З любов'ю до рідного краю

Матеріал з Енциклопедія Носівщини

З любов'ю до рідного краю

Хотинівко, Вітчизни моєї початок,
Я знаю, що там вдалині, в далині,
Є села кращі – і то набагато –
Та ти все одно найдорожча мені.

З любов'ю до рідного краю[ред. | ред. код]

Джерело: З любов'ю до рідного краю // Спаських В. І., Голодна В. М. / Моя Хотинівка – душі криниця. – Ніжин : ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2013. – 112 с. ISBN 978-966-340-527-8, сторінки 4–10.

Рідний край! Починається він із батьківського порога, стежини до хати, що ніжно стелиться в садочку. А ще він починається із маминої пісні колискової. Для кожної людини найдорожчий той край, де вона народилася, найкраще в світі наше рідне село. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть і працюють наші батьки. Тут корінь нашого славного роду українського.

Важливо знати історію свого краю. А в нашого села – вона надзвичайно колоритна і щедра на події, на людей, якими пишаємося, яким вдячні.

Хотинівка – прекрасне мальовниче село з красивою і водночас терпкою історією. Втім, найголовніше у ній – люди, які жили, живуть і будуть жити, вписуючи в книгу рідного села свої сторінки власним почерком. Можливо, не всіх згадаємо, проте нинішній екскурс в історію – намагання авторів зберегти добру пам'ять про односельців різних поколінь. І передусім – наші фронтовики. Їх не так багато, більшість уже за межею вічності, проте героїчне минуле наших ветеранів – у вдячній пам'яті односельців. Ще з нами дорогі ветерани – Іван Григорович Голік, Іван Гаврилович Косташ, Михайло Максимович Кривець. Дорогі фронтовики! Де взяти слова подяки за Ваші муки і рани, за Ваші безсмертні діла і висловити щиру подяку, низький уклін Вам передать. Спасибі Вам! Хотинівці завжди щастило на людей, мудрих керівників: в агроформуваннях, у владі, у храмі. Хотинівка таки з Божим благословенням: і село, і люди в ньому.

На території села збереглася архітектурна пам'ятка ХІХ ст. Хрестовоздвиженська церква, дерев'яна споруда класичного стилю. Вистояла вона у буремні революційні роки, війну, а на початку 1990-х ледве не згоріла, та врятував нашу святиню архімандрит Антоній. Все не випадково: храм був підготовлений до підпалу, на даху архімандрит Антоній побачив тюки соломи і каністру з бензином. За кілька років до цього, прямуючи степом почув голос: “Іди в Хотинівку, там палитимуть храм. Ти повинен його врятувати…” Тоді він навіть не здогадувався, де це село і храм. Лише коли потрапив у Носівський район, а потім, за призначенням, у це село, тоді зрозумів, що сказане – правда… Приміщення церкви тоді на ладан дихало. Архімандрит Антоній самотужки взявся до справи, ремонтував, фарбував, писав ікони. Службу Божу відправляв за всіма правилами, навіть коли у церкві був один прихожанин.

З порога храму огортає світла, легка аура, милують зір прекрасні роботи пензля архімандрита Антонія, він вдихнув живу душу у церкву. А ще цей чоловік володіє особливим даром – зцілювати людські душі, через молитви лікувати. Живе за принципом: “Душа має трудитися постійно. Я служу Богові і людям, – говорить про себе. – Якщо хочеш, щоб люди були хорошими, будь сам таким”. За своє життя цей чоловік відремонтував багато храмів, монастирів та написав чимало ікон, й при цьому зберіг для людей відкритість та довірливість. Після всіх від'їздів, завжди повертався в Хотинівку. Нині архімандрит Антоній служить Богові і людям у Ніжинському чоловічому монастирі. А в Хотинівському Хрестовоздвиженському храмі продовжує добрі справи отець Єлісей (Ткаченко Володимир Вікторович). За цей короткий час вже багато зроблено для церкви. В 2011 році на даху храму встановлено купол вагою 1800 кілограмів коштами жителів села.

Особливо великий грошовий внесок зробив місцевий підприємець С. М. Голодний. А також встановлено другий купол на дзвіниці.

Односельці щиро вдячні за спонсорські внески на наш храм. До цієї справи долучилися депутат обласної ради Г. І. Супрун, директор “Носівка-Агро” В. В. Науменко, директор ПП “Дружба-Агро” М. Ф. Цуприк, та директор ФГ “Верітас-Агро” С. М. Голодний подарувавши на цю добру справу по 2 тис. гривень.

