Носівська селекційно-дослідна станція

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Версія від 23:12, 15 липня 2024, створена Perohanych (обговорення | внесок) (→‎Історія)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Chernihiv region-200.jpg
Носівська селекційно-дослідна станція, головний корпус

Носівська селекційно-дослідна станція Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла Національної академії аграрних наук України — розташована в селі Дослідне.

Станом на 2000 при станції функціонував виробничий підрозділ, у обробітку якого перебувало близько 1300 Га землі та своя тваринницька ферма з вирощення ВРХ, свиней та птиці. Працювало 160 працівників.[1]

Комплекс будівель станції

Носівська селекційно-дослідна станція, головний корпус
Джерело: Вітченко Д. М. Український традиційний контекст в архітектурному доробку Є.Н. Сердюка харківського періоду творчості / Д.М. Вітченко // Архітектурний вісник КНУБА : наук.-вироб. збірник / відпов. ред. Куліков П.М. – К. : КНУБА, 2017. – Вип. 11–12. – С. 29–40.

Значною роботою Є. Н. Сердюка 1911 – 1913 рр. час стає комплекс будівель Носівської селекційно-дослідної станції на Чернігівщині (нині с. Дослідне Носівського району Чернігівської обл., будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення, охоронний №25).

Комплекс включав науково-дослідні, господарські споруди й житлові будинки.

В архітектурі головного корпусу раціоналістичні планувальні рішення поєднані з мотивами українського народного зодчества опрацьованими в стилістиці національного романтизму. Це відобразилися у введенні в композицію будівлі баштоподібного ризаліту, увінчаного грушоподібною банею із перехватом, характерною для українських церков та дзвіниць. У середині бані був влаштований водонапірний бак. Простінки між спареними вікнами трактовані як гранчасті напівколони. Головний вхід підкреслено дашком, який нагадує опасання. Декоративне оздоблення фасаді тотожне іншим об’єктам Є.Н. Сердюка: декоративні ніші, підвіконні орнаментальні вставки, піддашний карниз з кронштейнами.

Два одноповерхові 2-квартирні житлові будинки станції мали симетричний, підкреслено монументальний силует. Він утворювався завдяки високому наметовому завершенню даху центрального ризаліту будинку. В середині високого шатра розмістився водонапірний бак. Один будинок було знищено під час Другої світової війни, другий втратив первісну форму даху [12, с.122-123]

Характерні риси головного корпусу:

  • напіввальмові дахи із трикутними фронтонами
  • ризаліт-башта із грушоподібним завершенням
  • трапеційний портал входу з монументальним ганком
  • трапеційні віконні прорізи
  • орнаментальний пояс з ніш-ширинок
  • профільований карниз з кронштейнами
  • окремі орнаментальні вставки

Історія

Сергій Кулжинський (1880-1947) — професор, доктор сільгосп наук, засновник і перший директор (1911–1930) станції

Носівська сільськогосподарська дослідна станція була заснована в червні 1911 року і є однією з найстаріших науково-дослідних установ України. За роки існування співробітниками станції створено і зареєстровано державою для вирощування у виробництві понад 60 сортів. Це сорти озимого жита, озимого тритикале, ярої пшениці та тритикале, ярого ячменю, вівса, конюшини, люцерни, огірків, цибулі та інших культур.

Назва

У 2013 Носівську селекційно-дослідну станцію підпорядковано Миронівському інституту пшениці імені В.М. Ремесла НААН (постанова Президії Національної академії аграрних наук України від 6 грудня 2013 р., протокол № 19).

З 30 грудня 2011 до 28 лютого 2014 — Носівська селекційно-дослідна станція Інституту сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України.

З 20 грудня 2010 — до 30 грудня 2011 Носівська селекційно-дослідна станція Чернігівського інституту агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України

До 20 грудня 2010 — Носівська селекційно-дослідна станція Чернігівського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук

З перших років функціонуванняодне з головних місць у її діяльності посідало вивчення дії мінеральних добрив та гною. Завідувач агрохімічного відділу К. К. Гедройц (1912–1929, в майбутньому відомий вчений у царині колоїдної хімії грунтів) відпрацьовував у польових умовах питання генезису солонців і методів їхньої меліорації та розвинув учення про походження і еволюцію засолених грунтів – один з основних напрямів своєї наукової творчості. Не менш значущими були успіхи в питаннях удосконалення методик проведення спеціальних досліджень у ґрунтознавстві та агрохімії, методів контролю добрив і хімічного аналізу ґрунтів.

Від заснування Носівська СДС багато працювала над пошуком шляхів підвищення ефективності селянського господарства: надавала безкоштовні консультації, продавала насіння, племінний молодняк. Водночас з виконанням науково-дослідної роботи в галузі агротехніки, агрохімії, агроґрунтознавства вчені розпочали селекційну роботу з сільськогосподарськими культурами. За весь час діяльності Носівською станцією зареєстровано 70 сортів різних сільськогосподарських культур, а саме: озимого жита, озимого та ярого тритикале, озимої та ярої пшениці, озимої вики, ярого ячменю, вівса, гороху, люпину жовтого та білого, гречки, ярого ріпаку, редьки олійної, конюшини лучної, люцерни, цибулі, столового буряку, огірків.

За понад 100 років діяльності Носівська селекційно-дослідна станція набула широкого визнання, особливо завдяки працям академіка К. К. Гедройца (1912–1929), заслуженого діяча науки і техніки Молдавської РСР, доктора сільськогосподарських наук, професора С. П. Кулжинського (1911–1930), професорів Ф. П. Саваренського (1914–1915), А. П. Редькіна (1920–1926) – згодом почесного академіка ВАСГНІЛ, Ф. Н. Германова (1927–1930), С. І. Лебедєва (1928–1929), кандидатів сільськогосподарських наук І. Д. Рогози (1922–1930), В. Г. Тарановської (1922–1930), В .С. Губернатора (1946–1987) та інших учених, які в різний час працювали на станції, серед них видатні селекціонери О. П. Бржезицький, Г. Ф. Гордієнко, В. Л. Лихацький, І. С. Паришкура, І. В. Колядко, І. Г. Набоков, К. А. Перепечай, Д. А. Тонкошкур, Т. О. Іващенко, В. В. Скорик.

Успішно продовжуючи традиції своїх попередників, в колективі працюють кандидати сільськогосподарських наук – селекціонер вівса О.П. Матрос, яка за наукові та практичні селекційні досягнення двічі нагороджена орденом Княгині Ольги, ячменю – М. О. Сардак, озимого жита – О. І. Буняк, конюшини та люцерни – А. І. Боженко, цибулі – Н. О. Горган.

