Мої вчителі
Мої вчителі
- Спогади Валерія Фурси — розділ «Мої вчителі» у книзі Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» — Навчальні заклади району.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2019. — 312 с. ISBN 978-617-640-461-3.
В дитинстві мені дуже хотілося якнайшвидше піти до школи. Декілька раз приходив разом із своїми старшими товаришами на заняття шкільного гуртка після уроків і мріяв, що незабаром і я стану школяриком. Попросив батьків купити мені шкільну форму і носив її навіть до школи. Та в 1966 році мені не вистачило двох місяців до семи років і мої друзі стали школярами, а мені довелося чекати ще цілий рік.
До першого класу Мринської середньої школи я проходив лише одну чверть. Вчителькою молодших класів у мене була Доліч Марія Петрівна. Вона ж колись була першою вчителькою моєї мами і жила поруч з моєю бабусею та доводилася нам родичкою. Тож я знав Марію Петрівну ще до школи.
Але восени 1967 року наша родина переїхала до Носівки, і в листопаді батько привів мене до 1-Б класу Носівської середньої школи №1, недалеко біля якої ми одержали квартиру.
Вчителькою у мене в 1-4 класах була Штепура Євдокія Терентіївна – дуже досвідчений і компетентний педагог, людина з добрим серцем. У нас навчалося 39 учнів. Клас був дружний, згуртований і головна заслуга у цьому була нашої вчительки. В іншому паралельному класі було 38 учнів і вчителькою початкових класів там працювала Хлопчур Ніна Петрівна.
Третій паралельний клас перейшов у повному складі з Буртовської школи (Носівської восьмирічної школи №6) після закриття даної школи у 1969 році. Там було менше учнів ніж у 4-А та 4-Б класах, але клас був досить складний, мав проблеми з дисципліною і Марії Марківні Шумській було дуже непросто керувати таким контингентом. Та, до честі вчительки, їй це вдавалося.
В наших класах навчалися переважно діти колгоспників, простих робітників і майже не було дітей інтелігенції. Учні різних класів дружили між собою і не було ніякої ворожнечі між класами.
Було неприємно бачити, як іноді створювалися окремі відібрані елітні класи для окремих вчителів.
Якось врізався в пам'ять такий випадок. Школа щовесни та щоосені збирала металобрухт та макулатуру. Ми зносили його на шкільне подвір'я вручну, звозили візочками та підводами. Працювали дружно і ніхто ніколи не ухилявся, не вигадував ніяких відмовок. Усі бажали, щоби наш клас був серед кращих. Та ось на шкільне подвір'я заїхала вантажна машина і дорослі мужчини вивантажили з неї важелезні рейки та інший метал. Один керівний батько таким чином одним махом, без жодних дитячих зусиль забезпечив перемогу тому класу в якому навчалася його дитина. Учні того класу та класний керівник, практично не збираючи металобрухт, стали переможцями і відправилися у поїздку до столиці, а інші учні, які працювали самі значно більше та старанніше, були незаслужено обійдені.
Євдокія Терентіїівна була строгою, вимогливою, компетентною і в той же час справедливою, доброю.
Якось, повернувшись з класних батьківських зборів, мій батько розповів мамі про такий випадок. Мами деяких учениць класу звернулися до вчительки з претензією, що вона ставить мені відмінні оцінки з математики, хоча у мене були не завжди охайні зошити і страждала каліграфія. А їхнім донькам вчителька ставила четвірки, хоча почерк у них був красивий і зошити охайні. Вчителька показала мого зошита, який лежав у класі присутнім на цих зборах, погодилася з тим, що почерк у мене не найкращий і бувають плями. Але відповіла мамам: «Якби усі так знали математику, як Фурса, то ми б вивчили програму цього класу за півроку». І ніколи не знижувала мені оцінки за почерк. А от єдиною моєю четвіркою в табелі за четвертий клас була оцінка з каліграфії. Так само єдиною четвіркою в свідоцтві про закінчення восьми класів була оцінка з креслення. Ну не склалося у мене з почерком.
У п'ятому класі нашою класною керівницею стала вчителька математики Зубець Євгенія Дмитрівна. Нерідко, за її відсутності, коли вчителька перебувала на лікарняному, уроки математики у нас заміняли вчителі Нечес Раїса Степанівна та Калина Микола Нестерович.
Ми проживали з Євгенією Дмитрівною в одному дворі в носівському «шанхаї». Якось у мене виник дитячий конфлікт з її сином Андрієм, старшим за мене на клас, і я заробив незадовільну поведінку за рік. Хоча невдовзі ми з Андрієм помирилися і взагалі забули про ту нашу сутичку.
