Рудь Микола Васильович
Микола Васильович Рудь (народився 22 травня 1938 в с. Коломійцівці — помер 3 червня 1994) – голова колгоспу, організатор сільськогосподарського виробництва, заслужений працівник сільського господарства УРСР (з 1989). За короткий час багато зробив для соціально-економічного розвитку сіл Степові Хутори та Шлях Ілліча де очолював колгоспи.
До життєпису[ред. | ред. код]
?—1969 — зоотехнік колгоспу «Дружба», село Степові Хутори.
1969—1972 — голова колгоспу у Софіївці.
1973-1983 — голова колгоспу «Дружба», село Степові Хутори.
З 1983 — начальник Носівського районного управління сільського господарства.
В 1980-х голова колгоспу Микола Рудь збудував сучасні школи в Степових Хуторах, в Софіївці, в с. Шлях Ілліча (нині Яблунівка).
Очолював Раду колгоспів Носівського району.
Талановитий фахівець[ред. | ред. код]
- Фрагмент із книги О. Я. Куровської «Тут коріння мого роду»
Новим головою колгоспу став Михайло Миколайович Нечес, теж рекомендований райкомом партії. Протягом перших трьох років селяни не відчували особливих перемін. Вони відбулися в селі, коли в господарство прийшли працювати молоді фахівці - агроном Дмитро Петрович Матвійчик і зоотехнік Микола Васильович Рудь. Останній очолив тваринницьку галузь, у перший рік роботи відродив свиноферму, запровадив матеріальний стимул для свинарок у вигляді додаткової оплати живими поросятами. Їх одержували тваринниці, які забезпечували повне збереження молодняку і високі прирости на відгодівлі. Ферма великої рогатої худоби теж стала однією з кращих у районі. Особливо відзначалися степовохутірські доярки. У 1969 році талановитого фахівця і організатора виробництва райком партії забрав на вищу керівну роботу. Протягом трьох років Микола Васильович очолював колгосп у Софіївці, а потім повернувся у Степові Хутори, щоб продовжити почату добру справу щодо розвитку тваринництва, а також інших галузей виробництва. У 1973 році Рудя обрали головою колгоспу. За роки його відсутності в колгоспі «Дружба» погіршилися справи в тваринництві. По виробництву молока і надоях його на корову господарство посідало середню сходинку в районному зведенні.
Новий звернув на цю галузь особливу увагу. 7 лютого 1974 року районна газета опублікувала соціалістичні зобов'язання колгоспу “Дружба”. Намічені в них виробничі рубежі вважалися одними з кращих у Носівському районі. У м'ясовиробництві перевагу віддавали свинарству. Зобов'язувалися одержати за рік в середньому 1,8 опороса, або по 16 – 18 поросят на основну свиноматку. Продуктивність корів намітили підвищити на 20 відсотків. Ці та інші зобов'язання у тваринництві успішно виконали.
У рослинництві колгосп продовжував тримати рівень вищий, ніж в середньому по району. У 1974 році добилися ще вищих успіхів. Особливо наростили урожайність картоплі. Цю культуру відсунули були на задній план. З приходом у колгосп Миколи Васильовича під картоплю внесли по 50 тонн гною на кожен гектар. Завезли якісний посівний матеріал перспективних сортів. Зібрали осінню по 160 центнерів бульб з гектара, що значно більше, ніж у попередньому році.
Протягом десяти років Микола Васильович беззмінно обирався на цю посаду. Він забезпечив найбільший розвиток господарства і села. Перша його новобудова – двоповерхове приміщення середньої школи. Потім були інші, в тому числі й житлові будинки. У 1983 році талановитого керівника призначили начальником районного управління сільського господарства. У Степові Хутори на його заміну прийшов Григорій Іванович Руднік, який теж майже десять років керував “Дружбою”.
Заслужений працівник с/г[ред. | ред. код]
- Фрагмент із нарису М. М. Фурси «Працею звеличували Носівщину» в книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
Заслужений працівник с/г Рудь Микола Васильович очолював три колгоспи в районі (виводив з відстаючих). Хороший організатор, грамотний спеціаліст, він повністю віддавався роботі. Де б не працював, залишав про себе добру пам’ять. За час його роботи колгоспи «8 Березня» (с. Софіївка), «Дружба» (с. Степові Хутори), «Шлях Ілліча» стали передовими по виробництву с/г продукції і соціально-культурному будівництву: адмінбудинки, школи, ферми, дороги – все це зроблено завдяки його організаторським здібностям, працелюбству.
Джерело[ред. | ред. код]
- Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
