Тягнієнко Михайло Іванович
Михайло Іванович Тягнієнко (народився 9 грудня 1936 в селі Мрин — помер 29 серпня 2021[1]) — театральний і кіноактор, педагог, заслужений артист УРСР (1976), народний артист України (2018).
Життєпис[ред. | ред. код]
Закінчив Мринську середню школу (1956).
Артист Харківського Державного Академічного драматичного театру ім. О.С. Пушкіна у якому зіграв понад 100 ролей.
Доцент кафедри майстерності актора Харківського державного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського.
Відзнаки[ред. | ред. код]
- Заслужений артист УРСР (1976),
- Народний артист України (2018).
- Лауреат премії Національної спілки театральних діячів України «Наш родовід» (2016)
- Лауреат муніципальної премії ім. І.О. Мар’яненка.
75 років заслуженому артисту України[ред. | ред. код]
- Нарис у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
9 грудня 2011 року виповнилося 75 років заслуженому артисту України, актору Харківського російського драматичного театру ім. О.С. Пушкіна Тягнієнку Михайлу Івановичу.
Народився Михайло Іванович в Мрині, одному з найкрасивіших сіл Полісся, що на Чернігівщині, у той час, коли селяни вже стали колгоспниками, що пережили найстрашніші голодні часи колективізації. Батько новонародженого був найкращим в районі столяром, вмів не лише майструвати міцні та красиві меблі, зводити добротні зруби будинків, але й виготовляти дзвінкоголосі балалайки. Народившись на Полтавщині, він одного разу зустрів свою долю – красуню Степаниду і, оженившись, став мринчанином. Степанида була зі знаного мринського роду Борисовців. В сім’ї з’явився син Василь (1928 р.), а потім – Михайло. Мама з ранку й допізна пропадала в полі – то на посівній, то на прополці, то на збиранні врожаю, а сини зростали у щоденній праці, змалечку пізнаючи усі труднощі сільськогосподарських робіт. Але був у них потяг до прекрасного. Василь добре грав на гармошці і співав. Разом із друзями Байдою Іваном та Овдієнко Віктором (юнаки створили тріо струнних інструментів – гітара, мандоліна, балалайка) грав вечорами, радуючи дорослих і дітей у важкі 1944-1946 рр.
Єдиною втіхою дитинства була поява в селі пересувної кіноустановки. Розуміючи, що вдома кожна копійка на рахунку, Михайло ніколи не просив у батьків грошей, а заробляв можливість безкоштовного перегляду стрічки тим, що підклеював квитки і, перебігаючи від двору до двору, повідомляв односельцям про час початку фільму.
Мишко, як ніхто інший, знав поіменно усіх артистів, а їх кінодіалоги часто переказував у особах своїм сільським приятелям. Особливою популярністю у ті роки користувалися картини „Путівка у життя”, „Трактористи”, „Свинарка і пастух”, „Сказання про землю Сибірську”. Один і той же репертуар привозили парою запряжених волів із райцентра з місяця в місяць.
Іноді в селі показував свої спектаклі пересувний Ніжинський муздрамтеатр. Особливою любов’ю колгоспників користувалася сімейна акторська пара - Борис та Анжеліка Лучинські. Вони були настільки популярні, що чимало глядачів, у тому числі і наш Миша, з теплом згадують їх імена. Борис Лучинський згодом став народним артистом, а Анжеліка – заслуженою артисткою УРСР. Театр, на відміну від кіноустановки, ніколи не привозив одні й ті самі спектаклі, а урізноманітнював репертуар популярними жанрами національної класики. Вчитель української літератури Микола Іванович Суховієнко, палкий прихильник своєї справи, заздалегідь готував учнів до зустрічі з тим чи іншим автором, розповідав про те, що послужило основою для створення п’єси, яку будуть показувати приїжджі актори.
Михайло ще в дитинстві чудово володів даром перевтілення і, бувало, настільки вдало копіював поставу чи ходу того чи іншого односільчанина, що вражав ровесників, під час вуличних ігор.
Театр настільки глибоко запав у душу чотирнадцятилітнього юнака, що порівняти це почуття можна було лише з першим нерозділеним коханням. Багато хто звернув увагу на зміни в характері хлопця. Миша замкнувся в собі, став небагатослівним, багато читав і якось особливо серйозно почав ставитися до навчання. Після випускних екзаменів у школі юнака не полишав незрозумілий неспокій, який огортає сумнівами лише на роздоріжжі. Куди? У якому театральному інституті випробувати свої творчі можливості?
