Ячницький Лев Амосович
Ячницький Лев Амосович (народився 20 лютого 1838 — помер ?) — педагог, церковний та громадський діяч. 48 років був настоятелем Богоявленської церкви у Володьковій Дівиці. Стояв біля витоків світської освіти та бібліотечної справи у селі.
З цим священиком пов'язане будівництво нової кам'яної церкви у селі[ред. | ред. код]
- Джерело: Сергій Тимошик: «Небо на землі» або з історії Богоявленської церкви Володькової Дівиці, Інформаційний портал Чернігівщини, 2020
13 жовтня 1863 року в клір Богоявленської парафії села Володькова Дівиця переведений ієрей Лев Амосович Ячницький. Син священика, уродженець села Рудня Остерського повіту. У 1859 році закінчив Чернігівську духовну семінарію. Наступного року, 26 лютого високопреосвященішим Філаретом (Гумілевським) архієпископом Чернігівським і Ніжинським рукоположений у священики Хрестовоздвиженської церкви міста Ніжина. Був законовчителем у Ніжинському грецькому училищі, у Ніжинській міській недільній школі. Дванадцять років ніс послух благочинного третього округу Ніжинського повіту.
За віддане проходження пастирських обов'язків, за вагомі заслуги перед церквою нагороджений набедреником (15.11.1868 року), бархатною фіолетовою скуфійкою (30.03.1872 року), орденом святої Анни ІІІ ступеня (03.02.1882 року), камилавкою (13.04.1887 року), наперсним хрестом від Святійшого Синоду (06.05.1897 року), а 20 липня 1903 року возведений у сан протоієрея. 23 липня 1910 року за 50-літтне служінню церкві Божій нагороджений орденом святого Володимира ІV ступеня. Саме з цим священиком пов'язане будівництво нової кам'яної церкви у селі.
Нести слово Боже у людські серця[ред. | ред. код]
- Нарис Сергія Тимошика, опубліковані як розділ «Нести слово Боже у людські серця» у книзі Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» — Навчальні заклади району.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2019. — 312 с. ISBN 978-617-640-461-3.
Життя людини – це процес реалізації, здійснення її задумів і мрій. Про кожну людину судять у кінцевому підсумку за тим, що й скільки вона встигла зробити у своєму житті. Лише у праці, у творчості людина посправжньому може реалізувати саму себе. Й, мабуть, слід погодитися з думкою про те, що тільки той, хто жив для інших, а не для самого себе, може сказати, що прожив своє життя недаремно.
20 лютого (за старим стилем) 1838 року у селі Рудня Остерського повіту в сім’ї священика Амоса Ячницького народився син. Як і більшість тогочасних дітей священиків, Лев навчався у духовних школах. Педагогічну діяльність розпочав на посаді законовчителя при Ніжинському грецькому училищі 20 січня 1860 року. Потім була Ніжинська міська недільна школа, Ніжинське повітове училище.
Займався розповсюдженням синодальної літератури у повіті.
Тим часом помирає настоятель Богоявленської церкви села Володькова Дівиця Амос Ячницький, а на його місце за власним проханням 13 жовтня 1863 року переведений ієрей Лев Ячницький. Призначення у Дівицю не було спонтанним і випадковим рішенням. Із власних спостережень та розповідей батька, який не один рік служив при цій церкві, йому була добре відома набожність дівичан.
Свій педагогічний досвід, вміння і навички здобуті у Ніжинських школах, отець Лев продовжив і примножив, навчаючи місцеве населення як вчитель та законоучитель спочатку в церковнопарафіяльній школі, а з 1868 року – в Земському народному училищі. Талант молодого педагогасвященика був помічений не тільки духовенством, а й світськими чиновниками як на повітовому, так і на губернському рівні.
Для ефективного вирішення церковних справ кожна єпархія ділилася на округи, в яких управлінські функції виконував благочинний. В своїх межах Ніжинський повіт об’єднував три таких благочинних округи. 28 серпня 1869 року відбулося зібрання духовенства 3 округу, до якого входила і Дівиця, на якому благочинним обрали отця Льва.
Третій округ вважався найбільшим у повіті, зі сходу на захід він простягався від Вертіївки до Мрина, із півночі на південь – від Орлівки до Дівиці, загалом 22 храми у 16 населених пунктах. На цих просторах і здійснював свою діяльність благочинний.
Правлячий архієрей 30 березня 1872 року удостоїв батюшку правом носіння бархатної фіолетової скуфійки.
25 жовтня 1872 року при відкритому попечительстві Богоявленської церкви його обрали головою цієї опікунської ради, яка стала помічником церковному старості в турботах по облаштуванню храму та церковних приміщень.
Поособливому отець Лев вболівав за освітні проекти церкви. За дванадцятилітнє несення благочинного послуху 3 лютого 1882 року він був удостоєний ордена святої Анни III ступеня.
