Скорик Віктор Варфоломійович
Віктор Варфоломійович Скорик (народився 2 серпня 1944 — помер 20 листопада 2013) – селекціонер, доктор сільськогосподарських наук, професор Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБПУ), головний науковий співробітник Носівської дослідної станції, автор 11 сортів озимого жита, а також сорту пивоварного ячменю. Майстер спорту СРСР з класичної боротьби.
Основні теоретичні та практичні дослідження спрямовано на вивчення генетики короткостеблості та стійкості проти грибкових хвороб озимого жита, характеру мінливості, успадкування кількісних ознак, створення нових джерел та донорів короткостеблості, стійкості проти хвороб, високої урожайності та інших цінних ознак створення нових сортів інтенсивно по типу.
Є автором 11 сортів озимого жита (Олімпіада 80, Богуславка, Боротьба, Воля, Київське 95, Струна та ін.), а також сорту пивоварного ячменю Стяг.
Професор, учений, а в душі – хлібороб[ред. | ред. код]
- Нарис К. Михайленко у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
Так сталося, що доля вже від самого народження пророкувала В. В Скорику життєвий шлях, надзвичайно насичений цікавими подіями та зустрічами з неординарними людьми. Скажімо, свого часу заявитися на світ хлопцеві пощастило у сім'ї кадрового військового. Батько його, Варфоломій Маркович, тривалий час був особистим ад'ютантом самого Клима Ворошилова. Крім того, всі свої дитячі та юнацькі роки Віктор провів у невеличкому шахтарському містечку Краснодон. Навіть сидів за партою знаменитого підпільника Сергія Тюленіна, до речі, поруч з його рідною племінницею Лідою Хрипунковою. Тож коли ровесники з усього Радянського Союзу захоплювалися військовою стратегією й тактикою легендарного командарма та зачитувалися безстрашними подвигами фадеєвських молодогвардійців, Віктор мав непогану нагоду дізнатися подробиці реальних подій тодішнього життя не з підручників історії та літератури. Однак це не стало для юнака поштовхом для того, щоб в майбутньому обрати й собі якусь професію героїчну та визначальну. Навпаки, терикони навколишніх шахт дедалі більше наштовхували його на думку про те, щоб держава мала якомога більше не тільки підземних багатств, а й давала можливість людям прикрашати землю зелом. Саме тому по закінченню школи й вступив до Луганського сільськогосподарського інституту, щоб всерйоз поповнити знання селекції сільськогосподарських рослин.
Від природи юнак був допитливим та жадібним не лише до будь-яких фахових знань, а й постійно намагався розвиватися різносторонньо і приділяв увагу не тільки інтелектуальному, а й фізичному розвитку. Дружив й зі спортом — ще студентом склав норматив першорозрядника-борця. До речі, згодом саме, заняття спортом, багато в чому сприяли просуванню наукової кар'єри Віктора Варфоломійовича: після серії блискучих перемог на всесоюзних та міжнародних турнірах його, невисокого худорлявого хлопця й водночас майстра спорту з боротьби, призвали на строкову армійську службу. А фактично запропонували виступати у складі збірної СРСР серед команд ЦСКА, прикомандирувавши до київської спортивної роти. Натомість, у перервах між тренуваннями та змаганнями, щоб не дискваліфікуватися як фахівець-селекціонер, Віктор штудіював спеціальну літературу, готуючись до вступу в аспірантуру. Вже в інституті землеробства відбулася його доленосна зустріч із вченим зі світовим ім'ям, професором Д.Ф. Лихварем (до речі, рідним братом знаменитого Сержа Лифаря), який створив плеяду прекрасних науковців, котрі у подальшому стали докторами наук та професорами з вагомим науковим доробком. З допомогою свого досвідченого педагога Віктору Варфоломійовичу вдалося прослухати курс генетики в багатьох престижних наукових закладах, написати ряд наукових праць, а потім і самому читати лекції за кордоном.
На жаль, чи, може, на щастя, місця на кафедрі селекції жита — теми його кандидатської дисертації — в Інституті землеробства саме не було. Оскільки ж молодому науковцю потрібно було дбати про сім'ю, в якій на той час вже підростав маленький Володя, то, відвідавши Носівську селекційну дослідну станцію та ознайомившись з її матеріальною та науковою базою, у 1974 році Скорики переїхали на Дослідну. Звикнувши працювати самовіддано, фанатично віддаючись своїй улюбленій справі, Віктор Варфоломійович вже з перших днів перебування в лабораторії з головою поринув у надзвичайно цікавий для нього та загадковий світ генетики рослин.
Наукова робота в поєднанні з близькою практикою зацікавили мене можливістю працювати у напрямку селекції нових низькорослих, короткостеблих сортів жита, — згадує ті часи Віктор Варфоломійович.Адже до того часу науковці більше уваги надавали підвищенню врожайності жита за рахунок збільшення кількості зерен у колосі, іншим факторам тощо, мало працюючи в іншому напрямку — створенні донорів короткостеблості.
