Окладна книга 1918 року

Обладинка

Окладна книга 1918 року — зберігається в Державному архіві міста Ніжин (фонд 342, опис 1, справа 3925).

Моє захоплення — архівні скарби

Джерело: Юлія Філь: Моє захоплення — архівні скарби, Носівка Nosivka Носовка, 11 серпня 2021

МОЄ ЗАХОПЛЕННЯ – АРХІВНІ СКАРБИ:

НОСІВСЬКА ВОЛОСТЬ 1918 рік — почесні громадяни міста, промисловість, торгівля, податки…

Не думала, що читаючи чиновницьку «ОКЛАДНУ КНИГУ» 1918 року, буде так цікаво та дізнаюсь для себе багато нового. Вирішую провести короткий аналіз прочитаного(враховуючи професійну цікавість)...

Отже, в 1918 році та на початку 1919 року в Носівській волості працювало:

4 цегельних заводи:

• (1-й - «Попечительства» (сучасною мовою – «піклувальна рада»?) Успенської церкви м. Носівка, з найбільшим обсягом «валового доходу» на рік - 1319 руб.;
• 2-й - «Попечительства» Троїцької церкви м.Носівка, з обсягом «валового доходу» на рік - 931 руб.;
• 3-й - Петра Крапив'янського та Івана Подорвінова, з обсягом – 676 руб.;
• 4-й - Мойсея Никифоровича Шевченка, з обсягом – 621 руб.)

3 парових мельниці: (власники — Примак О.Ф., Турик А.Г., Кривенко М.Ф., Кебкал П.А., Турик Р.У., Буряк І.Є.).

2 кожевних заводів: (власники - Петро Галета та Андрій Пуха).

1 миловарний завод: (власник — Аронов Шмуль Лейбович, з обсягом «валового доходу» заводу - 1539руб.на рік).

Не буду рахувати лавки (магазини), кузні, крупорушки, вовночески, маслобійки, вітряки і т.д…

Найбільше моє здивування: Церква і цегельний завод – несумісні поняття!? Однак, як в імперській Росії, так і при уряді гетьмана Скоропадського, це було реально… Успенська та Троїцька церкви м.Носівка мали в місті власні цегельні заводи з «російськими» печами, ще в 1913 році. (Не можу не запитати в себе і в Вас: «Церкви мали промислові підприємства, лавки і відповідно сплачували державі податки від цієї діяльності? Де в Носівці знаходились приміщення цегельних заводів Успенської і Троїцької церкви? Де вони видобували глину? Можливо, в річищі, що нині в центрі міста? Цікаво?...»)

Найбільший обсяг «валового доходу» в 1918 році, за оцінкою чиновників того часу, давали парові мельниці. Від парової мельниці з нафтовим двигуном співвласники М. Кривенко, П. Кебкал, Р. Турик та І. Буряк отримували - 14 433 руб. на рік.

Від парової мельниці та маслобійки Примак Оврам Федорович отримував - 7 827 руб. на рік. З облікових даних книги, О.Примак був, мабуть, найуспішнішим, найбагатшим громадянином міста в 1918 році..?

В торгівлі перші місця тримали сім'ї: Мусін-Пушкіна (будинок та 7 лавок), Чурикова (5 лавок), Фреймана (2 будинки та 4 лавки).

Родина купців Чурикових довгі роки займалась торгівлею (лавки Чурикових на центральній площі міста згадано ще в документах 1874 року. До революції 1917 кількість лавок і будинків у їх власності була значно більшою…). Гідний прибуток в 1918 отримував від миловарного заводу, керосиново-нафтового складу та лавки - Аронов Шмуль(Самойло) Лейбович(Львович), його загальний обсяг «валового доходу» - 3289руб. на рік.

Вибачте, але не можу залишити без уваги податкову систему Носівської волості в 1918 році.

Саме «Окладна книга» говорить, що в 1918 році під оподаткування місцевими зборами (губернським, повітовим та шляховим) підлягали тільки заможні громадяни міста, власники нерухомого майна відмінного від землі. Власників «неземельного майна», якщо не рахувати господарів, що мали вітряки, в 1918 році в Носівці було всього 166 осіб (до революції 1917 їх було значно більше). Величезний, несправедливий тягар падав на власників лавок – купців та заможних громадян міста. Уявіть, в торгівлі – загальна сума зборів була більшою від суми самого оподатковуваного прибутку (можливо умовного, бо становив 70% від суми незрозумілого «валового доходу». Як визначали і звідки ті цифри брали, пояснення і логіка відсутні….).

Для всіх платників, повітовий збір був найбільшим - 85% від суми оподатковуваного прибутку, губернський збір - 35% і шляховий - 0,9%. ( Для порівняння, за даними «Торгово-промислової книги 1913р.»: повітовий – 13,6%, губернський збір – 4,42% і шляховий(без змін) - 0,9% ).

Власники прибуткових будинків сплачували лише повітовий та шляховий збір. Умовний (розрахований по книзі) оподатковуваний прибуток власників заводів, мельниць, крупорушок і т.д.(промислових об’єктів) становив 6% від «валового доходу» ( за даними «Торгово-промислової книги» 1913 року – 6% від оцінки вартості промислового об’єкту ), що зменшувало податковий тягар, але не було справедливо в цілому… Пеня (штраф) за несплату губернського збору становила 42% від суми боргу, за несплату повітового – 20% від суми боргу...

Сьогодні можна прочитати з багатьох джерел про класову нерівність і несправедливість уряду П. Скоропадського в Україні. Так було і в Носівській волості в 1918 та на початку 1919… В порівнянні з податковою системою Російської імперії 1913 року, на мою думку, УНР нічого нового і альтернативного не запровадила, крім суттєвого збільшення розмірів місцевих зборів з заможних верств населення.

«ОКЛАДНА КНИГА» 1918 року зазначає прізвища громадян, котрі і сьогодні звучать в м.Носівка (Маслак, Кривенко, Гаркавенко, Ляшенко, Кічко, Кияниця, Бурцев і т.д.). Можливо в фотокопіях цієї книги з Державного архіву м.Ніжин (фонд 342, опис 1, справа 3925), що додаються до даного допису ФБ, ви знайдете прізвища своїх близьких та рідних і це допоможе нам по іншому зрозуміти навколишній світ…