Київ – лякав. Харків – подавав надію. Вибір було зроблено.
Шлях до вулиці Сумської №34, де на той час знаходився Харківський театральний інститут, здався безкінечним. Миша Тягнієнко навряд чи розумів, до якого майстра на курс він збирається поступити. Очолював прийомну комісію професор кафедри акторської майстерності, народний артист СРСР Іван Олександрович Мар’яненко, по обидва боки якого сиділи не менш видатні діячі українського театру – професори Олексій Борисович Глаголін та Трохим Карпович Ольховський. Конкурс абітурієнтів – 300 на одне місце. З кожним екзаменаційним туром відсіювалося по 150-200 чоловік.
Тягнієнку пощастило пройти всі три відбіркові кола, проте у списках зарахованих на навчання він себе не знайшов. Отямившись від потрясіння, наш невдаха попрямував до учбової частини за документами, проте замість них він отримав довідку, що потрапив до так званої „резервної групи” і, якщо на протязі першого семестру хтось буде відрахований, то Михайло Тягнієнко отримає можливість зайняти вільне місце. Становище незавидне, проте залишає надію. Повернувшись до рідного села, Михайло поступає лаборантом до своєї школи, а трохи згодом займає посаду завклуба, який захворів.
9 грудня 1957 року запам’яталося на все життя радісною звісткою – телеграма із Харкова скупо повідомляла: „Місце звільнилося. Зараховані перший акторський курс. Мар’яненко.” Наголо стрижений призовник до лав Радянської Армії розгублено застиг. Стан – не позаздриш. З телеграмою біжить до воєнкома. Той невблаганний: „Нам, - говорить, - артисти в армії також потрібні”. Вийшов із сльозами на очах, але на порозі воєнкомату доля подарувала зустріч із капітаном Сморчковим, ім’я його Михайло Іванович забув, а ось прізвище буде пам’ятати завжди. Капітан Сморчков зробив усе можливе, аби призовнику дали відстрочку. Гвардії капітан, Герой Радянського Союзу Сморчков Микита Іванович, колишній військовий льотчик, на той час проживав у Чернігові і займався військово-патріотичним вихованням. Саме він відіграв таку доленосну роль у житті Михайла.
Чотири роки навчання у найкращих майстрів дали свої результати вже на показі дипломних спектаклів. Якщо поглянути на ролі, доручені актору-початківцю, то легко визначити його як характерного артиста. Свідченням тому є ролі Міллера в „Підступності та коханні” Фрідріха Шиллера, Бублика в „Платоні Кречеті” Олександра Корнійчука, Шмаги в „Без вини винуваті” Олександра Островського.
Художній керівник російського драмтеатру Олександр Броніславович Скибневський вирішив розпочати „омолодження” трупи із запрошення до її складу Михайла Тягнієнка, котрий сподобався майстру. Особливо дорогі актору ролі зіграні на професійній сцені в класичному репертуарі. Відкрив галерею яскравих персонажів гострохарактерний дід Щукарь у шолоховській „Піднятій цілині”, потім були Малькольм у шекспірівському „Макбеті”, Шприх у лермонтовському „Маскараді”, Фірс у чеховському „Вишневому саді”, Шалімов у горьківських „Дачниках”, Пімен в пушкінському „Борисі Годунові”, Коровкін в „Селі Степанчикові та його мешканцях” Достоєвського. Загалом за піввікове творче життя зіграно понад сорок ведучих ролей.
Михайло Тягнієнко не з тих акторів, котрі люблять віддаватися безумним пристрастям і стражданням на сцені. Він – творча особистість, здатна контролювати ситуації своїх персонажів начебто зі сторони. Вчинки його героїв завжди осмислені і обгрунтовані. Професійна культура завжди вигідно вирізняє Михайла Тягнієнка з поміж загального ансамблю виконавців у будь-якій жанровій належності п’єс, перелічених у репертуарній афіші театру ім. Пушкіна. Артист, котрий відчуває і розуміє на сцені партнера з півслова, на сьогодні велика рідкість. Тягнієнко наділений таким даром від природи. Усі, хто сьогодні виходить з ним на сцену, щонайперше відзначають його чудові партнерські якості. „Партнер – співавтор кожної нової ролі, - розповідає Михайло Іванович, - це половина мого успіху в спектаклі, якщо не більше. Якщо актор, котрий поруч з тобою, займається лише самолюбуванням, усім навколо стає надзвичайно важко працювати. Запорука успіху лише в партнері”.
