Адамівська школа
Адамівська школа
- «Адамівська школа» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади району.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2019. — 312 с. ISBN 978-617-640-461-3.
Адамівка – невелике село розташоване над Остром, на лоні чудової природи. Перші згадки про село в історичних джерелах відносяться до 15 ст. проте, безумовно, люди тут поселилися значно раніше. Землі, на яких розташовані Адамівка та Киселівка колись належали Адаму Киселю – українському поміщику польської орієнтації.
В центрі Адамівки знаходиться школа. За розповідями старожилів вона була відкрита в 1898 році, як церковно-приходська. Однак існують інші дані, які говорять що за переписом 1897 року в селі вже існувала земська школа.
В 1905 році було побудоване типове приміщення, в якому була одна класна кімната, учительська кімната і квартира вчителя. Усі учні 1-3-го класу, яких налічувалося 11-15 школярів становили один комплект і навчалися разом. Це приміщення збереглося у первісному вигляді і нині. Зараз там навчаються 4 класи.
Школа була початковою до 1937 року, потім була реорганізована у семирічку. Навчатися доводилося в дві зміни у двох приміщеннях, одне з яких було пристосоване. Матеріальна база школи у повоєнний час була незадовільною, тому з 1953 по 1957 рік семирічка знаходилася у селі Ведмедівка, за 2 кілометри від Адамівки. Там було приміщення на 4 класні кімнати. В цей період у школі навчалося до 300 учнів. Педколектив в основному був стабільний.
Коли відбулася реорганізація школи у восьмирічну, то постало питання будівництва нового приміщення для школи в Адамівці. Кошти виділив місцевий колгосп, який на той час очолював голова Плечистий Микола Антонович. Весь педколектив брав активну участь у будівництві. Ліс привозили з Корюківських та Адамівських лісів, вручну пиляли дерева, будували школу, штукатурили, білили, фарбували, слали підлогу…
І в 1961 році розпочалося навчання в новому приміщенні на три класні кімнати. Наступного року до цього приміщення була добудована майстерня. А раніше – в 1957 році, була збудована квартира для вчителів (нині там знаходиться їдальня).
В даний час школа розташована в трьох приміщеннях.
Поряд знаходиться шкільний сад, навчально-дослідна ділянка, а також парк, посаджений у 1980 році вчителями та учнями школи під керівництвом директора Наливайка Олексія Федосійовича. Неподалік від школи знаходяться пам'ятник «Скорботна мати» та братська могила за якими доглядають учні.
Під час Другої світової війни воювали на фронтах такі вчи-телі школи: Веремійченко Микола Микитович, Солтан Іван Семенович, Іваненко Михайло Іванович, Омеляненко Іван Павло-вич, Коломієць Микола Іванович. Учасником війни був також Наливайко Олексій Федосійович.
За період з 1975 по 2000 рік школу закінчив 321 випускник.
Школа завжди жила цікавим і напруженим життям: в ній постійно діяли гуртки за інтересами учнів, велася робота за різ-ними напрямами – позакласна, патріотична, виховна, профорієн-таційна. В історичному кабінеті розміщений краєзнавчий музей-ний куточок, створений у 1987 році.
Традиційними були зустрічі з ветеранами війни такими як Картун Дмитро Максимович, Сірик Василь Іванович, Хлопчур Матвій Григорович, Коломієць Микола Іванович, Бондаренко Олексій Іванович, партизанкою Очерет Мариною Іванівною, свідками голодомору 1933 року Сорокою Тетяною Михайлівною, Дятел Пелагеєю Митрофанівною, Дятел Ориною Оврамівною.
Приділялася увага розвитку художньої самодіяльності. Більше 15 років нею керувала Дятел Надія Михайлівна.
За свідченнями вчителів-пенсіонерів Наливайка Олексія Федосійовича, Наливайко Любові Іванівни, Загнітко Антоніни Михай-лівни, Куриленко Паші Гнатівни, Солтан Антоніни Михайлівни навчально-виховний процес забезпечувався на належному рівні і вчителі школи неодноразово були відзначені різними нагородами.
Нині в школі є 5 навчальних кабінетів та 9 початкових класів.
В історичному кабінеті школи створено краєзнавчий куточок. Завідуюча кабінетом – Стеценко Паша Григорівна працювала в нашій школі понад два десятиліття. Під її керівництвом учні історичного гуртка, а потім факультативу «Етнографія і фольклор України» збирали і систематизували різні експонати – вишиті українські рушники, предмети побуту жителів села, жіночий і дівочий український одяг тощо.
Багато колишніх випускників школи пов'язали своє життя з педагогічною діяльністю і повернулися до рідної школи як педагоги: Веремійченко Микола Микитович, Власенко Дмитро Данилович, Куриленко Паша Гнатівна, Коломієць Микола Івано-вич, Віриченко Ніна Степанівна, Дятел Григорій Васильович, Дятел Надія Михайлівна, Баклан Катерина Миколаївна, Омеляненко Іван Павлович, Коломієць Євдокія Романівна.
Веремійченко М.М. працював у 1948-1950 рр. директором в Адамівці, а потім, понад 20 років – інспектором Носівського райВНО.
Хоменко Олександр Андрійович понад 20 років очолював Носівську середню школу №3.
Власенко Дмитро Данилович працює директором Іржавецької неповної середньої школи.
Харченко Іван Іванович понад 10 років був директором Ніжинського СПТУ №4.
