Миколаївська церква у Володьковій Дівиці
Церква Святого Миколая у Володьковій Дівиці
Церква святого Миколая у Володьковій Дівиці (230 років храму)[ред. | ред. код]
- Джерело: Сергій Тимошик: Церква святого Миколая у Володьковій Дівиці, Газета "Носівські вісті", 8 лютого 2019
Святитель Миколай, архієпископ Мір Лікійських, великий угодник Божий і чудотворець, глибоко шанований усім християнським світом і особливо у нас, в Україні. Майже в кожному українському місті є храм в його ім'я, та й перша на Русі церква, побудована рівноапостольною княгинею Ольгою – Миколаївська. У четвертому благочинному окрузі Ніжинського повіту, до якого входили населені пункти Володькова Дівиця, Колісники, Кукшин, Мрин, Мильники, Носівка, Плоске, Переходівка, Стодоли, Смолянка, Хотинівка, у чотирьох із них був храм присвячений цьому угоднику Божому.
Миколаївська церква у Дівиці була збудована в 1789 році спільними зусиллями парафіян та священиків Василія Косинського і Сави Павловського. Приміщення дерев'яне хрестоподібне у плані на кам'яному фундаменті, покрите залізом з такаю ж дзвіницею пофарбоване зовні й з середини масляними фарбами.
Престол у ній оди в ім'я Святителя Миколая, архієпископа Мір Лікійських Чудотворця, день памяті 19 грудня. Утварі вдосталь. При церкві зберігались сповідні розписи з 1789 року та метричні книги з 1779 року. Оскільки церква належала до шостого класу то причет складався із священика, дячка, пономаря без просвирні. На утримання яких із казни щороку виділялося 156 рублів сріблом.
12 вересня 1811 року було направлено прохання до духовної консисторії про проведення капітального ремонту. 28 вересня цього ж року отримали дозвіл на проведення ремонтних робіт не зачіпаючи стін. На зібрані кошти, а також на пожертвувані тисячу рублів від графа Румянцева зробити облицювання та переробили верхній купол на зразок Веркіївської Троїцької церкви.
Свого часу при церкві служили священики Тимофій Огієвський, Филип Лялицький, Михайло Пятницький. Михайло Петрович закінчив богословський курс наук Курської духовної семінарії. 21 червня 1842 року рукоположений у священики преосвященнішим Іліодором, єпископом Курським. 9 червня 1848 року указом Святійшого Синоду переведений у Азовський піхотний полк. Брав участь у закордонних походах полку 1849 року у війні з Угорщиною, за що був нагороджений срібною медаллю, а також орденом Оберсвященика и протопресвітера Василія Кутневича. За власним бажанням звільнений із військового відомства і направлений у Чернігівську єпархію. 13 липня 1854 року по резолюції високопреосвященішого Павла архієпископа Чернігівського направлений до Миколаївської церкви села. Він був ініціатором будівництва при Миколаївській парафії ще одного дому Божого.
Здійснення Чину на заснування храму відбулось у 1859, після того як 9 лютого того ж року губернська Статистична і Дорожня комісії розглянули та затвердили проект будівництва нового храму у Дівиці єпархіального архітектора Бранта. Будівництво тривало недовго, навіть за мірками того часу, оскільки всі витрати і старання по облаштуванню обителі взяв на себе князь Михайло Павлович Голіцин. Освячення нового дому Божого здійснили у 1863 році. Церкву побудували кам'яну, зального типу, ковчегоподібну в плані, однобанну, увінчану чотирьохкінцевим двохметровим хрестом. Вона була збудована у стилі класицизму із елементами готики. Інтер'єр теплої церкви дуже затишний, їй був характерний стриманий декор, чіткість і геометризм форм. Західну стіну прикрашав барельєф Трьох Святителів, а вівтарна стіна виступала абсидою. Престол у ній один в ім'я Трьох Святителів Василія Великого, Григорія Богослова й Іоанна Златоустого.
Це перша кам'яна будова у селі й один із перших сільських кам'яних храмів у повіті. Ширина церкви становила 13 метрів, довжина 20 метрів, висота до 21 метра, товщина стін – 50 сантиметрів.