Таке переконання дає Михайлу Тягнієнку право вже на протязі двадцяти п’яти років викладати акторську майстерність в Харківському державному університеті мистецтв ім. І.П. Котляревського. Багато його випускників сьогодні гідно представляють харківську школу на найкращих сценах України: Тетяна Міхіна – ведуча актриса Київського національного драматичного театру ім. Івана Франка, Олександр Нікітін – ведучий актор Київського національного драматичного театру ім. Лесі Українки, Сергій Бабкін – найпопулярніший актор харківського театру „19”.
75-річний ювілей Михайло Іванович зустрів у чудовій творчій формі. Він безпосередній і щирий не лише на сцені, але і в житті. Мабуть, тому усі створені ним ролі – сценічно правдиві, добрі і від природи безпосередні.
За матеріалами Олександра Аннічева, Миколи Шевели.
Три ювілеї в один день[ред. | ред. код]
Вчора святкував три свої ювілеї метр сцени Михайло Іванович Тягнієнко. Заслужений артист України отримав поздоровлення із 80- тирічним ювілеєм, 55-ю роками гри на сцені Харківського академічного російського драматичного театру ім. А. Пушкіна та 30-ю роками педагогічної практики.
Привітати метра прийшов майже увесь театральний факультет. Заполонивши залу, студенти зібралися із єдиною метою – виказати свою вдячність та побажати довголіття та добробуту. Також до Михайла Тягнієнка приїхали випускники 2000-го та 2005 років, саме з їхньою допомогою було зроблено невеликий концерт, у якому також взяли участь студенти 1-го та 5-го курсів кафедри театру анімації, зробивши невеличкі театралізовані постанови.
За прожиті роки Михайло Тягнієнко не тільки зіграв багато прекрасних ролей, а й знявся у чотирьох фільмах, де кожен його образ був сповнений життя та сценічної правди. Можна тільки побачити Михайло Івановича на сцені, як вже приходить розуміння, що і цього разу роль буде зіграна неймовірно.
Окрім ювілеїв в житті майстра сьогодні відбулися ще дві значних події – це вища нагорода Союзу театральних діячів України та почесне прийняття до колегії майстрів лялькового мистецтва.
Тягнієнко Михайло Іванович[ред. | ред. код]
- Джерело: Народний артист України М. І. Тягнієнко, Мрин Бібліотека, 2018
Грудень 1957 року... призовник Радянської армії отримує телеграму з Харкова: «Место освободилось тчк зачислены первый актерский курс тчк Марьяненко тчк». Так наш земляк став студентом Харківського театрального інституту.
Дитинство Михайла Івановича було важким, він заробляв тим, що допомагав кіномеханіку і оббігав двори, оголошуючи про час початку фільму. В той час єдиною відрадою був приїзд пересувної кіноустановки. Один і той же репертуар, який підвозили із райцентру парою волів, повторювався із місяця в місяць. Хлопчак знав поіменно всіх артистів, а їх кінодіалоги часто переповідав «в особах» своїм сільським приятелям. А після війни в селі часто показував свої спектаклі Ніжинський пересувний муздрамтеатр. Він, на відміну від кінопересувки, не привозив одні і ті ж спектаклі, а урізноманітнював репертуар популярними жанрами української і російської класики. Учитель української літератури Микола Іванович Суховієнко, пристрасний любитель своєї справи, заздалегідь підготовлював учнів до зустрічі з артистами, розповідав, що стало причиною для створення тої чи іншої п’єси. Театр настільки запав в душу чотирнадцятилітнього підлітка, що почуття, які його охопили, можна було порівняти хіба що з першим нерозділеним коханням. Мишко замкнувся в собі, став небагатослівним, багато читав і якось особливо серйозно почав ставитися до уроків. Після шкільних випускних екзаменів хлопця не залишало безпричинне занепокоєння, яке охоплює сумнівами тільки на перехресті доріг. Куди? В якому театральному інституті випробовувати свої творчі можливості? Київ — лякав, а Харків, з нез’ясовних причин, — подавав надію. Вибір було зроблено.
Шлях до вулиці Сумської, 34, де тоді знаходився театральний інститут, здався йому безкінечним. Очолював приймальну комісію професор кафедри акторської майстерності, народний артист СРСР Іван Олександрович Мар’яненко. Приймали іспити такі метри як Олексій Борисович Глаголін і Трохим Карпович Ольховський. Конкурс абітурієнтів — 300 чоловік на одне місце! З кожного екзамену відсіювалось по 150–200 чоловік.