Піклуючись про справи підопічного йому благочинного округу, не забував отець Лев і про свою дівичанську паству. За більш ніж сто років дерев’яна Богоявленська церква поступово втрачала свою первозданну красу, тому опікунська рада вирішила поряд збудувати новий кам’яний храм. Будівництво розпочалося 23 травня 1882 року із закладання першої цеглини і тривало до 1890 року, коли й освятили церкву. П’ятибанний трипрестольний кам’яний Богоявленський храм із такою ж триярусною дзвіницею став головною будовою у житті священика.
Спорудження храму ненадовго відстрочило виконання рішення Святійшого Синоду про облаштування шкіл при церквах. 9 листопада 1892 року після освячення та урочистого відкриття розпочала свою освітню діяльність Богоявленська школа грамотності. У школі, яка розміщувалася у церковному будинку, вчителював Митрофан Ячницький, який закінчив курси духовної семінарії.
У квітні 1895 року під головуванням професора Інституту князя Безбородька Михайла Бережкова і місцевого земського начальника Євгенія Грижимайла та інших членів комісії відбулися іспити у Богоявленській школі. Дев’ять вихованців склали іспити та рішенням екзаменаційної комісії удостоєні пільгових посвідчень IV розряду при відбуванні військової повинності, а школа Ячницького визнана кращою у повіті. Повітові наглядачі позитивно оцінили голосистий і злагоджений церковний хор, який славився на всю округу, без участі якого не відбувалась жодна важлива подія у волості.
Серед вихованців школи грамотності левову частину складали учениці, тому в 1900 році логічним стало відкриття окремої школи для дівчат.
У 1902 році школи грамотності були реорганізовані у церковнопарафіяльні жіночу та чоловічу. Станом на 1903 рік у школах при Богоявленській церкві навчалось 128 хлопчиків та 42 дівчинки.
34 роки законовчительства Ячницького у земській народній школі не обмежувалися тільки викладанням слова Божого. У 1896 році повітове земство ініціювало відкриття при Дівицькій земській школі вечірніх повторювальних занять. Добре розуміючи ситуацію, батюшка взяв справу в свої руки і подав клопотання про перенаправлення ініціативи земства, а саме про відкриття вечірніх класів для неграмотних дорослих, оскільки шкільна система більш-менш охоплювала молоде покоління.
Минали роки. Розмінявши шостий десяток, 24 грудня 1902 року Ячницький подає прохання про відставку з посади законовчителя земської школи та вечірніх класів для дорослих. Це дало йому змогу звільнити трохи часу для духовного саморозвитку. Духовний розвиток пробуджує приховані здібності людини, возвеличує свідомість до нового рівня, а на цьому грунті зростає і особистість, і людина. І ці зміни помічали оточуючі, які добре знали батюшку.
20 липня 1903 року він возведений у сан протоієрея. Отець Лев був чи не єдиним протоієреєм у окрузі, у результаті правлячий архієрей затвердив його духівником.
Духовна людина – це людина, яка ставить духовні цінності вище за матеріальні, робить добрі вчинки не заради своєї користі, а заради любові до Бога і людства. З цією метою Ячницький став членам ніжинського відділення братства святого Михаїла, князя Чернігівського. Активно брав участь у читаннях про Святу Землю, які організовувало Чернігівське відділення Імператорського православного палестинського товариства.
23 липня 1910 року за 50-ліття служінню церкві Божій Лев Ячницький нагороджений орденом святого Володимира IV ступеня.
21 березня 1911 року на 73 році життя, коли здоров’я почало підводити, подає прохання про почислення за штат за власним бажанням. Важко уявити, скількох дівичан протоієрей Лев Ячницький охрестив, поєднав узами шлюбу, провів у останню путь за 48 років служіння у Володьковій Дівиці.
Разом із дружиною Марією Луківною вони виховали десятеро дітей – 6 синів та 4 доньки. Діти Ячницьких виховувалися у любові до Бога і ближнього, що неодноразово допомагало у складних перипетіях життя. Старший синь Василь і молодша донька Віра пішли батьковим педагогічним шляхом. Миколай і Всеволод працювали на залізниці, Геннадій обрав службу в поштовотелеграфному відомстві, Митрофан після учителювання облаштувався у Чернігівській контрольній палаті.
Після жовтневого перевороту 1917 року безбожний більшовицький режим розпочав криваві гоніння на Церкву. Ці гоніння не оминули і Володькову Дівицю. Перед війною, шляхом омани, була підірвана окраса села – Богоявленська церква. Але сільчани швидко усвідомили втрату і до закінчення війни на центральному кладовищі звели невеличку дерев’яну церкву, в якій у 1968 році було звершено таїнств вінчань більше, ніж у всьому Ніжинському районі. І це опосередкована заслуга отця Лева, який уже не один рік перебував за межею Вічності. Зерна слова Божого, посіяні Ячницьким, і плоди його духовного будівництва ми можемо бачити і нині в онуках і правнуках тих дівичан, які за життя спілкувалися з батюшкою, коли в недільний, святковий, а особливо в пасхальні дні не вітер гуляє, а яблуку ніде впасти в домі Божому.