Наукова робота

Основними напрямками наукової роботи Носівської СДС останнім часом є:

  • створення нових сортів озимого жита, ярого ячменю, вівса, конюшини, люцерни, цибулі, огірків адаптованих до кліматичних умов, здатних формувати високі врожаї за меншої кількості вологи в ґрунті, збільшенні суми температур, генетично захищених від ураження основними хворобами, ресурсоенергоекономних та екологічно безпечних;
  • виробництво оригінального та елітного насіння районованих сортів озимого жита, пшениці, тритикале, ячменю, вівса, конюшини, люцерни, цибулі, огірків;
  • надання науково-методичної допомоги господарствам з питань насінництва та агротехніки вирощування зернових та овочевих культур.

У складі станції 6 наукових підрозділів[2]:

Носівська селекційно-дослідна станція. 100 років творчого шляху

Стаття «Носівська селекційно-дослідна станція. 100 років творчого шляху», автор Сардак Микола Олексійович, Джерело: http://inb.dnsgb.com.ua/2011-4/11_sardak.pdf

Носівська селекційно-дослідна станція – один із найдавніших науководослідних закладів країни. Як сільськогосподарська дослідна установа заснована в червні 1911 року з дослідним полем на площі 75 гектарів. У складі науково-технічного персоналу на той час було лише 4 особи [3].

/ фото / С.П. Кулжинський, засновник, перший директор Носівської сільськогосподарської дослідної станції (1911-1930 рр.)

/ фото / Науковий корпус станції, 1935 р.

Усю організаційну роботу зі створення виконував агроном-дослідник, а пізніше доктор сільськогосподарських наук, професор, заслужений діяч науки й техніки Молдавської РСР С. П. Кулжинський, який і став першим директором станції. На цій посаді він беззмінно працював до 1930 року. Як керманич установи він взяв на себе основний науково-організаційний тягар проблем, сприяв тому, що станція не тільки зберегла свої активи під час Першої світової війни, а й стала однією з найкращих за визнаними здобутками серед галузевих дослідних установ в Україні.

Для чого створена Носівська сільськогосподарська дослідна станція, яка в цьому була потреба? У газеті «Черниговская земская неделя» № 11 від 13 березня 1915 року С. П. Кулжинський писав:

«В последнее время с изобретением различных машин и орудий особенно быстро усложняется и меняется жизнь. Меняется, и что особенно важно, усложняется сельскохозяйственная жизнь. Так, за каких-нибудь 20–30 лет и в хозяйствах черниговских хлеборобов многое изменилось и усложнилось. Раньше и навозом не всегда удобряли поля, теперь начинают удобрять полевые растения различными искусственными удобрениями – суперфосфатом, томашлаком, селитрой, калийными удобрениями и другими. Вместо простых деревянных плугов, борон, цепов – появляются всё в большем и большем количестве различные довольно сложные машины – железные плуги, сеялки, молотилки, разнообразные зерноочистительные машины. Появляется целая масса новых заграничных сортов хлебов. Начинают распространяться посевы новых раньше почти неизвестных растений – люпина, клевера, люцерны, озимой пшеницы и других; сильно распространились посевы свеклы, картофеля. И с каждым годом всё больше и больше появляется новшеств: то слышно, что появилось новое очень хорошее растение, то новое удобрение, то новый сорт растения и прочее.
Разобраться во всём этом, испытать всё самому, выбрать наиболее подходящее для местного хозяйства – задача теперь часто трудная и не по средствам не тольмелкому хозяину, но даже и богатому – многоземельному. А разбираться необходимо, так как улучшать своё хозяйство надо постоянно. Едоков с каждым годом нарождается всё больше и больше, количество же земли не увеличивается; кроме того, надо, не покладая рук, улучшать своё хозяйство, чтобы не отстать от других стран, которые иначе сумеют получать сельскохозяйственные продукты и дешевле, и лучшими, чем мы. И вот, чтобы помочь хлеборобам разобраться во всём новом, появляющемся в хозяйстве различных стран, указывать, как в данных местных условиях надо улучшить своё хозяйство, начали устраивать особые хозяйства: опытные поля, опытные станции. Цель опытного поля, опытной станции – отыскивать в местных условиях способы, с помощью которых можно с земли получить больше, чем раньше, урожая, дохода. Для этого опытные поля выписывают из разных мест лучшие сорта и сравнивают, какие из них в данной местности самые лучшие, испытывают различные удобрения, различные способы обработки земли, ухода за растениями, пробуют, насколько в данной местности пригодны новые, раньше ещё неизвестные, растения. О всяких своих опытах публикуют для всеобщего сведения отчёты, брошюры, где указывается, на что хозяйствам следует обратить внимание и от применения чего, наоборот, необходимо воздержаться» [2].

/ фото / Академік К. К. Гедройц на дослідних ділянках, 1922 р.

Варто зауважити, що завдяки cтолипінським реформам (1906–1911 рр.) значна частина селян отримала можливість виходу із «земельних общин» і створювати на так званих «відрубах» власні селянські господарства - хутори, Внаслідок утворювалась значна кількість господарів, яким для ефективного ведення власних господарств були необхідні знання сільськогосподарського виробництва.

У Чернігівській губернії ніяких дослідних полів не було. С. П. Кулжинський зазначав:

«И только с 1910 года, губернское земство решило открыть ряд опытных полей по всей губернии, как в чернозёмной, так и в песчаной полосе. Почти одновременно, в 1911 году, было приступлено к организации двух наиболее крупных опытных учреждений: опытных станций – «Носовской» для чернозёмной и суглинистой части губернии и «Новозыбковской» для песчаной и супесчаной. Носовская сельско-хозяйственная опытная станция расположена на чернозёме Нежинского уезда» [5].

Земельну ділянку для Носівської дослідної станції було виділено вдалині від населених пунктів, серед степу, поряд із залізницею Ніжин-Київ між м. Носівка та с. Володькова Дівиця. Тут не було ніяких будівель і споруд. Після відповідного планування ділянку було зорано та посіяно жито. У 1912 році закладено перші досліди, розпочалося будівництво службових та житлових приміщень, а також приміщень для робочої худоби.

За 100 років свого буття Носівська селекційно-дослідна станція набула широкого визнання, особливо завдяки працям академіка К. К. Гедройца (1912–1929), заслуженого діяча науки і техніки Молдавської РСР, доктора сільськогосподарських наук, професора С. П. Кулжинського (1911–1930), професорів А. П. Редькіна (1920–1926), згодом почесного академіка ВАСГНІЛ, Ф. Н. Германова (1927–1930), Ф. П. Саваренського (1914–1915), С. І. Лебедєва (1928–1929), кандидатів сільськогосподарських наук І. Д. Рогози (1922–1930), В. Г. Тарановської (1922–1930), В. С. Губернатора (1946–1987) та інших видатних учених, які працювали на станції.

Носівська селекційно-дослідна станція розташована в північній частині Лісостепової зони Чернігівської області на чорноземах глибоких малогумусних, вилугуваних, які є основним ґрунтовим різновидом для всього Лісостепу Чернігівщини.