Михайлу вдалось пройти всі три відбіркових тури, але… в списках тих, хто вступив він себе не знайшов. Переживши колосальне потрясіння, наш невдаха направився до учбової частини по документи, але замість них отримав довідку, що потрапив до такої собі «резервної групи». Це означало, що якщо протягом першого семестру хтось буде відрахований, то Михайло Тягнієнко отримає можливість зайняти звільнене місце. Положення незавидне, зате надія залишалась. Михайло повернувся до рідного села. Тут його спочатку покликала в далеку дорогу армія, та на 21-й день народження в двері постукав листоноша з тією самою доленосною телеграмою… Чотири роки навчання у кращих майстрів дали свої результати уже на показі дипломних спектаклів. Якщо судити по наданим починаючому актору ролям, то дуже просто визначити його як характерного артиста. Тому свідченням є образи Міллера в «Підступність і кохання» Ф. Шіллера, Бублика в «Платоні Кречеті» А. Корнійчука, Шмаги в «Без вини винуваті» А. Островського. Тодішній художній керівник російського драматичного театру Олександр Броніславович Скибневський вирішив почати омолодження трупи з запрошення до її складу Михайла Тягнієнка, який йому сподобався. Особливо дорогі актору ролі, зіграні на професійній сцені в класичному репертуарі. Відкрив галерею яскравих персонажів гострохарактерний дід Щукар з шолоховської «Піднятої цілини», потім були Малькольм з шекспірівського «Макбету», Шприх з лермонтівського «Маскараду», Фірс з чехівського «Вишневого саду», Шалімов з горьківських «Дачників», Пімен з пушкінського «Бориса Годунова», Коровкіна з «Села Степанчиково» Достоєвського. В цілому, за 55-літнє сценічне життя актором зіграно більше шістдесяти ведучих ролей…
Сьогоднішнє покоління харківських глядачів зустрічається з героями Михайла Івановича в спектаклях класичного і сучасного репертуару, поставлених по п'єсах Е. де Філіппо, Ж. Сіблейраса, К. Куні.
В свій час він був затребуваний кінорежисерами багатьох кіностудій, але щільний графік роботи в театрі змусив Михайла Івановича відмовлятися від дуже принадних пропозицій. Тому в його творчому багажі всього чотири кіноролі: в телефільмі «Березова гілка» А. Бунькова за творами Олександра Довженка (ХТРК); в художніх фільмах «Невідомий, якого знали всі» Володимира Луговського (Укртелефільм); «Не пройде і року...» Леоніда Бескодарного і «Чорний капітан» Олега Ленціуса (обидва — кіностудія ім. О. Довженка).
Ось уже на протязі трьох десятиліть Михайло Тягнієнко викладає на театральному відділенні університету мистецтв.
5 років тому, а точніше—у вересні 2013 у приміщенні бібліотеки члени літературного клубу зустрічалися з Михайлом Івановичем. До вашої уваги витяг із статті нашого бюлетеня (№22, вересень-жовтень 2013:
“Зустрічатися з друзями, знайомими, і просто з випадковими людьми – це завжди цікаво. Адже маєш змогу поспілкуватися, дізнатися щось нове, розповісти свою цікавинку. Нам, почасти, не вистачає таких зустрічей у житті. А от для членів «Літературного клубу» вони не рідкість.
Ось і цього разу до нас на гостину завітав наш земляк, заслужений артист України, актор Харківського театру Михайло Тягнієнко (дивись фото). Що тут скажеш – приємно! Не щодня випадає нагода поспілкуватися з театралом. З відчутним трепетом у серці згадував Михайло Іванович своє дитинство, шкільні роки, перше кохання, і ту мить, коли вперше вирішив стати актором. « Всепоглинаюча любов до музики покликала мене на сцену…» У свої 77 наш співрозмовник повен сил та енергії, молодецького запалу, як і його студенти. Він з таким захопленням говорить про акторську гру та театр, що вкотре переконуєшся, що мистецтво – вічне. А коли слухаєш як він читає вірші, то одразу поринаєш у чаруючу ауру куліс і софітів, уявляєш себе актором усім нам знайомої п’єси, під назвою «Життя».
Від усієї душі ми, жителі села і громади, вітаємо Вас, Михайле Івановичу, і бажаємо здоров’я, творчого натхнення і ще багато років радувати нас своєю чудовою грою на сцені відомого театру! Хай Вам щастить! О.
Джуломанов
Матеріал люб'язно надала дружина нашого героя — Ольга Тягнієнко.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Помер народний артист Михайло Тягнієнко -, Україна Молода, 29 серпня 2021
