Відмінності між версіями «Відродження села Макіївки Носівського району Чернігівської області»
м (Заміна тексту — «’» на «'») |
|||
| (Не показано одну проміжну версію цього користувача) | |||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
== Нині в Україні чимало благодійних фондів == | == Нині в Україні чимало благодійних фондів == | ||
| − | :''Джерело: {{Cite web | url = http://slovoprosvity.org/2008/05/01/506-old/ | title = ОЛЕКСАНДР БАКЛАН: «БУДУЙМО СВОЮ ДОЛЮ» | publisher = Слово Просвіти | author = | date = | access-date = | language = }}'' | + | :''Джерело: {{Cite web | url = http://slovoprosvity.org/2008/05/01/506-old/ | title = ОЛЕКСАНДР БАКЛАН: «БУДУЙМО СВОЮ ДОЛЮ» | publisher = Слово Просвіти | author = | date = 1 травня 2008 | access-date = | language = }}'' |
Нині в Україні чимало благодійних фондів. Та є з-поміж них унікальний — “Відродження села Макіївки Носівського району Чернігівської області”. Зініціював його макіївець [[Баклан Олександр Миколайович|Олександр Баклан]]. | Нині в Україні чимало благодійних фондів. Та є з-поміж них унікальний — “Відродження села Макіївки Носівського району Чернігівської області”. Зініціював його макіївець [[Баклан Олександр Миколайович|Олександр Баклан]]. | ||
| Рядок 10: | Рядок 10: | ||
Чернігівщину, як інші наші землі, коток тоталітарної ідеології намагався запресувати у рамки ідеологічних догм. Однак з утвердженням Української держави прийшла свобода. | Чернігівщину, як інші наші землі, коток тоталітарної ідеології намагався запресувати у рамки ідеологічних догм. Однак з утвердженням Української держави прийшла свобода. | ||
| − | Усі ми переживаємо ці трансформації, будуємо свою долю і свій дім. Відроджується і моя мала батьківщина — [[Макіївка]]. Щоправда, на ниві духовній. У селі споруджено храм Святого Вознесіння. На тому самому місці, де він стояв багато років. На жаль, його дощенту зруйнували 1986-го. Храм відтепер уже не | + | Усі ми переживаємо ці трансформації, будуємо свою долю і свій дім. Відроджується і моя мала батьківщина — [[Макіївка]]. Щоправда, на ниві духовній. У селі споруджено храм Святого Вознесіння. На тому самому місці, де він стояв багато років. На жаль, його дощенту зруйнували 1986-го. Храм відтепер уже не дерев'яний, а цегляний. Має досить ошатний вигляд. Належить до Київського патріархату. |
— Цей храм — теж заслуга фонду. А ще фонд разом з київським видавництвом “Логос” видає серію книжок “Макіївське духовне джерело”. | — Цей храм — теж заслуга фонду. А ще фонд разом з київським видавництвом “Логос” видає серію книжок “Макіївське духовне джерело”. | ||
| Рядок 16: | Рядок 16: | ||
Плідно співпрацює з нашим фондом директор видавництва Ольга Буйницька. 12 років тому з її рук вийшла у світ перша книжка — “[[Історія села Макіївки]]”. Її автор — мій батько [[Баклан Микола Миколайович|Микола Баклан]], який викладав історію в місцевій середній школі, а ще захоплювався краєзнавством. Він писав історію рідного села упродовж усього свого життя. На превеликий жаль, тато рано відійшов у Вічність. | Плідно співпрацює з нашим фондом директор видавництва Ольга Буйницька. 12 років тому з її рук вийшла у світ перша книжка — “[[Історія села Макіївки]]”. Її автор — мій батько [[Баклан Микола Миколайович|Микола Баклан]], який викладав історію в місцевій середній школі, а ще захоплювався краєзнавством. Він писав історію рідного села упродовж усього свого життя. На превеликий жаль, тато рано відійшов у Вічність. | ||
| − | Потім було “[[Зібрання творів Степана Музиченка та спогадів про нього]]”. Степан Музиченко — поет, прозаїк, журналіст, музикант, художник, етнограф, мистецтвознавець, педагог. Він народився в селі Макіївка. Макіївський благодійний фонд видав три томи творів нашого земляка, голови Чернігівської обласної організації Національної спілки письменників України Станіслава | + | Потім було “[[Зібрання творів Степана Музиченка та спогадів про нього]]”. Степан Музиченко — поет, прозаїк, журналіст, музикант, художник, етнограф, мистецтвознавець, педагог. Він народився в селі Макіївка. Макіївський благодійний фонд видав три томи творів нашого земляка, голови Чернігівської обласної організації Національної спілки письменників України Станіслава Реп'яха. Він, як і Ви, глибоко віруюча людина. |
| − | Ще учнем я ходив до церкви. Правда, щоб батьки не бачили, адже | + | Ще учнем я ходив до церкви. Правда, щоб батьки не бачили, адже сім'я вчителів. І тепер усі вихідні й святкові дні — у моїй рідній Макіївці. Провідую маму й обов'язково буваю в храмі Божому. Пишаюся тим, що Чернігівсько-Сіверська земля дала Україні видатних апостолів духу — Антонія Печерського, Лазаря Барановича, Димитрія Ростовського, Феодосія Углицького. Підтримую ідею єдиної Помісної церкви, що конче потрібно для консолідації національного життя. Згадаймо гімн Олександра Кониського: Боже Великий, Єдиний, Нам Україну храни, олі і світу промінням Ти її осіни. Олександр Кониський — мій земляк із сусіднього Ніжинського району, села Переходівки, український письменник, педагог, громадський діяч. Ця пісня довго мовчала на тій землі, де народилася, оскільки за радянських часів її вважали крамольною, націоналістичною. Зараз вона повертається до нас, наснажуючи в свята і будні, вселяючи віру і впевненість у майбутньому. |
Спілкувався Анатолій ТУРКЕНЯ, член Чернігівського земляцтва в м. Києві | Спілкувався Анатолій ТУРКЕНЯ, член Чернігівського земляцтва в м. Києві | ||
Поточна версія на 16:43, 24 жовтня 2024
Відродження села Макіївки Носівського району Чернігівської області — благодійний фонд.