Перші польові досліди з добривами, проведені на станції, свідчили, що вилугувані чорноземи слабо реагують на калійні добрива та малі норми гною і краще – на фосфорні й азотні. Високі ж норми внесення гною забезпечували значний приріст урожаю [1].

Зважаючи на специфіку дії добрив та інші відмінні риси рільництва Чернігівщини, пов’язані з особливістю в генезисі ґрунтового покриву Придніпровської низовини, вивчення дії мінеральних добрив та гною посідало одне з головних місць у роботах Носівської дослідної станції вже з перших років її функціонування.

Поряд із всебічним вивченням добрив станція розробляла та пропагувала такі питання, як раннє приорювання толоки та її заміна конюшиновим, еспарцетовим і вико-вівсяними парами; строки, способи посіву та норми висівання сільськогосподарських культур щодо кращих попередників, упровадження в практику селянських господарств кукурудзи, яка за дослідними даними станції перевершувала за врожайністю на той час овес та ячмінь у 2–3 рази, проса, моркви, цукрового буряка та інших малопоширених на той час культур. Широко пропонувалось використання люпину на зелене добриво [1].

З цього приводу С. П. Кулжинський зауважував:

«Здесь на поле, на особых тщательно выбранных и вымеренных делянках испытываются различные лучшие сорта растений, выписанные из разнообразных мест и государств, различные искусственние удобрения, способы обработки, посева, ухода за растениями, пробуются, насколько пригодны для Черниговщины различные новые растения, ещё неизвестные или малоизвестные нашим хозяевам» [5].

До 1930 року в 70 спеціальних виданнях звітів і брошур станція широко висвітлювала та пропагувала свою науково-дослідницьку роботу, основною метою якої було поліпшення сільського господарства через надання практичних порад і рекомендацій у найважливіших питаннях господарювання.

/ фото / Академік К.К. Гедройц

З 1922 року на Носівській селекційнодослідній станції, перейшовши з рангу консультанта, почав працювати на посаді завідувача агрохімічного відділу академік К. К. Гедройц. З цього часу для Чернігівської області та всього природно-історичного району – Придніпровської низини, майже в центрі якого розташована станція, – розпочинається нова сторінка вивчення її природноісторичних умов взагалі та агрономічних особливостей зокрема. Забезпечуючи в цей час генеруючий початок наукових досліджень станції, видатний учений уславив станцію, як одну з найкращих за будовою та досягненнями в Україні.

Д. М. Прянішніков писав:

«Кем же был в сущности Гедройц? Я считаю его, прежде всего, агрохимиком, попавшим на кафедру почвоведения и поэтому занимавшимся преимущественно химией почв» [6].

Проводячи дослідження саме на Носівській станції, Костянтин Каетанович отримав змогу відпрацьовувати в польових умовах питання генезису солонців і методів їхньої меліорації – одного з основних напрямків своєї наукової творчості. Увівши вперше до наукового обігу в 1911 році спочатку термін «ґрунти ненасичені основами», а 1914 року – поняття про поглинений водень і в 1917 році – «ємність поглинання», працюючи практично щорічно з ранньої весни до осені на станції по 1929 рік включно, Гедройц розвинув вчення про походження, еволюцію засолених ґрунтів, широко вивчив процес осолодіння, запропонував метод визначення осолоділих ґрунтів, зробив глибокі теоретичні висновки щодо осолодіння чорноземів Дніпровської тераси. Все це він надалі систематизував у спеціальному вченні про поглинальну здатність ґрунту і ґрунтово-поглинальний комплекс, а також роль ґрунтових колоїдів у походженні ґрунту і його родючості. Окрім того, учений удосконалив та поглибив генетичну класифікацію ґрунтів на підставі складу основ, що поглиналися, і умов ґрунтоутворення, довів можливість корінного поліпшення ґрунтів за допомогою регулювання складу катіонів, що поглиналися. Цей принцип був покладений в основу способів поліпшення властивостей ґрунтів вапнуванням, а солонцевих ґрунтів – гіпсуванням. Не менш значними були успіхи в питаннях удосконалення методик проведення спеціальних досліджень у ґрунтознавстві та агрохімії, контролю добрив і хімічного аналізу ґрунтів, а також широкого використання вегетаційного методу для цих цілей [2].

Взявши на озброєння дослідження К. К. Гедройца, всебічно вивчивши генезис ґрунтів Придніпровської низини та ґрунтовий покрив Чернігівської області й установивши причини, які спричиняють їхні несприятливі агрономічні особливості, станція науково обґрунтувала і шляхи радикального поліпшення цих ґрунтів через збільшення в них органічної частини колоїдного комплексу та покращення фізико-хімічних властивостей, що досягається поєднанням в сівозміні органічних та мінеральних добрив із просапними культурами, конюшиною і правильним обробітком із врахуванням ґрунтового покриву, а також біологічних особливостей вирощування культур у кожному агроґрунтовому районі області.

Згодом фундаментальні наукові праці К. К. Гедройца, виконані в Носівській селекційно-дослідній станції, узагальнені в книгах: «Учение о поглотительной способности почв» (1922), «Химический анализ почв» (1923), «Классификация почв» (1925), для декількох поколінь студентів і майбутніх дослідників ґрунтів не тільки нашої країни, а й усього світу були й залишаються фундаментом у питаннях теорії та практики ведення досліджень.

Від свого заснування Носівська селекційно-дослідна станція багато працювала в напрямі пошуку шляхів підвищення ефективності селянського господарства: надавала безкоштовні консультації, продавала насіння, племінний молодняк.

Структуру станції в 1921 відображено у табл. 1.

Таблиця 1.

Організаційна структура Носівської селекційно-дослідної станції, 1921 р.

Структурні підрозділи Рік засн.

  1. Дослідне поле з 1911 року
  2. Племінний розплідник свиней великої білої англійської породи з 1916 року
  3. Розсадник городнього насіння з 1916 року
  4. Плодовий розсадник з 1918 року
  5. Виробництво покращеного насіння польових культур з 1912 року
  6. Хімічна лабораторія з 1915 року
  7. Вегетаційний будинок з 1916 року
  8. Метеорологічна станція з 1911 року
  9. Сільськогосподарський музей з 1914 року
  10. Дослідна пасіка з 1919 року
  11. Відділ упровадження і пропаганди з 1920 року [4].

Про цінність племінного поголів’я на станції можна судити з того, що його представники брали участь у Королівських виставках Англії в 1922 році в м. Кембріджі, а в 1925 році – у м. Чистереї [7].

Відповідно до потреб народного господарства країни Носівська дослідна станція в період своєї діяльності декілька разів реорганізовувалась. Так, у 1931 році вона була реорганізована в Українську науково-дослідну станцію овочівництва, у 1934 році – в Обласну станцію бурякового полівництва, у 1937 році – в Державну селекційно-дослідну станцію [1].

