Софіївський дитячий будинок
Софіївський дитячий будинок
- «Софіївський дитячий будинок» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади району.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2019. — 312 с. ISBN 978-617-640-461-3.
Спогадами про свою працю в дитячому будинку поділилися Царик Ганна Василівна, яка працювала вихователькою у дитячому будинку с Софіївки з 1960 по 1969 рік (нині проживає в с. Дослідному) та Чуб Антоніна Іванівна.
У 1960 році в дитбудинку працювали такі вихователі: Царик Ганна Василівна, Профатілова Ніна Михайлівна, Вітер Парасковія Степанівна, Росовська Софія Василівна, Рухайло Зінаїда Василівна. У 1968 році в дитячому будинку з’явилися нові вихователі: Костюк Ніна Іванівна, Агафонова Ніна Володимирівна, Ткаченко Галина Іванівна, Пухальська Галина Іванівна.
З 1970 року в дитбудинку розпочала працювати Чуб (Кошова) Антоніна Іванівна. В цей час в закладі було дві групи вихованців по 25 дітей у кожній.
На першому поверсі приміщення була їдальня, спальні кімнати, туалети та роздягальні. На другому поверсі знаходилася велика ігрова кімната, де можна було погратися в рухливі ігри та кабінет фельдшера. Кухня, актова зала, бухгалтерія, кабінет завідуючої розташовувалися в іншому приміщенні.
Діти дуже любили музичні заняття, фізкультуру, гімнастичні заняття. Музичним керівником працювала Бучківська Поліна Михайлівна. Завдяки тому, що ми в педучилищі навчилися грати на різних музичних інструментах, діти із задоволенням співали разом із нами дитячі пісні, танцювали.
Забезпечувався дитячий будинок дуже погано – іграшок було дуже мало, а дидактичний матеріал нам доводилося виготовляти власноручно. Ніякої методичної літератури та технічних засобів навчання в дитбудинку не було.
Дитячий одяг, не знаю чому, був також «допотопний».
Діти-сироти були прив’язані душею до своїх вихователів, любили їх, а вихователі відповідали їм взаємною любов’ю.
І з особливою увагою ставилися до кожного свого маленького вихованця.
Оскільки біля будинку були водойми, то влітку було багато комарів. І прийшовши на роботу до своїх вихованців, я завжди мазала їм зеленкою укуси комарів. Кожна дитина терпляче чекала своєї черги, коли я намажу вавки їй. Іноді у неї і не було тих укусів чи подряпин, а дитина хотіла, щоби і ій приділили трішки уваги. Кожна дитина намагалася сісти якнайближче до виховательки.
Умови проживання в дитбудинку були жахливі. Води проточної не було. У дворі був один колодязь звідки брали воду і для кухні і для прання, і для купання дітей. Прачки прали дитячий одяг та постільну білизну спочатку вручну, а потім придбали побутову пральну машину «Рига». Купали дітей та перевдягали у чисту білизну один раз на тиждень. Частіше не мали можливостей. Купали по черзі кожну дитину у великих ночвах, тому стрептодермія та воші були не рідкісним явищем.
Часто, коли діти гралися на лужку біля Софіїної саджалки, я знімала їхні літні платтячка, прала їх у ставку та розвішувала на кущах. Влітку одяг висихав за годину і тоді, «чисті та нарядні», ми їхали в село дивитися мультики, які нам демонстрував місцевий кіномеханік, а нині мій чоловік – Григорій Чуб. Він також прямо в клубі грав їм на баяні, а діти з задоволенням танцювали. Вони потім часто згадували ці хвилини.
Часто збирали лікарські рослини: ромашку, подорожник, спориш, хвощ, звіробій. Потім сушили їх і здавали в заготівельний магазин, а на зароблені гроші купували собі солодощі. Діти дуже гордилися тим, що вони самостійно заробили гроші і розповідали про це няням, прачкам, кухарям та пригощали їх цукерками.
Ізолятора в закладі не було. Тому, коли з’являлася якась інфекційна хвороба то хворіли всі. Їжу в дитбудинку готували на дров’яній плиті В 1971 році в дитячий будинок приїхали на роботу Шевченко Лідія Петрівна, Куранда Валентина Миколаївна, Балабуха Варвара Василівна. Працювали дружно. Намагалися всіма силами урізноманітнити дитячі будні.
