Яхимович Володимир Станіславович
Яхимович Володимир Станіславович
- Спогади С. Д. Іващенка, опубліковані у книзі Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» — Навчальні заклади району.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2019. — 312 с. ISBN 978-617-640-461-3.
Мені поталанило зустріти на життєвому шляху декількох унікально талановитих людей. Одним з них був В. С. Яхимович.
Народився він у 1928 р. в Москві. Яким вітром занесло його на Носівську дослідну станцію – цього вже ніхто не взнає. Тоді йому було 18. З Дослідної його призвали в Радянську Армію. Після служби він повернувся на Дослідну і став працювати вчителем фізкультури в місцевій школі. Диплома вчительського в нього не було, але він мав талант вчитися і навчати інших. Він не був справжнім спортсменом, але вмів навчити учнів і стрибкам в довжину і волейболу. В.С. Яхимович так захопив нас волейболом, що коли ми доросли до 10-го класу, то стали вигравати в усіх команд району. Я закінчив відділення волейболу Київського Державного Інституту фізкультури і своєю технічною підготовкою нічим не поступався тим студентам, які навчалися до цього в спортивних школах.
Володимир Станіславович застосовував на уроках та позакласних заняттях акробатику, яка розвивала в учнів вправність, гнучкість, стрибучість. На районних оглядах шкільної художньої самодіяльності нам не було рівних у виконанні акробатичних етюдів та пірамід. Працюючи потім викладачем фізвиховання в педінституті, училищі культури, в школі я ніде не зустрічав учнів та студентів з такою акробатичною підготовкою, як у нас. Я й сам у своїй роботі вчителя широко застосовував акробатику.
В 1961 році в Києві проходив чемпіонат СРСР з легкої атлетики. Наш Володимир Станіславович умовив керівництво станції виділити 4 вантажні автомобілі для поїздки учнів 4-7-х класів подивитися чемпіонат. Наш вчитель сфотографував, взяв автографи у П. Болотнікова, Р. Шавлакадзе, В. Брумеля, І. Тер-Ованесяна, Л. Лисенко та інших чемпіонів та призерів Олімпійських Ігор у Римі. Чемпіонка Ігор – Л. Лисенко навіть віршика для нього склала. Потім Володимир Станіславович зробив два великі стенди вздовж усього шкільного коридору: з одного боку – фото чемпіонів з автографами, з іншого боку – наші шкільні чемпіони.
В 1964 році на Дослідній збудували сучасну нову двоповерхову школу з ігровим спортзалом. Відтоді в шкільному спорті нам рівних (за винятком футболу) не було. На той час волейболісти розігрували свою неофіційну першість району в Козарах на День молоді, на лісовій галявині. З 1958 по 1966 рік 1-3 місця розігрували волейбольні команди Мрина, цукрозаводу та Дослідної. В 1965 року на Дослідну, на товариську зустріч з волейболу та баскетболу приїхала команда Носівки (дорослі). Ми виграли обидва матчі, причому у волейбол грали вчотирьох.
Володимир Станіславович потім заочно закінчив фіз.-мат. факультет НДПІ (з відзнакою), очолював районне метод-об’єднання вчителів фізкультури, був нагороджений знаком «Відмінник освіти України», проводив показові заняття спортивної гімнастики для вчителів області.
Я був свідком товариської зустрічі з баскетболу команди дівчат нашої школи з командою ніжинського педінституту. Наші дівчатка маленькі – усього 150-165 см. зросту на рівних грали майже весь матч проти студенток чий зріст був 170-187 см. Школярки врешті-решт поступилися 44:63, але ніжинський тренер був вражений технічною і тактичною підготовкою школярок. «Як ви змогли так навчити їх грати?» щиро запитував він В. С. Яхимовича.
Володимир Станіславович прекрасно грав в шахи, входив до п’ятірки найсильніших шахістів району, прекрасно фотографував, вмів шити одяг, в'язати спицями, друкувати на друкарській машинці, не дивлячись на клавіатуру, читаючи текст. Сам виготовив транзисторний радіоприймач.
Він дуже багато читав, розумівся на філософії, любив і розумівся на живопису, любив класичну музику, мав велику фонотеку. Його улюбленим співаком був Ф.Шаляпін. «Болеро» французького композитора Моріса Равеля я вперше почув у нього. Він був для нас «променем світла в темному царстві», він був для нас духовним наставником, Вчителем з великої літери.