Ця остання реорганізація суттєво змінила характер і об’єм всієї науководослідної роботи. Земельна площа станції за цей час збільшилась до 1031 гектара. З того часу і до сьогодення провідне місце зайняв відділ селекції.

Збільшилось виробництво насіння еліти зернових культур, конюшини, які вирощували на площі понад 400 га.

Одночасно з виконанням науково-дослідної роботи в галузі агротехніки, агрохімії, агроґрунтознавства станція розпочала селекційну роботу: з 1925 року – із конюшиною червоною, із 1928 року – із огірками сорту Ніжинський місцевий, із 1929 року – із цибулею та помідорами. У наступні роки обсяг селекційної роботи значно збільшився за рахунок низки культур: озимого жита (1937), ярого ячменю (1938), вівса (1948), гречки (1935), гороху (1947), люпину (1947) та ін.

За чотири довоєнні роки станція створила початковий вихідний селекційний матеріал щодо багатьох сільськогосподарських культур. На жаль, Велика вітчизняна війна перервала розпочату роботу.

У період тимчасової окупації німецько-фашистські загарбники завдали великого збитку селекційно-насінницькій роботі. Поля станції були запущені, забур’янені, ділянки стаціонарних дослідів використані під господарські посіви, переважна частина селекційного матеріалу загублена. Спалено більшість наукових та господарських будівель, знищено інвентар і майно.

/ фото / М. С. Кабаєв – директор Носівської сільськогосподарської дослідної станції в 1946–1955 рр.

Після звільнення території першочерговим завданням стала відновлювальна робота. Завдяки підтримці держави, самовідданій праці колективу робітників, наукових працівників, службовців та таланту директора Миколи Сергійовича Кабаєва, який так багато своєї праці, уміння й організаторських здібностей віддав справі відновлення, станція за короткий термін була відбудована і вже в 1949 році вийшла на довоєнний рівень науково-виробничих показників.

У 1956 році Носівська державна селекційнодослідна станція була реорганізована в Носівське відділення Чернігівської обласної сільськогосподарської дослідної станції, а з 1991 року знову набула статусу самостійної наукової установи. Увесь цей період пріоритетними були наукові дослідження з селекції сільськогосподарських культур.

Економічна криза після розпаду Радянського Союзу в кінці 2-го на початку 3-го тисячоліття та невдалі наступні реформи негативно вплинули як на розвиток аграрного сектору економіки України загалом, так і на роботу Носівської селекційно-дослідної станції зокрема. Величезна інфляція, нестримне зростання цін на енергоносії, мінеральні добрива, пестициди, ПММ, техніку і водночас необґрунтовано низькі ціни на сільськогосподарську продукцію, та й не завжди продумані рішення керівництва станції в нових «ринкових» умовах призвели до тяжкого економічного та морального стану в науковій установі, її платіжонеспроможності.

/ фото / Н.М. Буняк – директор Носівської селекційно-дослідної станції в 2006–2011 рр.

І знову, як у післявоєнні роки, з призначенням нового керівника станції (2006–2011) – кандидата економічних наук Буняк Наталії Миколаївни, – колектив взявся за відновлення попередніх позицій установи.

Завдяки творчій енергії та вмінню Наталії Миколаївни орієнтуватись у нових умовах господарювання й мобілізувати колектив для виконання необхідних завдань, станція поступово нарощувала свій наукововиробничий потенціал, посідаючи гідне місце серед установ аграрної науки України. За останні п’ять років, відновивши науково-виробничу діяльність, вдалося ліквідувати всі види заборгованості (1 млн. грн.), поновити більш ніж на 1 млн. грн. основні засоби виробництва, розпочати відновлення та ремонт приміщень (як виробничих, так і наукових), вийти на пристойний рівень стабільно виплачуваної заробітної плати, наукові та виробничі показники діяльності.

/фото/ Завідувач відділу селекції В. С. Губернатор на семінарі по селекції ячменю

/фото / Селекціонер по гороху та люпину І.С. Паришкура, 1966 р

/фото / Група селекції озимих, гречки і трав, 1970 р.

За весь час роботи на станції створено і зареєстровано 70 сортів різних сільськогосподарських культур. Це сорти:

  • озимого жита – Деснянка 2, 1969 р. (Бржезицький О. П. та ін.), Олімпіада 80, 1983 р., Боротьба, 1993 р., Богуславка, 1995 р., Воля, 1999 р., Дозор, 2005 р., Синтетик 38, 2006 р., Хлібне, 2007 р., Забава, 2011 р. (Скорик В. В. та ін.);
  • озимої пшениці – АН-1, 1994 р., (Губернатор В. С. та ін.); озимого тритикале – Славетне, 2004 р., (Москалець В. І. та ін.);
  • озимої вики – Чернігівська 20, 1969 р., (Бржезицький О. П. та ін.);
  • ярого тритикале – Вікторія, 2003 р., Всеволод, 2010 р., (Горган М. Д. та ін.);
  • ярої пшениці – Краса Полісся, 2003 р., Букурія, 2004 р., (Горган М. Д. та ін.);
  • ярого ячменю – Чернігівський, 1954 р., Носівський 2, 1959 р., Чернігівський 5, 1961 р., Носівський 6, 1966 р., Чернігівський 7, 1969 р., Деснянський 8, 1977 р., Носівський 9, 1979 р., (Губернатор В. С. та ін.), Носівський 21, 2002 р., Варіант, 2004 р., Гося, 2009 р., Козацький, 2010 р., (Сардак М. О. та ін.);
  • вівса – Чернігівський 83, 1972 р., Чернігівський, 1973 р., Чернігівський 126, 1980 р., (Бржезицький О. П. та ін.), Резон, 1980 р., Чернігівський 27, 1991 р., Чернігівський 28, 1996 р., Деснянський, 1998 р., Славутич, 2000 р., Ранньостиглий, 2000 р., Райдужний, 2001 р., Нептун, 2005 р., Зірковий, 2007 р., Парламентський, 2008 р., Закат, 2010 р., Скарб України, 2011 р., (Матрос О. П. та ін.);
  • гороху – Чернігівський 190, 1964 р., (Паришкура І. С. та ін.);
  • люпину жовтого – Носівський білонасінний, 1953 р. (Паришкура І. С. та ін.);
  • люпину білого – Носівський 3, 1960 р. (Паришкура І. С. та ін.);
  • гречки – Чернігівська 187, 1957 р., Чернігівська рання, 1963 р., Чернігівська 17, 1979 р., (Гордієнко Г. Т. та ін.);
  • цибулі – Стригунівська Носівська, 1947 р., (Іващенко Т. О.); Чернігівська, 1977 р., (Перепечай К. А. та ін.), Коперів, 1988 р., Грандіна, 1992 р., Буран, 1998 р., (Колядко І. В. та ін.), Господиня, 2007 р. (Горган Н. О. та ін.);
  • столового буряка – Носівський плоский, 1947 р., (Тонкошкур Д. А.);
  • томатів – Носівські 51, 1947 р., (Полякова М. І. та ін.);
  • ярого ріпака – Носівський 9, 1947 р., (Губернатор В. С. та ін.);
  • конюшини лучної – Носівська 4, 1971 р., Носівська 5, 1961 р., Атлас, 1982 р., Агрос 12, 1993 р., (Лихацький В. Л. та інші), Фалкон, 2006 р. (Боженко А. І. та ін.);
  • люцерни – Чернігівська, 1965 р., Анді, 1996 р., (Лихацький В. Л. та інші), Владислава, 2001 р., Алія, 2010 р., (Боженко А. І. та ін.);
  • огірків – Ніжинка, 1985 р., Ера, 1997 р., (Набоков І. Г. та ін.), Носівські, 2004 р., (Сардак М. І.), Етап, 2008 р., (Набокова Л. О.);
  • редьки олійної – Ямайка, 1998 р., (Піка Ю. М. та ін.)