Мартиненко Володимир Васильович, випускник 1989 року, працює викладачем Ніжинського університету.
Яговенко Микола Михайлович – поет, випустив книгу «Колосок любові», працював прокурором в Києві, має переклади з іспанської мови.
Євдокія Романівна Коломієць, довоєнна випускниця Адамівської семирічки, після закінчення в 1944 році Прилуцької педа-гогічної школи, повернулася до рідного села вчителькою мо-лодших класів. В 1945 році її нагородили медаллю «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни». Вона неодноразово обиралася депутатом сільської Ради.
Сорока Віра Володимирівна працює викладачем Донецького гірничого інституту.
За час існування школи на посаді директора змінилося багато керівників. У повоєнний час директором школи у 1948-1950 рр. був Веремійченко Микола Микитович. Після нього директором працював певний час Самойленко Микола Іванович.
Директором Адамівської середньої школи понад 25 років був Іван Семенович Солтан. Його дружина, Антоніна Михайлівна, працювала вчителем біології та хімії.
З 1978 по 1987 рік школу очолював Наливайко Олексій Федосійович. Він, разом з дружиною Любов Іванівною, працював у школі з 1956 по 1987 рік. Олексій Федосійович викладав істо-рію, географію, фізичну культуру. Разом з учнями займався пошуковою діяльністю. Зокрема біля Киселівки була знайдена кам'яна сокира, а поблизу Ведмедівки – ще одне знаряддя праці.
Любов Іванівна Наливайко була вчителькою української мови та літератури, очолювала учнівську агітбригаду, організо-вувала цікаві виступи учнів в селі на фермах, полях.
З 1987 року директором школи працював Баклан Микола Федосійович, який, після закінчення в 1984 році Ніжинського педінституту, викладав англійську мову.
Багато років присвятили педагогічній роботі в школі вчителі-ветерани Оселедець Олена Олександрівна, Омеляненко Марія Федорівна, Сложинська Надія Григорівна.
В останній період роботи школи її педагогічний колектив складався з 12 вчителів:
Баклан Микола Федосійович – директор. Баклан Катерина Миколаївна – педагог-організатор, вчитель географії.
Стеценко Паша Григорівна – завуч, вчитель історії.
Примак Світлана Григорівна – вчитель української мови та літератури. Лаврінець Надія Василівна – вчитель математики. Семеняко Михайло Федорович – вчитель фізики.
Дятел Надія Михайлівна – вчитель біології, хімії.
Дятел Григорій Васильович – вчитель праці та фізкультури. Віриченко Людмила Миколаївна – вчитель зарубіжної літератури та російської мови.
Веремійченко Катерина Василівна та Трухан Тетяна Олександрівна – вчителі початкових класів.
Брачун Лариса Михайлівна – бібліотекар.
Кількість жителів села постійно скорочувалася, тому й кількість учнів у школі також неухильно зменшувалася. Якщо в 1966 році школу закінчили 24 випускники, в 1968-1969 навчальному році в третьому класі школи навчалося 27 учнів то вже в 2000-2001 навчальному році в школі було лише 45 учнів, а в 2001-2003 роках – вже усього 36 учнів.
2011 рік став останнім в історії Адамівської школи. Нині вона залишилася в пам'яті своїх вчителів, випускників, жителів села.
Матеріали про історію рідної школи зібрали:
Баклан Катерина Миколаївна, Загнітко Антоніна Михайлівна – вчителі школи, Дятел Антоніна, Губар Світлана – учні школи.
Окремі місця наказу №7 стосовно звільнення з роботи вчительки Адамівської семирічної школи Бруханди М.Ф., яка в грудні 1947 року прилюдно охрестила свою дитину (Стиль та орфографію наказу збережено)
- «…Непримиримість по відношенню до релігії і діяльності церковних організацій вдвойні необхідна зараз, коли вороги СРСР, вороги комунізму у всьому світі ведуть проти нас шалений ідеологічний наступ і намагаються використати всі можливості для того, щоб загальмувати справу побудови комунізму, три-мати радянських людей у полоні ворожої ідеології, зберегти і підтримати у нашій країні наявність релігійних пережитків.
- Учитель Адамівської сем. школи тов. Бруханда в своїй практичній діяльності цих настанов не дотримувалась. Серед учнів свого класу тов.Бруханда не лише не проводила ніякої атеїстичної пропаганди, а виховувала терпимість по відно-шенню до релігії, сама дотримувалася релігійних забобонів, а в грудні прилюдно охрестила свою дитину.
- До тих пір, доки вчитель не звільнився від релігійних забобонів, віри в попа, знахаря, до тих пір, доки він не веде активної антирелігійної пропаганди, він не може бути достой-ним високого звання «народного вчителя», бо він не зуміє нав-чити і виховати дітей у комуністичному дусі, а тому наказую:
- 1) Задовольнити клопотання РК профспілки НСШ, дирекції та МК Адамівської сем. школи про неможливість на далі залишати тов. Бруханду М.Ф на вчительській роботі в школах Носівського району, звільнивши її з посади вчителя Адамівської семирічної школи з 1 лютого 1948 року…»
Цей випадок яскраво свідчить про тогочасні порядки та ті обставини в яких доводилося жити та працювати звичайним громадянам колишньої держави.
Мені невідомо як склалася подальша доля вчительки та її дитини, але подібна нетерпимість до релігії зберігалася в Радянському Союзі ще протягом декількох десятиліть, аж до його розпаду.