Нині в Україні чимало благодійних фондів[ред. | ред. код]
- Джерело: ОЛЕКСАНДР БАКЛАН: «БУДУЙМО СВОЮ ДОЛЮ», Слово Просвіти, 1 травня 2008
Нині в Україні чимало благодійних фондів. Та є з-поміж них унікальний — “Відродження села Макіївки Носівського району Чернігівської області”. Зініціював його макіївець Олександр Баклан.
— Пане Олександре, розкажіть про Вашу громадську патріотичну організацію.
Одним із перших благодійників стали Інститут історії Національної академії наук України, Ліга історичних міст України, Посольство Республіки Куба в Україні, столичний готель “Дніпро”, ВАТ “Київспецбуд”. З-поміж відомих людей — лауреат Національної премії України кобзар-лірник Василь Нечепа, Леонід Кравчук, академік Євген Товстуха, чернігівський композитор Микола Збарацький, поет Борис Олійник. Чернігівщину, як інші наші землі, коток тоталітарної ідеології намагався запресувати у рамки ідеологічних догм. Однак з утвердженням Української держави прийшла свобода.
Усі ми переживаємо ці трансформації, будуємо свою долю і свій дім. Відроджується і моя мала батьківщина — Макіївка. Щоправда, на ниві духовній. У селі споруджено храм Святого Вознесіння. На тому самому місці, де він стояв багато років. На жаль, його дощенту зруйнували 1986-го. Храм відтепер уже не дерев'яний, а цегляний. Має досить ошатний вигляд. Належить до Київського патріархату.
— Цей храм — теж заслуга фонду. А ще фонд разом з київським видавництвом “Логос” видає серію книжок “Макіївське духовне джерело”.
Плідно співпрацює з нашим фондом директор видавництва Ольга Буйницька. 12 років тому з її рук вийшла у світ перша книжка — “Історія села Макіївки”. Її автор — мій батько Микола Баклан, який викладав історію в місцевій середній школі, а ще захоплювався краєзнавством. Він писав історію рідного села упродовж усього свого життя. На превеликий жаль, тато рано відійшов у Вічність.
Потім було “Зібрання творів Степана Музиченка та спогадів про нього”. Степан Музиченко — поет, прозаїк, журналіст, музикант, художник, етнограф, мистецтвознавець, педагог. Він народився в селі Макіївка. Макіївський благодійний фонд видав три томи творів нашого земляка, голови Чернігівської обласної організації Національної спілки письменників України Станіслава Реп'яха. Він, як і Ви, глибоко віруюча людина.
Ще учнем я ходив до церкви. Правда, щоб батьки не бачили, адже сім'я вчителів. І тепер усі вихідні й святкові дні — у моїй рідній Макіївці. Провідую маму й обов'язково буваю в храмі Божому. Пишаюся тим, що Чернігівсько-Сіверська земля дала Україні видатних апостолів духу — Антонія Печерського, Лазаря Барановича, Димитрія Ростовського, Феодосія Углицького. Підтримую ідею єдиної Помісної церкви, що конче потрібно для консолідації національного життя. Згадаймо гімн Олександра Кониського: Боже Великий, Єдиний, Нам Україну храни, олі і світу промінням Ти її осіни. Олександр Кониський — мій земляк із сусіднього Ніжинського району, села Переходівки, український письменник, педагог, громадський діяч. Ця пісня довго мовчала на тій землі, де народилася, оскільки за радянських часів її вважали крамольною, націоналістичною. Зараз вона повертається до нас, наснажуючи в свята і будні, вселяючи віру і впевненість у майбутньому.
Спілкувався Анатолій ТУРКЕНЯ, член Чернігівського земляцтва в м. Києві