Сьогодні Носівська селекційно-дослідна станція – це колектив із 44 працівників, які працюють у 6 наукових підрозділах. Із них – 18 наукових співробітників, в т. ч. один доктор та 6 кандидатів сільськогосподарських наук.

Основними напрямами наукової діяльності установи є:

  • створення нових сортів озимого жита, ярого ячменю, вівса, конюшини, люцерни, цибулі, огірків адаптованих до кліматичних умов, здатних формувати високі врожаї за меншої кількості вологи в ґрунті, збільшенні суми температур, генетично захищених від ураження основними хворобами, ресурсоенергоекономних та екологічно безпечних;
  • виробництво оригінального та елітного насіння районованих сортів озимого жита, пшениці, тритикале, ячменю, вівса, конюшини, люцерни, цибулі, огірків;
  • надання науково-методичної допомоги господарствам щодо питань насінництва та агротехніки вирощування зернових та овочевих культур.

Носівській СДС підпорядковане дослідне господарство, яке має 755 га орної землі та свиноферму чисельністю 600 голів. Середньорічна кількістьпрацівників – 32 особи.

До Реєстру сортів рослин України на 2011 рік занесені близько 40 сортів, створених селекціонерами станції. Це сорти

  • озимого жита: Боротьба, Воля, Богуславка, Дозор, Синтетик 38, Хлібне, Забава;
  • вівса: Чернігівський 27, Чернігівський 28, Деснянський, Славутич, Ранньостиглий, Райдужний, Нептун, Зірковий, Парламентський, Закат, Скарб України;
  • ярого ячменю: Носівський 21, Варіант, Гося, Козацький;
  • ярої пшениці: Краса Полісся, Букурія;
  • ярого тритикале Вікторія;
  • озимого тритикале Славетне;
  • конюшини: Носівська 4, Носівська 5, Атлас, Агрос 12, Фалкон;
  • люцерни: Анді, Владислава, Алія;
  • огірків: Ера , Носівські, Етап;
  • цибулі: Стригунівська Носівська, Грандіна, Буран, Господиня;
  • столових буряків: Носівський плоский.

/ фото / Посів ярого тритикале Вікторія

/ фото / Посів озимого жита Забава

Серед сортів жита створених українськими селекціонерами носівські сорти в 2010 році займали понад 16 %, вівса – біля 60 %, конюшини та цибулі понад 20 %.

У Чернігівській області близько 60 % посівів жита, 90 % вівса, 20 % ярого ячменю, конюшини, цибулі засівають сортами носівської селекції.

Визнаними селекціонерами, які працювали на Носівській СДС, є Губернатор Василь Сергійович, Бржезицький Олександр Петрович, Гордієнко Галина Тимофіївна, Лихацький Владислав Леонтійович, Паришкура Іван Степанович, Колядко Іван Васильович, Набоков Іван Григорович, Перепечай Катерина Антонівна, Тонкошкур Данило Антонович, Іващенко Тетяна Олександрівна та ін.

Сьогодні, успішно продовжуючи традиції своїх попередників, працюють селекціонери: по озимому житу – доктор с.-г. наук Скорик Віктор Варфоломійович, по вівсу – кандидат с.-г. наук Матрос Олександра Пилипівна, по ячменю – кандидат с.-г. наук Сардак Микола Олексійович, по конюшині та люцерні – кандидат с.-г. наук Боженко Анатолій Іванович, по цибулі - кандидат с.-г. наук Горган Надія Олександрівна.

Створюється необхідний вихідний матеріал для продовження селекції високоврожайних, стійких до стресових природних явищ та найпоширеніших захворювань сортів озимого жита, ярого ячменю, вівса, конюшини, люцерни, цибулі та огірків.

Розпочато створення вихідного гібридного матеріалу та селекцію голозерних сортів вівса та ячменю. Зареєстровані перші в Україні сорти безплівчастого ячменю Козацький та вівса Скарб України.

В Державному сортовипробуванні в 2011 році випробовувались сорти: озимого жита – Ідилія, Кобза, Жатва, Ліра, озимої пшениці Носшпа 100, Ювівата 60, озимого тритикале Вівате Носівське, ярого ячменю – Імідж, вівса Візит, конюшини Божена, цибулі Гармонія, огірків Тонус F1.

Носівська селекційно-дослідна станція та дослідне господарство здійснюють велику насінницьку роботу як щодо сортів власної селекції, так і інших культурах. Щорічно вирощується 150-200 т оригінального та 600-800 т елітного насіння, яке реалізовується в переважну більшість областей України.

Зокрема, у 2010–2011 роках насіння озимого жита та тритикале, вирощене в Носівській СДС, поширене в 12 областей, вівса – у 18, ярого ячменю – у 7, конюшини та люцерни – у 5 областей.