У восьмому класі математику у нас стала викладати Шаулко Лідія Омелянівна, проте ми вже мали серйозні прогалини у знаннях і їй було дуже непросто підтягнути наш рівень, хоча вона викладала математику дуже професійно і старалася допомогти кожному, хто мав бажання знати предмет.
В старших класах алгебру та геометрію нам викладав Мірошник Кирило Федосійович, колишній підпільник та партизан. Фізики нас навчала Шумська Марія Марківна, а в старших класах – Назаренко Григорій Миколайович.
Марія Марківна була керівником паралельного нашому класу і успішно з ним справлялася. Вона була вольовою жінкою, компетентним вчителем і мала добре почуття гумору.
Української мови та літератури в середніх класах нас вчила Труш Любов Миколаївна, а в старших класах – Хрокало Ніна Яківна. Нам дуже пощастило, що ці предмети викладали такі ерудовані і закохані у свій предмет педагоги. Вони жили життям улюблених літературних героїв, прищепили нам любов до рідної мови, до джерел своєї землі. Зерна, посіяні ними, дають сходи і через десятиліття. Біологію викладала строга та вимоглива вчителька Губар Наталія Савічна (саме так називали її усі по батькові). А вже в старших класах біологію та хімію вела у нас наша класна керівниця Ляшенко Ангеліна Леонтіївна. Також дуже компетентна і строга вчителька.
У мене був складний максималістський характер та своя думка, свій погляд на різні речі та події і Ангеліні Леонтіївні було досить непросто з такими як я. А нас таких у неї було чимало. Але вона терпляче вчила і наставляла нас на правильний життєвий шлях.
Іншою вчителькою хімії, в середніх класах, у нас була Хиленко Галина Михайлівна. Грізна ззовні вона була добра душею, прекрасним спеціалістом і на її уроках була ідеальна дисципліна та ділова атмосфера.
Вчителями англійської мови у нас були Наливайко Микола Федосійович, Федорина Віра Миколаївна та Веремійченко Ніна Іванівна.
Микола Федосійович, колишній фронтовий розвідник, дуже добра і життєрадісна людина, пунктуальний та відповідальний працівник. Він був дуже трудолюбивою, душевною, простою у спілкуванні, товариською і порядною людиною.
Експресивну та емоційну, гостру на язик Віру Миколаївну любили та поважали навіть злісні порушники, які боялися її як вогню. Та ніхто ніколи на неї не ображався, навіть якщо добряче перепадало від неї. І мені багато разів говорили колишні учні Віри Миколаївни, що їхня четвірка чи навіть трійка з англійської, виявлялася вагомішою за відмінні оцінки учнів інших шкіл. І навчаючись в інших закладах наші учні були серед кращих.
Моїми вчителями географії були Василенко Ілля Іванович та Юрченко Ольга Федорівна. Я із задоволенням слухав їхні уроки і любив цей предмет. Не один раз у житті мені знадобилися ті знання, яких навчили мене Ілля Іванович та Ольга Федорівна.
Інна Данилівна Пономаренко та Лідія Андріївна Наказна, які викладали російську мову та літературу, були, без перебільшення, культовими вчителями в школі. Ніяк не тому, що завжди були наймоднішими та найстильнішими в Носівці. Інна Данилівна та Лідія Андріївна були представниками вже іншої, нової формації вчителів. Запам'яталися їхні прекрасні уроки, їхня компетентність, розум та ерудиція, їхній стиль спілкування, вихованість та повага до кожного свого учня чи співрозмовника. Вони мали незаперечний авторитет та повагу як серед колег-вчителів так і серед учнів, багато років визначали обличчя нашої першої школи. І серед великого колективу досвідчених компетентних, авторитетних педагогів були одними з лідерів.
Якось, на одному уроці у нашому восьмому класі, Інна Данилівна згадала добрим словом мексиканський кінофільм «Єсенія», який вона напередодні переглянула в міському кінотеатрі «Космос». На вечірньому кіносеансі цього ж дня в залі кінотеатру сиділи практично в повному складі учні восьмих класів.
А багато випускників класів, в яких класним керівником була Лідія Андріївна, обирали професію педагога.
Траплялися в школі і кумедні випадки. Так одного разу завуч, складаючи розклад уроків, зробив «накладку» – поставив в нашому класі на один урок українську мову та російську мову. Інна Данилівна, яка вела в нас російську, звернулася до Любов Миколаївни Труш, вчительки української мови українською мовою – «Це мій урок». А Любов Миколаївна навпаки, звернулася до Інни Данилівни російською – «Нет. Это мой урок». Така незвична зміна ролей у вчителів викликала у всього класу вибух веселого сміху. Питання було швидко залагоджене і обидва уроки пройшли з цікавістю.