Саме на цю вузьку ланку й спрямував набуті в інституті наукові знання В.В. Скорик, причому найперше дітище, від якого пішов подальший відлік його перспективних сортів, як справжній спортсмен-напівпрофесіонал, Віктор Варфоломійович так і назвав, приурочивши до визначної історичної дати — Олімпіади-80. За нею з'явився сорт «Боротьба», котрий, пройшовши сортовипробування у багатьох областях колишнього Радянського Союзу, отримав майже стоцентнерні врожаї. Взявши у сортовипробування скориківську «Струну», чеські науковці затим зареєстрували своєрідний рекорд, зібравши на своєму дослідному полі по 118 центнерів насіння на круг. Більше ста центнерів з гектара жита сорту «Богуславка» свого часу виростили й на Васильківській сортовипробувальній дільниці; Загалом же, як розповідала нам директор станції Н.М. Буняк, майже сімдесят відсотків вітчизняних сортів жита, котрі зараз вирощуються в Україні, виведені нашими науковцями. Причому левова частка з них — під керівництвом Віктора Варфоломійовича. Й за жоден з них науковцю не доводиться червоніти. Так, заслуженою повагою серед місцевих, господарників користується «Воля», завдяки своїм відмінним хлібопекарським якостям надзвичайна популярні у переробників «Арфа», «Хлібне». Нещодавно було занесено до реєстру сортів рослин України «Синтетик-38». У сортовипробування передано надзвичайно перспективну «Заграву».
Виведенням та запровадженням нових сортів улюбленої культури далеко не обмежується бурхлива наукова діяльність Віктора Варфломійовича. Так, він — професор кафедри селекції насінництва Інституту землеробства, читає лекції в Національному аграрному університеті. Як свого часу його улюблений наставник Д.Ф. Лихвар, Віктор Варфоломійович може годинами розповідати про наукові розробки своїх колег, про студентів та аспірантів, серед-яких є чимало надзвичайно талановитих молодих перспективних науковців, лише шкодує, що небагато серед них фанатів науки, таких, яким свого часу було їхнє покоління. Можливо, причина — у прагматичності підходу до сьогоднішнього життя, коли нерідко молодим людям доводиться вибирати; займатися наукою чи дбати про матеріальне забезпечення власної родини, слухати й радіти словам державних мужів про підтримку вітчизняної науки чи працювати на застарілому обладнанні в дореволюційних лабораторіях.
— Взяти хоч би нашу лабораторію, — ділиться наболілим мій співрозмовник. — На сьогодні селекцією жита на станції, по суті, займаємося тільки ми з дружиною (Ольга Павлівна у нього працює старшим лаборантом). Спробувати б перетягнути сюди когось з молодих науковців, але що ми можемо їм запропонувати? Застаріле лабораторне обладнання? Зношений технічний парк, з яким проблемно збирати урожай на полігонах, дослідних ділянках? Чи вирішити житлове питання, якщо воно залишається актуальним навіть для нас, старожилів?
Окрім як за комерційними проектами, немає змоги навіть запросити до себе колег-науковців з інших станцій, не кажучи вже про інших країн, як, зрештою, й на власні очі побачити передові розробки зарубіжних селекціонерів. В такій ситуації, на жаль, нині перебувають більшість подібних до нашої периферійних дослідних установ.
Занепокоєння досвідченого науковця, професора, доктора сільськогосподарських наук зрозуміти неважко. Адже якщо сьогодні станція ще тримається на плаву, завдяки сьогоднішнім напрацюванням колективу співробітничаючи з багатьма відомими фірмами та сільгоспвиробниками й переробниками, то з якими розробками та перспективними сортами за подібного підходу вони вийдуть на ринок років через п'ятнадцять-двадцять? Втім, завдячуючи своєму неспокою та неймовірній працелюбності, величезному практичному досвіду на цей проміжок часу і навіть більше В.В Скорик забезпечив вітчизняну науку новими розробками та напрацюваннями. Але ж світова наука не стоїть на місці. Не згледимося, як наші розкішні вітчизняні жита, пшениці та вівси витиснуть з полів різні зарубіжні гібриди й тоді вже ніхто не зможе повернути Україні її колишню славу світової житниці.
К. Михайленко
Світлій пам'яті Віктора Варфоромійовича Скорика (1944-2013)[ред. | ред. код]
20 листопада 2013 року пішов з життя Віктор Варфоломійович Скорик – доктор сільськогосподарських наук, професор Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБПУ), головний науковий співробітник Носівської селекційно-дослідної станції Інституту сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України.