Оскільки при Миколаївській парафії церковної землі не було, то у 1866 році із казни було відмежовано ружної: присадибної 3 десятини, ріллі 35 десятин і 1200 сажнів сінокосу. Вся ця земля знаходиться у користуванні причету.
12 жовтня 1866 року Святійший Синод видав указ, в якому рекомендував ведення парафіяльних церквах літописів із зазначенням в них історико-статистичного опису церкви і парафії, про всі знаменні місцеві події, з урахуванням того, що дані літописи, з плином часу, можуть бути використані для історії церкви і вітчизни. Так у 1868 році й при Миколаївській церкві почали вести літописання. В ньому висвітлювали всі радощі й печалі життя парафії, загальні відомості про храм, пастирська діяльність священика. Ведення літопису покладалась на всіх членів причету, але головним керманичем у цій справі залишався священик, без дозволу якого нічого не фіксувалось.
Після скасування кріпосного права, коли народу було дароване право на свобідне життя при православних храмах почали відкриватись парафіяльні попечительства. Головна задача, якого заключалася у двох найважливіших заповідях – любові до Бога і до ближнього. Попечительсто стало помічником священику і церковному старості в їх турботах по облаштуванню храму. Попечительство при Миколаївській парафії було відкрите в 1873 році. Очільника обирали загальним зібранням прихожан із осіб, які користувались загальною довірою. Першим головою попечительства став правлячий священик Михаїл П'ятницький, а членами вибрали із козаків: Павла Костюка, Данила Шерстюка, Василя Бориса, Андрія Григораша, Павла Бідненка; із селян власників: Івана, Василя, Маркела, Павла Сіриків, Леонтія Короля, Данила Волкогона, Карпа Катрухи та Якова Іллюшку.
15 січня 1899 року на вакантне ієрейське місце при Миколаївської церкви села, за власним проханям, переміщений священик Феодор Лубенцев. Отець Феодор родився у сім'ї псаломщика при Миколаївській церкві села Кочерг Глухівського повіту. У 1873 році закінчив Чернігівську духовну семінарію. Преосвященнішим Серапіоном єпископом Чернігівським і Ніжинським рукоположений у священики до Михайлівської церкви села Куликівка. 27 жовтня 1899 року був обраний благочинним четвертого округу Ніжинського повіту.
Посада благочинного округу та той час була досить шанованою і відповідальною. Керувати округами рішенням єпархіального управління мав найавторитетніший, найдосвідченіший у тому окрузі священик. Володькова Дівиця стала своєрідною столицею одного з найбільших у повіті благочинних округів. У продовж багатьох років до Дівиці у храм святителя Миколая стали приїздити священики з усіх околиць округу для розв'язання нагальних питань життя приходів.
З часом кількість жителів села стала стрімко зростати. Храми не могла вмістити всіх віруючих під час богослужіння, тому було прийнято рішення про будівництво, а точніше, про розширення Трьохсвятительської церкви за проектом Георгіївської церкви села Дроздівки Ніжинського повіту. 17 листопада 1901 року від раку печінки помирає благодійниця села і церкви княгиня Олександра Василівна Голіцина. А 20 числа благочинний Федір Лубенцев із псаломщиком Михайлом Тарасевичем звершили відспівування, по завершенні якого відбулось прощання та проводи. Тіло спочилої передали землі у Сергієвій пустині поблизу Петербурга.
Незважаючи на смерть останньої, будівництво розпочали 26 вересня 1902 року, після здійснення всіх дій передбачених у таких випадках канонами православної церкви. За ходом будівництва слідкував чернігівський єпархіальний архітектор Вакуловський.
При церкві діє церковно-парафіяльна школа відкрита 10 листопада 1887 року. Розміщена вона у будинку княгині Голіциної й утримується на кошти церкви. У 1903 році в ній навчалось 66 хлопчиків та 19 дівчаток. Учителював у школі Тимофій Тимофійович Костенецький, який за професіоналізм удостоєний срібної медалі на Олександрівській стрічці.
У 1903 році прихожанами були 1269 чоловіків і 1357 жінок. По неділях і святах після вечірнього бдіння з 1 грудня до шостої неділі Великого посту проводилися позаслужбові читання, які відвідувало від 100 до 300 осіб. На церковному погості, який був огороджений парканом, окрім церкви та дзвіниці знаходився амбар де зберігалося церковне начиння та сарай для дров. Біля погосту стояла сторожка крита залізом. За парафією було закріплено два кладовища: старе площею близько 4 десятин і нове – 3 десятини.
