Трухан Павло Віталійович
Павло Віталійович Трухан (12 липня 1995, Держанівка — 28 квітня 2023, Луганщина) — молодший лейтенант Національної гвардії України, доброволець, загинув на Російсько-українській війні у бою. Герой України (2024, посмертно)
Носівщина в жалобі[ред. | ред. код]
- Джерело: Носівщина в жалобі, 1 травня 2023
Закінчив школу в Держанівці, продовжив навчання, здобуваючи майбутню професію.
У 2015 році він поповнив ряди Національної Гвардії України. З початком повномасштабного вторгнення він повернувся вже добровольцем-контрактником у підрозділ НГУ.
Служив командиром кулеметного взводу 4 батальйону Північного ОТО НГУ Його підрозділ виконував бойове завдання на околиці смт Білогорівка, Сіверодонецького району, на Луганщині.
Отримане поранення під час бойового зіткнення з ворогом, виявилося несумісним з життям.
Поховано Павла у рідній Держанівці.
Родина[ред. | ред. код]
Павло народився у великій, дружній родині, де батьки виховували семеро дітей, а мама удостоєна високого звання «Мати-Героїня».
Мама Тетяна Іванівна.
Брат Олександр боронить Україну у лавах Збройних Сил України.
Відзнаки[ред. | ред. код]
- Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (24 лютого 2024, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові. Нагороду вручив сім'ї загиблого президент України Володимир Зеленський 13 березня 2024 року, в День українського добровольця.
Йому навіки 27…[ред. | ред. код]
- Джерело: Таня Паламарчук: [1], Відділ з питань ветеранської політики Ніжинської РДА, 12 липня 2024
Сьогодні, 12 липня, солдату Трухану Павлу Віталійовичу мало б виповнитися 29, але йому навіки 27…. Ми вшановуємо пам'ять нашого Героя, який віддав своє життя заради нашого добробуту. Його самопожертва і мужність залишаються для нас прикладом справжнього героїзму.
Павло Віталійович народився 12 липня 1995 року в селі Держанівка у великій дружній родині, де батьки виховували семеро дітей, а мама удостоєна високого звання «Мати-Героїня».
Закінчив місцеву школу, продовжив навчання, здобуваючи майбутню професію, однак прагнення боронити рідну державу стало вищим за цивільне життя. І вже в 2015 році уклав контракт на службу у лавах Національної Гвардії України. «Павло був добряком. Жалів усіх бездомних тваринок. Мишенята, коти, собаки — усі були в нас вдома. Годував. Поранених забирав додому і лікував.
Коли підріс, зацікавився комп’ютерами. Міг годинами сидіти та перебирати залізяччя. У 2000 році перший комп’ютер склав сам. Друзі приносили зламані, з двох-трьох комп’ютерів він збирав один. Після 11 класу синочок поїхав у Чернігів навчатися на програміста у фаховий коледж транспорту та комп’ютерних технологій. Вступив на безкоштовне. Тоді ж почав займатися боксом.
В 20 років пішов в армію, потрапив в Нацгвардію в столиці» - розповідала мати Героя Тетяна ТРУХАН.
Служив командиром кулеметного взводу 4 батальйону Північного оперативно-територіального об’єднання Національної Гвардії України – Першої Президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій».
Відзначився під час боїв після початку повномасштабного вторгнення військ рф в Україну, як командир кулеметного взводу 4-го батальйону Північного оперативно-територіального об’єднання. Завдяки його мужності та професіоналізму знищено значну кількість російських окупантів, зупинено їхнє просування та визволено низку населених пунктів.
Загинув 28 квітня 2023 року поблизу с. Білогорівка Сіверодонецького району на Луганщині під час ворожого штурму позицій та обстрілу з мінометів, евакуйовував побратимів і зазнав поранення, несумісного з життям.
Поховали Павла Віталійовича у рідній Держанівці.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові отримав Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (24 лютого 2024 року, посмертно).
Важко знайти слова, щоб описати біль втрати. Проте ми маємо пам'ятати, що такі люди, не зникають безслідно. Їхня спадщина живе в наших серцях і душах, надихаючи нас на нові звершення і добрі вчинки.
Вічна пам’ять Герою!
