Козари: шлях через століття. Від автора
«Козари: шлях через століття». Від автора
- Розділ книги Людмили Корженко «Козари: шлях через століття» – Ніжин: Видавець Лисенко М.М., 2024. – 136 с. ISBN 978-617-640-642-6
Написати книгу про Козари мріялось ще з дитинства, але не було впевненості в тому, що це реалізується, адже в радянські часи свої думки і висновки тих, хто пережив буремні і трагічні події двадцятого століття, не в усьому збігалися з усталеними комуністичними канонами. Якщо відповідності політиці партії не було – ніхто б і ніколи нічого подібного в ті часи не видав. Але, з іншого боку, я безмежно вдячна тим, ще радянським журналістам, що намагалися правдиво показати події, використовуючи спогади представників старших поколінь. Все, що колись друкувалось в періодиці про Козари, я ретельно збирала в папку, як і те, що вдалося знайти в архівах. Спогади очевидців, якими вони ділились зі мною особисто, а це здебільш мої родичі, увійшли до художньої книги «Темні спіралі смарагдового Круга», що є своєрідною малою родинною енциклопедією, де на фоні політичних подій в житті села і країни простягались життєві дороги представників шести поколінь родини Пархоменків.
Книга, яку ви тримаєте в руках, є історією села Козари і включає значну кількість документальних матеріалів про великий історичний період, спираючись на відомі, хоч інколи й не задокументовані, археологічні знахідки, архівні та журналістські матеріали, витяги з наукових статей, спогади, світлини і репродукції деяких картин. Доля моєї малої батьківщини надзвичайно унікальна і ніхто не має права бути необ'єктивним у висвітленні її історії чи сприяти зникненню села. В книзі ніжинського журналіста і поета Анатолія Шкуліпи про його малу батьківщину, зникаючий хутір Пручаї Прилуцького району, мене найбільш вразили ось ці поетичні рядки:
- «І вжахнулись берези з гори:
– А де ж село? Неначе прахом поросло…»
Для того, щоб ніхто й ніколи не зміг так сказати про Козари, ми повинні, найперше, знати їх історію.
Хочу висловити щиру подяку всім, хто допомагав мені при роботі, надавав матеріли, контакти, інформацію про спогади старожилів, допомагав в оформленні, адже без вашої допомоги книга не вийшла б до друку. А вона просто необхідна для збереження пам'яті про тих, хто колись тут жив, ходив по цій землі, відроджував її для наступних поколінь, боронив від ворога. А ще я намагалась відобразити в ній історичних осіб і події, що відбувались в Козарах або так чи інакше зв'язані з ними. Працюючи з архівними матеріалами, книгами, періодикою, розповідями очевидців та спогадами про розповіді очевидців в Інтернеті, вашими описами тих чи інших подій зі спогадів рідних, давніми світлинами, науковою і краєзнавчою літературою, я дізнавалась багато нового і намагалась якомога об'єктивніше відображати події і особистостей. Інколи дозволяла собі припущення, бо впевнена, що їх правильність базується на історичному підґрунті, а доведення – справа часу. Заглиблюючись в козацьку епоху, просто не змогла не згадати наших видатних гетьманів, так як саме коротенькі розповіді про них змогли, на мою думку, передати дух тієї епохи і її вплив на долю країни і відповідно на долю нашого села.
Тішу себе надією, що наше підростаюче покоління зможе багато для себе дізнатись і буде пишатись своїм походженням, своєю малою батьківщиною, куди б не закинула його доля. Мрію, щоб наш музей став справді відомим в Україні і за її межами та був включений до туристичних маршрутів. Прагну, щоб не був остаточно знищений наш легендарний Круг, як місце майже сакральне для кожного, хто народився в Козарах. І повірте, якою б не була влада, які б практично не ставила пріоритети, порятунок того, що дороге для серця кожного з нас, саме в наших руках. Я надіюсь, що війна незабаром закінчиться поразкою агресора, бо інакше просто не може бути: загарбницька політика в цивілізованому світі просто приречена на крах.
Головний меседж цієї книги хочу виразити словами, які належать древньому філософу і письменнику Платону: «Народ, який забув або не знає свого минулого – не має майбутнього»