Список використаної літератури

  1. Бойко Е. И. 50 лет работы Черниговской (бывшей Носовской) государственной сельскохозяйственной опытной станции / Е. И. Бойко // 50 лет Черниговской государственной сельскохозяйственной опытной станции / ред. кол. : К. П. Афендулов, Е. И. Бойко, В. П. Ковинько, В. С. Губернатор. – Киев : Госсельхозиздат УССР, 1963. – С. 5–16.
  2. Вергунов В. А. Академік К. К. Гедройц і Україна : невідомі сторінки творчої біографії (1929–1930 рр.) / В А. Вергунов, О. В. Піщенко ; під заг. ред. В. А. Вергунова. – К, 2009. – 36 с. – (Іст.-бібліогр. сер. «Аграрна наука в особах, документах бібліографії» ; кн. 32).
  3. Кабаев Н. С. Предисловие / Н. С. Кабаев // Сборник научных трудов за 1944–1951 годы Носовской государственной сельскохозяйственной опытной станции / [ред. кол. : Н. С. Кабаев, А. П. Бржезицкий, Г. А. Тюрменко]. – К. : Госсельхозиздат УССР, 1953. – C. 5–8.
  4. Костров Н. И. Предварительная программа и метод деятельности экономического отдела Носовской опытной сельскохозяйственной станции / Н. И. Костров. – Нежин, 1921. – 20 с.;
  5. Кулжинский С. Носовская сельскохозяйственная опытная станция Черниговского губернского земства / С. Кулжинский // Черниговская земская неделя. – 1915. – № 11. – 13 марта.
  6. Прянишников Д. Н. Избранные труды / Д. Н. Прянишников. – М. : Сельхозгиз, 1953. – Т. 3. – С. 303.
  7. 90 років Носівській селекційно-дослідній станції : наук. зб. / уклад. Ф. К. Левченко. – Чернігів : Чернігів ЦНТЕІ, 001. – 178 с.

Діамант української аграрної ниви

Стаття в № 1-2 (701-702) газети Світ, січень 2012, автор Віктор Вергунов, директор Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН, член-кореспондент НААН[3]

Наприкінці минулого року відбулися урочистості, присвячені 100-річчю заснування діаманта аграрної науки – Носівської селекційно-дослідної станції Чернігівського інституту сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва НААН. З нагоди знаменної дати за ініціативи вченої ради установи та рішення Носівської районної ради на головній будівлі станції були відкриті дві меморіальні дошки – першому директору, професору Сергію Пантелеймоновичу Кулжинському (1880–1947) та видатному вченому-аграрію світового значення, який працював на станції протягом 1912–1929 років, академіку АН СРСР та ВУАН Костянтину Каетановичу Гедройцу (1872–1932).

У цивілізованому науково-освітньому просторі К. К. Гедройц прославив благодатні українські землі своїми відкриттями, зробленими на підставі багаторічних даних, одержаних на Носівській сільськогосподарській дослідній станції. Він розвинув вчення про походження та еволюцію засолених ґрунтів, широко вивчив процес осолодіння, запропонував визначення осолоділих ґрунтів, зробив глибокі теоретичні висновки щодо осолодіння чорноземів Дніпровської тераси. Все це академік систематизував у спеціальному вченні про поглинальну здатність ґрунту і грунтово-поглинальний комплекс, а також роль ґрунтових колоїдів у походженні ґрунту та його родючості, що стало «золотим фондом» російської й української ґрунтово-агрохімічної науки.

Для багатьох поколінь студентів і майбутніх дослідників ґрунтів не тільки нашої країни, а й світу основоположник колоїдної хімії ґрунтів К. К. Гедройц з його фундаментальними працями: «Учение о поглотительной способности почв» (1922), «Химический анализ почв» (1923), «Классификация почв» (1925) - був і залишається беззаперечним авторитетом у питаннях теорії та практики ведення спеціальних досліджень. За все це уродженця Молдови і за духом росіянина маємо незаперечні підстави вважати українцем, що словом і ділом прославив Україну у світовому вимірі.

Не менш значущими для України стали заслуги полтавчанина С. П. Кулжинського. Один із кращих практикуючих теоретиків і методологів галузевого дослідництва для потреб рільництва, ідеолог крайової його організації у 20-х роках минулого століття, він зробив усе, щоб Носівська сільськогосподарська дослідна станція стала однією з кращих районних станцій колишнього Радянського Союзу не тільки у виконанні основних функцій, а й широкому впровадженні новітніх результатів у виробництво.

Обидва вчені заклали той міцний науково-теоретичний фундамент, що дав змогу Носівській станції і до сьогодні залишатися на провідних позиціях за своїм основним напрямом діяльності. В умовах реформування аграрної галузі та системи її науково-освітнього забезпечення це надзвичайно важливо. За весь період існування на станції виведено і зареєстровано 70 сортів різних сільськогосподарських культур. До Реєстру сортів рослин України на 2011 рік внесено близько 40 сортів, що належать селекціонерам Носівської селекційно-дослідної станції. Серед сортів жита, створених українськими селекціонерами, носівські сорти у 2010 році займали понад 16%, вівса – близько 60%, конюшини та цибулі – понад 20%. На Чернігівщині близько 60% посівів жита, 90% вівса, 20% ярого ячменю, конюшини, цибулі засівають сортами носівської селекції, що повністю відповідає сучасному статусу станції, визначеному профільним міністерством та Національною академією аграрних наук України.

Визначними селекціонерами, які працювали на Носівській СДС, стали: В. С. Губернатор, О. П. Бржезицький, Г. Т. Гордієнко, В. Л. Лихацький, І. С. Паришкура, І. В. Колядко, І. Г. Набоков, К. А. Перепечай, Д. А. Тонкошкур, Т. О. Іващенко та їх продовжувачі – доктор сільськогосподарських наук В. В. Скорик, кандидати сільськогосподарських наук О. П. Матрос, М. О. Сардак, А. І. Боженко, Н. О. Горган. Нині вчені станції створюють вихідний матеріал гібридного матеріалу та займаються селекцією голозерних сортів вівса і ячменю. Зареєстровані перші в Україні сорти безплівчастого ячменю Козацький та вівса Скарб України.

Носівська селекційно-дослідна станція та дослідне господарство здійснюють велику насінницьку роботу не лише щодо сортів власної селекції. Щорічно вирощується 150–200 т оригінального та 600–800 т елітного насіння, яке надходить у більшість областей України. Зокрема, у 2010–2011 роках насіння озимого жита та тритикале, вирощене на Носівській СДС, поширене в 12 областях, вівса – у 18, ярого ячменю – у 7, конюшини та люцерни – у 5 областях. Велика заслуга в одержанні таких вражаючих для сьогодення результатів належить і колишньому директору станції, кандидату економічних наук Н. М. Буняк, яка нині очолює Чернігівський інститут сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва НААН.

Усе це дає підстави колективу станції сміливо планувати нові перемоги на ниві аграрної науки в ім’я майбутнього України. Таку ж віру в колектив висловив у своєму привітанні міністр аграрної політики та продовольства України М. В. Присяжнюк та виступаючі на урочистостях: член-кореспондент НААН С. Ю. Булигін, голова Носівської районної держадміністрації А. Г. Красносільський, радник-посланник Посольства РФ в Україні А. В. Воробйов та інші. На адресу станції надійшло також вітання від Голови Верховної Ради України В. М. Литвина.