Скорик Віктор Варфоломійович народився 2 серпня 1944 року в с. Красноє Краснодонського району, Ворошиловград-ської області. Після закінчення в 1961 році Верхньо-Дуванської середньої школи-інтернату вступив до Луганського сільськогосподарського інституту, який закінчив у 1966 році здобувши спеціальність вченого агронома.
Свій трудовий шлях розпочав з 1967 року працюючи агрономом у радгоспі Октябрьської революції в Луганській області, після чого проходив службу в Радянській армії. В 1970 році вступив до аспірантури Українського інституту землеробства зі спеціальності «селекція». Після закінчення аспірантури з 26 квітня 1974 року почав працювати селекціонером в Чернігівській обласній сільськогосподарській дослідної станції, а з 1991 року – Носівській селекційно-дослідній станції.
В 1975 році після захисту дисертації Віктор Варфоломійович отримав диплом кандидата, а у вересні 1994 року – диплом доктора сільськогосподарських наук за спеціальністю «селекція». З 1975 року Віктор Варфоломійович очолив групу селекції озимого жита у відділі селекції Чернігівської обласної сільськогосподарської дослідної станції.
За період своєї діяльності на станції Віктором Варфоломійовичем з колегами створено сорти жита озимого: Олімпіада 80, Богуславка, Боротьба, Воля, Київське 93, Дозор, Синтетик 38, Хлібне, Забава, Жатва, Кобза, Налите, Лірика, Оаза. Завдяки цілеспрямованій роботі на високоінтенсивному фоні для перевірки рослин на стійкість до хвороб (спеціальна ділянка заражена патогенами, грибами), вченим вдалося отримати джерела стійкості до різних хвороб – борошнистої роси: Імунер 76, Ідилія, Кобза; бурої іржі: Кобра, ДЕ 27. Зразки проявляють стійкість в багатьох країнах світу, зокрема Росії, Німеччині, Аргентині. Чимало створено донорів крупності зерна: ДКЗ 31, Кобза, ДДЗ 41, ДКЗ 28. В залишеній селекційній спадщині Віктора Варфоломійовича є зразки з широким різноманіттям за висотою: ультракарлики (28 см) - Гном 3; карлики (68 см) - Гном 2; напівкарлики (89 см) - Гном 1; короткостеблові (94 см) - ДДЗ 41. Також є і цінний матеріал за ознаками відмінності: ДБ 26 (донор відсутності воскового покрову на стеблі і листках), ДЕ 27 (донор еректоїдності листка), ДЕБАВ 38 (донор еректоїдності листка, безвосковидності, відсутності антоціану сходів). Всі ці цінні зразки включено до Національного банку генетичних ресурсів рослин України. Його плідна співпраця з Національним центром ГРР України відзначена свідоцтвами про реєстрацію зразків жита озимого.
Сорти жита Віктора Варфоломійовича займають близько половини всіх посівів в Україні. У фахових журналах ним опубліковано десятки статей з проблем короткостеблості, крупності зерна, стійкості до грибкових хвороб, успадкування і генетичних кореляцій кількісних ознак озимого жита. Віктор Варфоломійович брав участь у багатьох міжнародних конференціях. Значну частину свого життя відомий селекціонер присвятив підготовці спеціалістів сільського господарства та науковців.
Він вже багато років є професором кафедри селекції НУБПУ, науковим керівником дисертаційних робіт молодих науковців. Заслуженою повагою і визнанням Віктор Варфоломійович користувався в колективах Носівської СДС, НУБПУ, наукових селекційних установах України. Він був знаним і авторитетним фахівцем з питань селекції, генетики, технології вирощування жита в Україні і, особливо, в Чернігівській області. Його охоче запрошували на районні та обласні наради та конференції, приїздили за отриманням консультацій виробничники з багатьох регіонів України.
За свою невтомну працю, великі досягнення в науковій роботі Віктор Варфоломійович неодноразово нагороджувався почесними грамотами та подяками районних і обласних органів влади, Національної академії аграрних наук, Міністерства аграрної політики України. Завдяки його відданому та наполегливому підходу до селекційної діяльності, нині тисячі гектарів землі як на Україні так і далеко за її межами, колосяться житом озимим створеним на Носівській селекційно-дослідній станції. Численні наукові досягнення та значнй внесок В. В. Скорика в розвиток сільськогосподарської науки вічно житимуть разом з ним в людській пам‘яті, слугуватимуть підґрунтям багатьом послідовникам.
В. К. Рябчун Керівник Національного центру генетичних ресурсів рослин України,
А. В. Ярош в.о. наукового співробітника лабораторії генетичних ресурсів зернових культур,
Я. В. Кочуров науковий співробітник лабораторії генетичних ресурсів зернових культур
Посилання[ред. | ред. код]
- Наталія Потапчук: Жито-жито, як без тебе жити?, Журнал "Аграрний тиждень. Україна"