А от іншого разу, в подібній ситуації, коли трапилася накладка уроків фізики та алгебри і вже вчителі-чоловіки вирішували, хто з них проводитиме урок, мене вигнали з класу. Я сидів на першій парті саме біля того місця де сперечалися вчителі і голосно розмовляв з однокласницями зовсім на іншу тему. Посеред суперечки саме запанувала тиша і стало чути лише мене. Хтось із вчителів спалахнув і відправив мене за двері класу. Та коли питання врегулювали то мене повернули на урок. Цього разу перемогла алгебра і разом з класом я став розв'язувати задачі.
Вчителями трудового навчання працювали колишні фронтовики – Нікітін Василь Вікторович, Ляшенко Іван Григорович, Воскресенський Євгеній Михайлович, Василенко Ілля Іванович. Усі вони були справжніми майстрами – золоті руки. Вони навчили нас працювати на токарних та свердлильних верстатах, працювати з різними інструментами, самостійно виготовляти різні речі з металу та дерева. Дуже велика їхня роль у будівництві шкільного приміщення, яке зводилося силами вчителів, батьків та учнів у середині 1960-х років.
Колишній фронтовик Мироненко Іван Михайлович викладав у нас суспільствознавство. Існував колись і такий предмет. А історії нас навчали Черевко Олександра Григорівна та Хиленко Катерина Михайлівна.
Директор школи Гончар Іван Васильович, також колишній фронтовик, викладав у наших восьмих класах уроки креслення.
Вчителями фізичної культури у нас були Бородавко Володимир Миколайович, Шумський Валентин Іванович та Штепура Валерій Григорович. Вчителі були самі добрими спортсменами і свою любов до спорту передали нам. Мої однокласники із задоволенням відвідували спортивні секції. Вони постійно організовували районні, міські, шкільні спортивні змагання, тренували та готували футбольну, волейбольну шкільні та районні команди, легкоатлетів школи до обласних змагань.
Школярі часто із захопленням зупинялися біля шафи з чисельними спортивними кубками, дипломами та грамотами, якими нагороджували переможців. Ця шафа стояла одразу біля вхідних дверей школи і ми щодня проходили повз неї та гордилися спортивними досягненнями наших старших товаришів.
Також ми дуже любили уроки музики та співів, які проводив Лавріненков Андрій Андрійович. Він красиво грав на баяні і весь клас дружно співав пісні, які награвав нам вчитель.
Згадаю також добрим словом тих педагогів, які досить часто заміняли уроки в нашому класі за відсутності наших вчителів. Запам'яталися нам дуже гарними людьми та компетентними педагогами Нечес Раїса Степанівна вчителька математики, Назаренко Галина Дмитрівна вчителька хімії, Філь Парасковія Тихонівна вчителька російської мови та літератури. Завжди цікаво було слухати оповідання з історії, які нам розповідала Шовкун Марія Кирилівна.
Катерина Григорівна Солошенко та Ганна Федорівна Прокоп'єва, яких я знав ще з молодших класів, так само як і Марія Кирилівна Шовкун, десятки років, після закінчення мого навчання в школі, допомагали мені порадами, розповідали про історію нашого міста, про наших земляків. Нині вже я передаю ці знання своїм учням.
Кундюба (Швець) Ольга Михайлівна розпочинала працювати в нашій школі старшою піонервожатою. І наше піонерське життя, завдяки їй, було дуже бурхливим і захоплюючим. Потім Ольга Михайлівна стала знаною вчителькою початкових класів. Дві Ольги Григорівни – Шульга та Хоменко, працювали в нашій школі завучами з виховної роботи, педагогами-організаторами. Багато різноманітних цікавих вечорів, позакласних заходів, зльотів, конкурсів, концертів було організовано ними. Вони старалися робити життя учнів цікавим, змістовним, насиченим. І робили це на найвищому рівні. В піонерські свої роки я був головою ради загону, а потім – комсоргом класу і тому також постійно брав участь в організації роботи та дозвілля моїх ровесників. Я бачив яких зусиль докладали мої наставники для того, щоби наша школа завжди була найкращою в районі. Учнівський актив постійно радився з нашими старшими друзями і завжди знаходив підтримку у всіх питаннях. Обидві Ольги Григорівни працювали з таким натхненням, такою енергією, такою самовіддачею, що моє покоління (і не лише моє) з великою вдячністю та шаною береже світлу пам'ять про наших організаторів.
Більшість моїх вчителів прожили тяжке трудове життя, пізнали війну і повоєнне голодне лихоліття але не втратили людяності, душевної доброти, любові та поваги до своїх малих вихованців. І зерна знань та добра, посіяні ними, зійшли гарним врожаєм у наших душах.
