Давиденко Олександра Іванівна

Матеріал з Енциклопедія Носівщини

Олександра Іванівна Давиденко (народилася 30 серпня 1940) — пенсіонерка, громадська діячка, президент клубу ветеранів «Берегиня». Понад 30 років працювала завідувачем Носівської централізованої бібліотечної системи.

Редакторка бібліографічного покажчика «Носівка і Носівщина» (1997).

Ініціаторка видання «Носівці більше тисячі років — розповіді про рідний край» (2008) — історико-краєзнавчої збірки матеріалів про історію сіл, вулиць, кутків Носівщини. Матеріали були зібрані працівниками централізованої бібліотечної системи Носівського району з переказів жителів сіл, з пам'яті старших поколінь.

Заступниця голови Громадської організації «Носівська районна рада ветеранів».

Відзнаки

Берегиня книгозбірні й людської душі

Джерело: Ярина ЧухлібНаші ювіляри, Газета "Носівські вісті", 31 серпня 2020

Вона народилася у ті складні й тривожні часи, коли люди між хлібом духовним та насущним часто обирали останнє. Шурі не виповнилося й року, як батька забрали на війну. Це незнайоме слово асоціювалося у дівчинки з якимось страшним хижим звіром, котрий тільки калічить людей – ось і її колись молодий красивий тато через два роки повернувся додому тяжко пораненим в голову, без одного ока. Зате живим, на відміну від багатьох інших своїх односельців, котрі поклали свої голови на полі бою. Як же згодом Шура раділа появі в родині маленького братика Василька… А потім її дитинство закінчилося – хлопчику виповнилося лише шість місяців, як у тридцять років померла мама, і дівчинці довелося взяти на себе турботи про братика та допомагати татові вести домашнє господарство. І хоч згодом чоловік одружився з вдовою, котра також мала власну доньку, це була вже зовсім інша, багато в чому чужа для неї родина. Тож як тільки Олександра навчилася читати, справжньою розрадою для неї стали книги. Саме завдячуючи їм, вона могла відволіктися від гіркої повоєнної сільської реальності, подорожувати світом, разом зі своїми улюбленими книжковими героями переживати їхні радощі й труднощі, ділитися сокровенним і просто відпочивати душею. Тому після школи й вступила до Ніжинського технікуму підготовки культосвітніх працівників, навчалася за спеціальністю «бібліотекар». Як молоденька бібліотекарка раділа направленню на роботу в дитячу бібліотеку міста Хирів, що на Львівщині. Утім, пропрацювавши там кілька років, Олександра змушена була повернутися на Ніжинщину в рідний Кукшин, аби доглядати за тяжкохворим татом. Поховавши батька, на Західну Україну дівчина вже не повернулася. Незабаром зустріла й свою «другу половинку». Іван Давиденко працював ветеринарним лікарем в Іржавці, тож після одруження молоді люди оселилися в цьому селі, де Олександрі знайшлося місце завідуючої сільською бібліотекою. Згодом у подружжя народилося двоє дітей. Після того, як Давиденки переїхали до Носівки, Олександра Іванівна спочатку очолила читальний зал районної бібліотеки, а незабаром стала нею завідувати.

На той час районна книгозбірня розміщувалася у старому пристосованому приміщенні, хоч вже давно було залито фундамент під нову. Тож прийшовши на посаду, Олександра Іванівна знову порушила питання про виділення коштів під продовження будівництва нової бібліотеки. Й таки переконала районне керівництво. Щоправда, гроші хоч і виділялися, але не в розпал будівельного сезону, а здебільшого під кінець господарського року. Будували господарським способом – комунгосп виділяв муляра, «сільгосптехніка» — транспорт, а за підсобників були самі бібліотечні працівники. Причому завідуюча часто-густо сама була і за виконроба, і за підручного у майстра – муляра чи штукатура.

Звісно, бібліотекарі не будівельники, але саме їм неодноразово доводилося розвантажувати цеглу, віконні та дверні блоки, батареї, мішки з цементом тощо у перервах між обслуговуванням читачів. Звичайно, це була робота не для жінок, адже цементний розчин на другий поверх носили вручну. Та ще й за будь-якої погоди. Звичайно, були сльози, образи, а ще надзвичайно величезне бажання мати власне приміщення. Яке це було свято – новосілля у новому, світлому та просторому приміщенні.

Вмілий організатор, висококваліфікований спеціаліст, вимогливий до себе і до своїх підлеглих, Олександра Іванівна багато зробила для того, аби ця бібліотека стала справжнім осередком культурного життя у місті та районі. У професійному доробку Олександри Іванівни завжди були численні фахові «родзинки» з різних аспектів та напрямів бібліотечної діяльності. Нестандартні, цікаві, вони не тільки розкривали широкий діапазон проблем інформаційного обслуговування, а й успішно їх вирішували. А ще саме у стінах нової бібліотеки відкрився у нових гранях ще один, черговий талант її господині – краєзнавча та дослідницька робота.

Допитливий краєзнавець і великий шанувальник книги по життю, неспокійна у творчому пошуку, вона впродовж усього свого життя працювала над вивченням історії рідного краю, відомими постатями, презентуючи своїм землякам невідомі сторінки їхнього життя та діяльності, відкриваючи людей неординарних, талановитих, на яких завжди була щедра носівська земля. Зібравши чималий архів власних досліджень та відкриттів, понад двадцять років тому Олександра Іванівна створила клуб жінок-ветеранів «Берегиня», згуртувавши в ньому цілу когорту волонтерів-вільнодумців, таких же, як і сама, небайдужих до книги, історії, духовності рідного краю. На свої засідання завсідниці клубу, а це понад тридцять жінок поважного віку, але з неймовірним завзяттям до улюбленої справи, завжди запрошують земляків-сучасників, проводять презентації їхніх досліджень, книг, картин, роблять на них цікаві рецензії, бува, що й критикують. Словом, у цьому клубі завжди вирує цікаве насичене творче життя, ідейним натхненником якого завжди була і залишається наша Олександра Іванівна Давиденко.

Цими днями наша шановна берегиня відзначає свій поважний ювілей. Тож найщиріше вітаємо її з цією прекрасною датою, зичимо міцного здоров’я, родинного затишку й тепла, невичерпної енергії та Божого благословення. Нехай доля й надалі збагачує Вас життєвою мудрістю, енергією, натхненням та радістю.

Ярина ЧУХЛІБ – за дорученням працівників Публічної бібліотеки.