Свирид Віталій Олексійович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Віталій Свирид, 2006

Віталій Олексійович Свирид (народився 27 квітня 1956 в селі Степові Хутори) — музикант, співак і композитор, заслужений артист України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї вчителів. Мати — вчителька молодших класів, батько — музикант, теж працював у школі.

Закінчив вісім класів Степовохутірської середньої школи, поступив у Ніжинське культосвітнє училище, на відділ духових інструментів, яке закінчив у 1974 році по класу флейти. За цей час ще освоїв гру на барабанах.

З 1974 по 1976 служив у військовому оркестрі. Після демобілізації працював в Укрконцерті солістом-вокалістом у ЕВО «Київ», ВІА «Мальви», «Краяни» — Полтавська філармонія, «ЕХО» Луганська за участю Валерія Леонтьєва, в оркестрі міліції УВС, а також солістом КОМА.

У 1989 стає переможцем I Міжнародного фестивалю «Червона рута» в Чернівцях, з піснею «Мольба», композитора Г. Гаврилець на вірші Д. Павличка.

Активно концертує по Україні та за її межами, експериментує, бере участь у музично-авангардних проектах «Екстра-фактор», під орудою музиканта і композитора І. Стецюка при Київський державній філармонії, та вокальному гурті «Менсаунд», у складі якого, Віталій Свирид гастролював по США.

У 2000 році Віталій Свирид закінчив Київський державний університет культури мистецтв за фахом: викладач, артист оркестру, диригент оркестру, соліст-вокаліст.

У концертах і засобах масової інформації репрезентував пісенну творчість композиторів і поетів: Д. Павличка, Л. Костенко, Ф. Млинченка, Н. Земної, В. Герасименка, Г. Гаврилець, І. Кириліної, В. Хурсенка та інших.

Бере участь у шефських концертах та благодійних акціях для інвалідів війни, в концертах, що проводились на території ЧАЕС в 1986, для воїнів-інтернаціоналістів, дітей-сиріт.

Неодноразово представляв Україну в Польщі, Чехословаччині, Франції, США та інших країнах.

Випустив аудіоальбом «Моя любове, ти як Бог», а також компакт-диски «Не розминутись нам з любов'ю», «А я таки прийду до тебе».

Володіє своєрідним чистим, ліричним голосом. На сцені, виконав кілька сотень пісень, серед яких «Милая», «На долині туман», «Не сумуй», «Однолюб», «Осіння пісня», «Степові Хутори».

Працював у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна, де викладав музичне мистецтво, керував художньою самодіяльністю.

Станом на квітень 2021 працює в приватному ліцеї хлопчиків "Кадетство" у місті Боярці та в "Ліцеї для дівчат", де викладає музичне мистецтво, керує художньою самодіяльністю.

Хобі — домашнє господарство, пасіка.

Дружина Наталія, донька Аня, син Ярослав.

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • У 1989 переможець I-го Міжнародного фестивалю «Червона рута».
  • У 1992 та 1995 стає лауреатом Міжнародного фестивалю сучасної української пісні «Пісенний вернісаж».
  • у 1997 — лауреат Всеукраїнського радіофестивалю «Пісня року» з піснею «Не сумуй».
  • Заслужений артист України (2009).

Актор, композитор, співак – Віталій Свирид[ред. | ред. код]

Нарис Віктора Черненка у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Народився він у селі Степові Хутори в сім’ї вчителів, щедрій на добро, на пісню, на жарт. Після закінчення в 1970 році Ніжинського культосвітнього училища був призваний до лав Радянської Армії. Службу проходив у селищі Десна. У складі військового оркестру піднімав настрій воїнам, виїжджав з концертами у міста, містечка, військові частини. Носівчани з вдячністю пригадують ті часи, коли до Носівки приїздив військовий оркестр.

Після звільнення в запас працював в „Укрконцерті”, виступав у складі вокально-інструментальних ансамблів „Мальви”, „Краяни”, „Київ” та „Ехо” – разом з Валерієм Леонтьєвим.

З гастролями об’їздив майже весь Радянський Союз. Жив цікавим творчим життям. Потім було запрошення до Московського вокально-інструментального ансамблю „Лейся песня”. А туди, як правило, брали кращих. Але не довелося Віталію співати в цьому колективі. І „винна” в цьому Наталія, майбутня дружина. Приворожила, зачарувала і подарувала йому двох симпатичних діток – Аню та Ярослава. Одружившись, Віталій не припиняє творчої роботи – працює в оркестрі МВС. Для фінансової підтримки сім’ї грав на весіллях.

У 1989 році на Міжнародному фестивалі „Червона рута” став одним із переможців. Засоби масової інформації помітили і „засвітили” нову „зірку” на горизонті мистецтва – Віталія Свирида. Розпочалася сольна кар’єра співака. Своїм ліричним тенором він розносив українську пісню по світу – Польща, Словаччина, Чехія, Франція, США, інші країни. А от до рідного села Степові Хутори, де минулого року відкрили чудовий будинок культури, його чомусь не запросили. А жаль.

Його манера виконання, душевна теплота, щирість, ніжний голос сприймаються як молодими, так і літніми глядачами.

Як проміжний підсумок творчої діяльності актора – концерт „Однолюб”. Заповнений партер, лоджії, балкони. Дійсно, ніде яблуку впасти. Багато бажаючих не змогли потрапити на це дійство. Легко, з гумором вів концерт Анатолій Матвійчук. Між виступами Віталія сріблястим заворожуючим звуком акордеона, гітари, іоніки вписувалась музика братів та сина Гризлових, голос Тараса Петриненка, акапельний спів гурту "Менсаунд". На концерті були присутні багато відомих, знаних в Україні людей. Були і земляки носівського осередку Чернігівського земляцтва в Києві – Петро Медвідь, Микола Борщ з дружиною Ніною, Валентина Черненко, Григорій Дворський, Григорій Шкребель. Піднявшись на сцену, вони вручили співакові корзину з чудовими орхідеями та трояндами. Аншлаг! Для творчої людини, яка представляє мистецтво, – це тріумф душі. Для нас – радість від побаченого і почутого, це гордість за земляків, які народилися на щедрій багатими врожаями і талантами українській землі, сформувалися як особистість і понесли українську пісню в світи.

Віктор Черненко, заступник голови Носівського осередку Чернігівського земляцтва у м. Києві.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Рудаков Микола Іванович. Автографи майстрів. - К. : Міжнародний доброчиний фонд "Українська хата", 2005. - 128 с.: фотогр.,с.83-84 - ISBN 966-7025-05-5
  2. Микола Рудаков. В.Свирид: Не розминутись нам з любов'ю.//Говорить і показує Україна:тижневик.2000,23 серпня.С.1,12
Отримано з https://wikinosivka.info/index.php?title=Свирид_Віталій_Олексійович&oldid=12864