У 2012 році в селі проживало 625 жителів, налічувалося 403 двори. Народилося п'ятеро немовлят. Добрими справами повняться трудові будні працівників сільської ради та всього депутатського корпусу нашого села, які волею народу виконують обов'язок зі зміцнення та розквіту не тільки неньки-України, а й свого рідного села. Незмінний впродовж кількох скликань сільський голова Валерій Олександрович Білодід щодня працює на сільську громаду, як справжній господар, дбає про рідне село.

Своїм відданим служінням людям, розбудовує храм людських душ, вселяє віру в майбутнє і кожним своїм добрим ділом до сердець людей несе ідеї добра, злагоди і любові. Важливо, що й команди, очолювані секретарем сільської ради В. П. Кошовою, а згодом – О. М. Олексієнко, він підібрав достойні, віддані своєму краю і землякам.

Є в нашому селі затишний будинок для малечі ДНЗ “Ромашка”. Працюють тут щирі душею люди, завідуюча К. В. Гаврусенко та вихователі, які віддають своє тепло, мудрість, талант, доброту, людяність своїм вихованцям.

Із безлічі професій на Землі, які вже є, яких ще будуть вчити, – головна, як віщий сущий хліб, і назва цієї професії – Учитель. Він творить найбільше чудо на Землі – Людину. Вони стали для своїх вихованців не лише мудрими наставниками, а й справжніми друзями. Адже учитель знає найпотаємніші куточки серця свого вихованця, і слово в його устах стає могутнім знаряддям впливу на молоду людину, що формується. Їхні думки, почуття, доброта, щедро віддаються нашим дітям. Адже вчителі нашої школи – справжні професіонали своєї справи, винахідливі, стараються прищепити своїм вихованцям любов і повагу до людей, Батьківщини і свого предмету. Ветерани освітянської ниви, Г. М. Голік, яка працювала директором школи, В. П. Чичкань, О. Ф. Назаренко, Г. І. Горбатенко, О. К. Кияшко, В. К. Крутько.

Національну культуру села підносять і звеличують на своїх крилах таланту працівники будинку культури. Своєю невтомною працею та вагомими здобутками збагачують духовну скарбницю. Довгий час сільський заклад культури очолював В. Д. Шульга. Саме за його керівництва був створений сільський вокальний ансамбль, який був постійним учасником всіх сільських свят та концертів. У його складі виступали: Л. С. Ващенок, М. К. Ващенок, М. І. Грищенко, Н. В. Гулак, Г. О. Гаврусенко, В. О. Жмир, Н. Н. Кушніренко, М. Я. Кащенко, Н. П. Картун, О. М. Коцок, Є. І. Пігнастій, Н. М. Телицька, В. П. Чичкань, Г. М. Чернецький.

При будинку культури діє бібліотека. Тут понад сорок років пропрацювала В. Т. Винничок. Зараз цей заклад очолює В. М. Голодна. Ця жінка вже давно займається краєзнавством, залучаючи до цього дітей села, підтримує тісні зв'язки з учителями, знає вподобання кожного користувача.

Василина Михайлівна очолила цей заклад у 2004 році. Із перших днів ця неспокійна до роботи жінка намагається все зробити, аби сформувати позитивний імідж бібліотеки. Шукаючи спонсорів, вона істотно поповнила книжковий фонд сучасними книгами, збільшивши його до 12 тисяч примірників. Саме з її ініціативи налагодилася співпраця з фондом першого президента Л. Д. Кучми, Києво-Могилянською академією. Щороку книжковий фонд Хотинівської бібліотеки оновлюється за рахунок тісної співпраці з дитячою та юнацькою бібліотекою України міста Києва, фондом К. Ющенко, Просвіти України тощо. Дякуючи її неспокою, у бібліотеці обладнаний краєзнавчий куточок, стіни прикрашають вишиті портрети видатних письменників та поетів.

Все міняється в цьому світі. А сільська праця, як і раніше, необхідна всім і кожному. Плодами праці сільських жителів користується кожна людина в нашій країні: чи то житель мегаполісу, чи мешканець невеликого провінційного містечка.