Ювілейні урочистості вкотре довели, що майбутнє поступу сільськогосподарської дослідної справи в Україні, як організації, так і галузі знань, - багато в чому за такими організаційними побудовами у вигляді Носівської селекційно-дослідної станції, що максимально адаптовані для потреб окремого регіону. Колектив станції не тільки зберіг, а й примножив найкращі здобутки минулого, створені особистостями на кшталт академіка К. К. Гедройца та професора С. П. Кулжинського. На цьому наголошував, відкриваючи обидві меморіальні дошки, 78-річний син ученого – Сергій Сергійович Кулжинський, який нині мешкає в м. Дубна Московської області і разом із сім’єю відвідав станцію в день її 100-літнього ювілею.

Надзвичайно політизованому українському суспільству, попри будь-які зміни на шляху до справжніх цивілізаційних цінностей, при нагоді необхідно віддавати належне за зроблене таким носіям державницької національної ідеї, як Носівська селекційно-дослідна станція. Бо, як стверджував академік Д. Лихачов, тільки та країна має майбутнє, що свою історію, і особливо здобутки, використовує для свого подальшого розвитку.

Носівській селекційно-дослідній станції – 100 років

Нарис Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Нинішнього червня один з найстаріших науково-дослідних закладів нашої країни – Носівська селекційно-дослідна станція – відзначила свій сторічний ювілей. Утім, зважаючи на специфіку діяльності закладу та завантаженість і зайнятість самих науковців цієї відповідальної літньої пори, урочистості з прекрасної ювілейної нагоди було вирішено перенести на більш пізній строк, під завісу року. Відтак 16 грудня 2011 року наша станція-ювілярка зустрічала своїх гостей. А розділити цю ювілейну радість з колективом науковців та працівників виробничого підрозділу сюди завітали колишні й нинішні співробітники станції, ветерани, колеги-науковці з інших станцій. Не обминули своєю увагою доробок носівських науковців і високі гості в особах академіка, секретаря президії Національної академії аграрних наук України С.Ю. Булигіна, директора Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН України В.А. Вергунова, в.о. директора Чернігівського інституту агропромислового виробництва А.Г. Бардакова, заступника начальника Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації О.П. Савченка, голови Носівської районної державної адміністрації та районної ради А.Г. Красносільського та М.В. Васюка, колишнього директора станції, кандидата економічних наук Н.М. Буняк. Особливо приємно господарям було бачити у когорті віншувальників родину засновника станції, першого її директора, доктора сільськогосподарських наук, професора, заслуженого діяча науки С. П. Кулжинського – сина Сергія Сергійовича, котрий завітав на урочистості разом з дружиною Євгенією Пантелеймонівною та донькою Світланою Сергіївною.

Хвилюючим моментом і для гостей, і для господарів свята стало відкриття меморіальних дощок фундаторам наукових перемог та відкриттів, якими завжди славилася станція від самого свого народження, – видатним ученим нашої країни – академіку К.К. Гедройцу та професору С.П. Кулжинському.

Почесні відзнаки Національної академії аграрних наук України, «Знак пошани», Почесні грамоти Міністерства аграрної політики України, районної ради та держадміністрації отримали доктор сільськогосподарських наук В.В. Скорик, кандидат сільськогосподарських наук М.О. Сардак, кандидат економічних наук Н.М. Буняк, науковці станції.

Сто років творчого шляху Носівської селекційно-дослідної станції

Нарис М. Сардак, в. о. директора Носівської селекційно-дослідної станції, у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Носівська селекційно-дослідна станція – один з найстаріших науково-дослідних закладів країни. Як сільськогосподарська дослідна станція, вона була заснована в червні 1911 року з дослідним полем на площі 75 гектарів. У складі науково-технічного персоналу в той час було лише 4 чоловіки. Всю організаційну роботу по створенню вів агроном-дослідник, а пізніше – заслужений діяч науки і техніки Молдавської РСР С.П. Кулжинський, який і став першим директором станції. На цій посаді він беззмінно працював до 1930 року.

Земельна ділянка для дослідної станції була виділена вдалині від населених пунктів, серед степу, поряд із залізницею Ніжин-Київ. Тут не було ніяких будівель і споруд. Після відповідного планування ділянки було проведено оранку та посів жита. В 1912 році закладені перші досліди, розпочалося будівництво службових та житлових приміщень, а також приміщень для робочої худоби.

За 100 років свого буття Носівська селекційно-дослідна станція набула широкого визнання, особливо дякуючи роботам академіка К.К. Гедройца (1921-1930), заслуженого діяча науки і техніки Молдавської РСР, доктора сільськогосподарських наук, професора С.П. Кулжинського, професорів А.П. Редькіна (1920-1926), згодом почесного академіка ВАСГНІЛ, Ф.Н. Германова (1927-1930), Ф.П. Саваренського (1914-1915), С.І. Лебедєва (1928-1929), кандидатів сільськогосподарських наук І.Д. Рогози (1922-1930), В.Г. Тарановської (1922-1930), В.С. Губернатора (1946-1987) та інших видатних вчених, які працювали на станції.

З 1922 року на Носівській селекційно-дослідній станції почав працювати на посаді завідуючого агрохімічним відділом академік К.К. Гедройц. З цього часу для Чернігівської області і всього природно-історичного району – Придніпровської низовини, майже в центрі якого розташована станція, відкрилася нова сторінка вивчення її природно-історичних умов взагалі та агрономічних особливостей зокрема.

Завдячуючи дослідженням К.К. Гедройца, всебічно вивчивши генезис ґрунтів Придніпровської низовини та ґрунтовий покрив Чернігівської області і встановивши причини, обумовлюючі їх несприятливі агрономічні особливості, станція науково обґрунтувала і шляхи радикального поліпшення цих ґрунтів через збільшення в них органічної частини колоїдного комплексу та покращення фізико-хімічних властивостей, що досягається поєднанням в сівозміні органічних та мінеральних добрив з просапними культурами, конюшиною і правильним обробітком із врахуванням ґрунтового покриву, а також біологічних особливостей вирощування культур в кожному агрогрунтовому районі області.

Згодом фундаментальні наукові праці К.К. Гедройца, виконані в Носівській селекційно-дослідній станції і узагальнені в книгах: «Учение о поглотительной способности почв» (1922), «Химический анализ почв» (1923), «Классификация почв» (1925), для декількох поколінь студентів і майбутніх дослідників ґрунтів не тільки нашої країни, а й усього світу були і залишаються фундаментом в питаннях теорії і практики ведення досліджень.

Від свого заснування, Носівська селекційно-дослідна станція багато працювала в напрямку пошуку шляхів підвищення ефективності селянського господарства: надавала безкоштовні консультації, продавала насіння, племінний молодняк.