Під час огляду церков і монастирів Чернігівської єпархії у середу 18 серпня 1904 року єпископ Новгород-Сіверський Нестор прибув до Володькової Дівиці із Плоского. Владика вклонився місцевим святиням, ознайомивсь із ходом будівництва нового храму, перевірив церковні папери, завітав до парафіяльних шкіл. До преосвященішого Нестора у Дівицю прибули причети із Кропивни і Синяків, привізши із собою церковні документи на перевірку. Наступного дня владика продовжив свій маршрут-огляд, вирушивши до Данини.
У понеділок 18 липня 1910 року в день пам'яті преподобного Іоанна многострадального Печерського, благочинним із Носівки Іоанном Захвалинським у співслужінні протоієрея Льва Ячницького, дванадцяти священників та трьох дияконів, з двома хорами місцевих півчих при багаточисельному народу урочисто освятили по чинопослідуваню православної церкви новий кам'яний храм в честь святителя Христового і чудотворця Миколая.
Нова кам'яна трьохпрестольна церква на 1300 прихожан із дзвіницею при ній вдалось нівроку. У будівництві нового храму брало участь усе село. Фундамент закладали із твердих порід каменю на 3 ½ аршин глибини. З найкращої цегли, яку випалювали самотужки, виводили зводи на 1 ½ цегли. Для кладки стін використовували добре обпалену червону цеглу. Фігурна кладка з якої надавала церкві особливого парадного вигляду, від чого в народі її стали називати «красною».
Прикрасою храму був трьохярусний дерев'яний іконостас, який складався із 37 ікон. Іконостас завершувався хрестом та фігурами Божої Матері та Іоанна Богослова. Один з бокових приділів церкви був освячений на честь Трьох Святителів. У придільному двохярусному іконостасі – 24 ікони.
Крім того у Миколаївській церкві знаходилась значна кількість церковного начиння, тільки стоячих кіото з іконами – 13, ікон знаменних подій – 33 (12 під склом), ікон звичайних 30 (17 з них – під склом), писаних на полотні – 18, писана на склі – 1. 6 хрестів виносних, 14 хоругв, 4 панікадила, 13 ставників, 7 підсвічників, 50 лампад, 12 аналой. У вівтарі знаходилось 3 престоли, 2 антимінси, 2 жертовника, 7 Євангелії, 3 комплекти євхаристичних сосудів, 4 вбрання напрестольних, 8 риз священицьких, 2 стихаря, 2 плащаниці. Опалення в храмі здійснювалось за допомогою семи металевих грубок. Завдяки своїм розмірам і красі Миколаївський храм нічим не поступалася міським соборам.
На жаль не довго милувалися дівичани Миколаївською церквою. Гірка доля більшості храмів періоду після 1917 року не оминула і її. Були вжиті всі заходи для припинення діяльності парафії. Восени 1921 року громаду змусили підписати договір про оренду свого ж приміщення із забороною проводити будь-які ремонтні роботи. Був проведений опис майна із вилученням церковних цінностей, укладений статут та створена церковна рада. Незважаючи на всі дії та бездіяння атеїстичної влади церковне життя не переривалося і станом на 13 червня 1924 року прихожанами релігійної громади, яким виповнилось 18 років були 1299 осіб. Крім того, при нашій церкві облаштувалась частина насельниць закритого Ніжинського Введенського монастиря.
Незважаючи на чисельні прохання віруючих у 30-ті роки Миколаївська церква була закрита, а з часом зрівняна з землею. Так село залишилось спочатку без Володькової Дівиці (перейменоване у 1928 році), а потім і без храму.
Але святе місце пустим не буває. За часів незалежності, біля того місця, де колись стояла церква святого Миколая, громада побудувала новий храм на честь Успіня Пресвятої Богородиці, бо на той час у Сулаці вже діяла Миколаївська церква, а як спадковість від старої церкви започаткували відзначати один із храмових днів 12 лютого, день пам'яті Трьох Святителів.