Споконвіку наше село славилось людьми праці. В усі часи наші хлібороби працювали на землі. Сумлінно трудились в рослинництві та тваринництві. Хлібороби колгоспу, чиїми невтомними руками славиться наша земля, в кого руки мозолясті, і сходить день новий у щасті з їхніх натруджених долонь, пахне хлібом у наших оселях. Багатьох відзначено державними нагородами: В. П. Любченко нагороджена орденом Леніна, Т. І. Назаренко, М. Я. Шульга – орденом Трудової Слави ІІІ ступеня, Г. М. Кохан – орденом Трудового Червоного Прапора, А. С. Кащенко – орденом “Знак пошани” ІІ ступеня. Весь час були передовими тракторна бригада, яку очолював І. Г. Ікальчик, та овочева бригада під керівництвом Г. А. Голіка.

Здоров'я – це все, а все без здоров'я – ніщо. Г. П. Чернецька впродовж багатьох десятиліть пропрацювала у сільському ФАПі. Нещодавно ця жінка відсвяткувала своє 85-річчя. Про цю добру, відповідальну, дивовижну людину знають всі односельці. Низький, доземний уклін Вам, Галино Петрівно, заслужена вдячність від односельців. Чимало вона зробила для людей за свій 40-річний професійний стаж на лікарській ниві. Багатьох односельців врятовано саме завдячуючи її професійному таланту, досвіду, небайдужості. Галина Петрівна завжди бігла на виклик до хворого, незважаючи ні на погоду, ні на домашні турботи. А ще 650 малюків – хотинівчан з'явилися на світ завдячуючи її професійному таланту і неспокою. Багатьом вона дала свої імена. Галина Петрівна, на жаль, втратила зір, проте світло її душі й досі сяє до людей теплом і приязню, з якою зуміла пройти через усі терни свого непростого життя.

Нині за охорону здоров'я нашої громади відповідальна Н. Ф. Філяк. Добра, чуйна, енергійна, небайдужа до чужого болю, вона продовжує добрі традиції, започатковані її попередницею. Це прекрасне покликання творити людям добро. Якщо ти не байдужий до страждання інших, ти заслуговуєш звання – Людина.

На території села діє поштове відділення зв'язку, де у зимову хурделицю, літню спеку, чи в осінню дощову пору поспішають до своїх односельців завідуюча Н. В. Гальченко та листоноша А. Д. Гальченко. При поштовому відділенні надає послуги філія Ощадбанку. Довгий час це відділення очолювала добра, уважна до людей В. І. Вакулік. Свій досвід вона передала Т. І. Ващенок.

Газову дільницю, що обслуговує північну частину району, з 1983 по 1998 роки очолював В. О. Назаренко. Зараз її очолює В. М. Гулак. На цей день працюють торговельні заклади нашого села. Це – приватні підприємці М. М. Бровач, О. І. Припутень, А. А. Коцюруба.

Бог створив воістину прекрасне диво – жінку, яка осяяла своєю красою і ніжністю весь світ, сповнила життя дивовижною гармонією. У нашому селі жінки працюють у всіх сферах. Талановиті, майстровиті, співучі – це все про них. І найпрекрасніші – у материнстві. Серед наших землячок є багатодітні матері, які народили і виростили дітей, а зараз мають багато онуків. Отримали нагороди “Мати – Героїня” М. О. Білодід, В. Ф. Назаренко, Є. Д. Назаренко, Є. В. Коцюба, М. А. Чернецька. По троє і більше дітей виховується в родинах Сергія та Василини Голодних, Миколи та Валентини Єременко,Сергія та Тетяни Кушніренко, Михайла та Ганни Назаренко, Сергія та Тетяни Вакулік, Петра та Наталії Філяк, Любові Коновал, інших.

Це завдячуючи саме прекрасній половині нашого села, збережені традиції прикрашати кімнати вишитими рушниками, іконами, килимами. Серед визнаних майстринь – вишивальниці Л. С. Ващенок, О. В. Кротенко, Н. В. Шульга, В. В. Назаренко.

А ще додаймо сучасне вишивання бісером, яким займається сама і навчає дітвору І. Г. Трухан.

У всій оцій красі – щедре на добро і невичерпне джерело душі наших односельців. Мудрих, працьовитих, красивих душею людей, які йдуть життям із любов'ю до рідного краю. Саме ці високі почуття надихнули нас на створення цієї книги, написаної серцем, любов'ю і за активної участі земляків.