В складі станції в 1919 році працювали: дослідне поле, племінний розплідник свиней великої білої англійської породи, розсадник городнього насіння, плодовий розсадник. Також було налагоджено виробництво покращеного насіння польових культур, були збудовані хімічна лабораторія, вегетаційний будинок, метеорологічна станція, сільськогосподарський музей, дослідна пасіка та згодом почав працювати відділ впровадження і пропаганди. Про цінність племінного поголів'я на станції можна судити з того, що його представники брали участь в Королівських виставках Англії у 1922 році в Кембріджі, а в 1925 році в Чистереї.

У відповідності з потребами народного господарства країни Носівська дослідна станція в період своєї діяльності декілька разів реорганізовувалась. Так, у 1931 році вона була реорганізована в Українську науково-дослідну станцію овочівництва, у 1934 році – в Обласну станцію бурякового полівництва, у 1937 році – в Державну селекційно-дослідну станцію. Ця реорганізація суттєво змінила характер і об'єм всієї науково-дослідної роботи. Земельна площа станції за цей час збільшилась до 1031 гектара. З того часу і до сьогодення провідне місце зайняв відділ селекції. Збільшилось виробництво насіння еліти зернових культур, конюшини, які вирощувались на площі понад 400 га.

Одночасно з виконанням науково-дослідної роботи по агротехніці, агрохімії, агрогрунтознавству станція почала вести селекційну роботу: з 1925 року - з конюшиною червоною, з 1928 року – з огірками сорту Ніжинський місцевий, з 1929 року – з цибулею та помідорами. В наступні роки об'єм селекційної роботи значно збільшився за рахунок цілого ряду культур: озимого жита, ярого ячменю, вівса, гречки, гороху, люпину і т. ін.

В 1956 році Носівська державна селекційно-дослідна станція була реорганізована в Носівське відділення Чернігівської обласної сільськогосподарської дослідної станції, а з 1991 року знову набула статусу самостійної наукової установи. Весь цей період пріоритетними були наукові дослідження по селекції сільськогосподарських культур.

За весь час роботи на станції створено і зареєстровано 70 сортів різних сільськогосподарських культур. Серед них: озиме жито Деснянка, Боротьба, Олімпіада-80, Богуславка, Воля, Дозор, Хлібне, Забава, озима пшениця АН-1, озиме тритикале Славетне, озима вика Чернігівська 20, яра пшениця Краса Полісся, Букурія, яре тритикале Вікторія, Всеволод, ярий ячмінь Варіант, Чернігівський, Носівський, Деснянський, Гося, Козацький, овес Славутич, Чернігівський, Резон, Деснянський, Ранньостиглий, Райдужний, Нептун, Зірковий, Парламентський, Закат, Скарб України, горох Чернігівський, люпин Носівський, гречка Чернігівська, конюшина лучна Носівська, Атлас, Агрос, Фалкон, люцерна Чернігівська, Владислава, Алія, ярий ріпак Носівський, цибуля Стригунівська, Коперів, Грандіна, Буран, Господиня, огірок Ніжинський, Ера, Носівський, Етап, редька олійна Ямайка, буряк столовий Носівський плоский, томати Носівські.

Тільки в Реєстр сортів рослин України на 2011 рік занесені близько 40 сортів, створених селекціонерами Носівської селекційно-дослідної станції. Це сорти озимого жита: Боротьба, Воля, Богуславка, Дозор, Синтетик 38, Хлібне, Забава; вівса: Чернігівський 27, Чернігівський 28, Деснянський, Славутич, Ранньостиглий, Райдужний, Нептун, Зірковий, Парламентський, Закат, Скарб України; ярого ячменю: Носівський 21, Варіант, Гося, Козацький; ярої пшениці: Краса Полісся, Букурія; ярого тритикале Вікторія; озимого тритикале Славетне; конюшини: Носівська 4, Носівська 5, Атлас, Агрос 12, Фалкон; люцерни: Анді, Владислава, Алія; огірків: Ера, Носівський, Етап; цибулі: Стригунівська-Носівська, Грандіна, Буран, Господиня; столових буряків: Носівський плоский.

Серед сортів жита, створених українськими селекціонерами, носівські сорти в 2010 році займали понад 16%, вівса – біля 60%, конюшини та цибулі – понад 20%. В Чернігівській області близько 80% посівів жита, 90% вівса, 20% ярого ячменю, конюшини, цибулі засівають сортами носівської селекції.

Визнаними селекціонерами, які працювали на Носівській СДС, є Губернатор В.С, Брзежицький О.П., Гордієнко Г.Т., Лихацький В.Л., Паришкура І.С, Колядко І.В., Набоков І.Г., Перепечай К.А.,Тонкошкур Д.А., Іващенко Т.О.

Сьогодні успішно працюють, продовжуючи традиції своїх попередників, селекціонери: по озимому житу – Скорик В.В., доктор с.-г. наук, по вівсу – Матрос О.П., кандидат с.-г. наук, по ячменю – Сардак М.О., кандидат с.-г. наук, по конюшині та люцерні – Боженко А.І., кандидат с.-г. наук, по цибулі – Горган Н.О., кандидат с.-г. наук.

На станції нині створюється необхідний вихідний матеріал для продовження селекції високоврожайних, стійких до стресових природних явищ та найбільш поширених захворювань сортів озимого жита, ярого ячменю, вівса, конюшини, люцерни, цибулі та огірків. Розпочато створення вихідного гібридного матеріалу та селекція голозерних сортів вівса та ячменю. Зареєстровані перші в Україні сорти безплівчастого ячменю Козацький та вівса Скарб України.

В Державному сортовипробуванні в 2011 році знаходяться сорти: озимого жита – Ідилія, Кобза, Жатва, Ліра, озимої пшениці – Носшпа 100, Ювівата 60, озимого тритикале – Вівате Носівське, ярого ячменю – Імідж, вівса – Візит, конюшини – Вожена, цибулі – Гармонія, огірків – Тонус F1.

Носівська селекційно-дослідна станція та дослідне господарство проводять велику насінницьку роботу як по сортах власної селекції, так і інших культурах. Щорічно вирощується 150-200 т. оригінального та 600-800 т. елітного насіння, яке реалізовується в переважну більшість областей України. Зокрема в 2010-2011 роках насіння озимого жита та тритикале, вирощене в Носівській СДС, поширене в 12 областях, вівса – в 18, ярого ячменю – в 7, конюшини та люцерни – в 5 областях.

М. Сардак, в. о. директора Носівської селекційно-дослідної станції.

Примітки

  1. ↑ Валерій Фурса: Носівська дослідна сільськогосподарська станція наступного року відзначатиме свій 110-річний ювілей, Носівка Nosivka Носовка, 27 грудня 2020
  2. ↑ Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла НААН України — Про Носівську селекційно-долслідну станцію Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла НААН
  3. ↑ Віктор Вергунов: Діамант української аграрної ниви, СВІТ, січень 2012, переглянуто 6 лютого 2020

Посилання

Отримано з https://wikinosivka.info/index.php?title=Носівська_селекційно-дослідна_станція&oldid=30283