Після перебування в дитбудинку дітей розподіляли по різних інтернатах області (Комарівський, Новгород-Сіверський, Орлівський Новгород-Сіверського району).
У 1973 році комісія з Міністерства освіти перевіряла стан закладу, знайшла багато недоліків у його роботі і постало питання про закриття дитбудинку. Обумовлено це було ще й тим, що через бездоріжжя не існувало стабільного транспортного сполучення. Дитину до лікарні можна було відвезти лише кінним транспортом. Кіньми з Рівчак-Степанівського сільпо до нас завозилися і продукти. А працівникам дитбудинку, які проживали на квартирах в селі, доводилося носити гумові чоботи, адже до роботи було 2 км. бездоріжжя.
І коли в 1980 році я, перебуваючи на практиці в При- луцькому педучилищі, навчаючись в педінституті, водила студентів-практикантів в дитячий будинок Прилук, то зрозуміла наскільки тут кращі умови. Контингент вихованців також був різний. Дітей з фізичними та розумовими вадами відправляли в Софіївку, подалі від людських очей.
У 1977 році (я вже працювала в Носівці) Софіївський дитячий будинок був розформований. Приміщення зруйновані, все заросло кропивою. На тому місці в гайочку побудована альтанка, яка нагадує нам про ті роки.
Червень 2019 року
У середині 1980-х років 9 вчителів навчали 75 учнів.
Микола Васильович Рудь, голова місцевого колгоспу, збудував нову школу для школярів села.
У 2002-2003 н.р. кількість учнів у Софіївській ЗОШ I-III ст. становила усього 23 учні. У найближчому майбутньому школа повинна була перетворитися на початкову, що і сталося у 2004 році. А вже за кілька років постало питання існування школи взагалі.
Початок 2007-2008 навчального року був проблемним для юних софіївчан, переважно учнів найменших класів та їх батьків.
Сільську школу одним розчерком пера вирішили закрити як безперспективну, відправивши софіївських школяриків на навчання до сусідніх Ганнівської та Коломійцівської шкіл.
Сільська громада, депутати сільської ради не дали своєї згоди (як необхідної умови) на закриття цього навчального закладу. Але ж натомість і самі софіївчани згоди з району на його функціонування у новому навчальному році також не отримали – просто не знайшлося коштів на її утримання. Був час, коли найменші софіївські школярики не вчилися взагалі. Лише за допомоги Івана Івановича Куровського, який надав фінансову допомогу, стало можливим підготувати та обладнати для навчального процесу кілька класних кімнат, завезти паливо. До педагогічної діяльності із задоволенням повернулася Віра Ничипорівна Федько, яка вже перебувала на заслуженому відпочинку. У селі на сьогодні проживає ще десятеро дошкільнят – завтрашніх потенційних учнів, а проблема подальшого існування Софіївської школи залишається остаточно не вирішеною.
К.Михайленко
На початку 2000-х років в школі працювали сім вчителів: директорами були Динник Лідія Михайлівна, вчителька початкових класів, вчитель математики Тримпол Володимир Олександрович, вчитель біології та географії Сітько Олександр Іванович.
Шульга Микола Миколайович викладав фізику та німецьку мову, Харченко Ірина Миколаївна – географію, історію, хімію, Кульбака Олена Миколаївна – українську мову та літературу, Ткаченко Надія Степанівна – українську та російську мови та літературу. Сабецький М.І. працював вчителем трудового навчання.
В молодших класах Динник Лідія Михайлівна була наставником молодої вчительки Абрамової Дарії Петрівни, а Досвідчена Харченко І.М. – наставником у Ткаченко Н.С.
В 2002-2003 навчальному році в першому класі навчалося 3 учні, в другому – 2 учні, в третьому та четвертому класах – по 4 учні. В 6 класі було 2 учні в 7 класі – 6 учнів, у 8 та 9 класах – по 2 учні.
На жаль, незабаром школа припинила своє існування – 2010 рік став для неї останнім. Не надовго пережила її і сусідня Ганнівська школа, у якій в 2016 році призупинили навчання, а фактично – також закрили. Учні Софіївки та Ганнівки віднині навчаються в школах сусідніх сіл.
