у 2018 році школа, яка, на мій погляд, ще зовсім не вичерпала своїх можливостей і могла б бути корисною для навчання юних жителів села, була ліквідована. Учні з Селища нині здобувають шкільну освіту в навчальних закладах Мрина та Держанівки.
