Фесенко Олексій Семенович
Олексій Семенович Фесенко (1924, с. Лихачів — ?) — носівський міліціонер і громадський діяч
Після війни служив прикордонником,
У 1949 повернувся до Носівки і пішов працювати у правоохоронні органи, став дільничним.
Працював також автоінспектором у школі автолюбителів. На пенсію вийшов у званні підполковника.
Носівський рейнджер
Олексій Семенович Фесенко
Коли я був малим, його знала вся Носівка. Поява міліціонера Фесенка припиняла будь який безлад. Безладом були бійки, в основному. Часто серйозні. Адже 50-ті роки в Носівці були не спокійними. Сотні й сотні чоловіків повернулися з війни. Суворі і загартовані. Для багатьох вбити людину було звичною справою – на фронті це доводилося робити, як роботу. І якщо вже щось починалося, то могло призвести до найнеочікуванішого.
Міліціонерів же у Носівці було всього декілька. Фесенко був легендарним. Про його безстрашність, сміливість і професійну винахідливість ходили легенди. Я їх слухав як детективи. Мама працювала телефоністкою і, звичайно, знала про всі носівські події – бо все, щоб не проводилося, без зв’язку через телефоністок не відбувалося. До появи мобілок залишалося ще десь років сорок. Часто після робочої зміни мама розповідала батькові «місцеві новини» не дуже звертаючи уваги, на моє їх дитяче детективне поглинання.
То в Фесенка стріляли, але він обеззброїв нападника і забрав до міліції. То вночі щось цупили із магазину, але Фесенко не тільки їх налякав, а й вирахував і до ранку вже й пов’язав. Крали із лісу деревину, з колгоспів худобу – Фесенко неодмінно знаходив. А що вже бійки всякі розганяв і припиняв п’яну дурість… Це був дійсно народний міліціонер, який користувався повагою населення, що бачило у ньому надійний захист і справедливість. І безкорисливість. Легендарна порядність і чесність.
Ніколи я тоді у дитинстві не міг уявити, що коли виросту, то буду сам вільно спілкуватись із тим кумиром дитинства. А сталося саме так. Хоч заочне знайомство почалося із неочікуваного боку. У сьомій школі мені довелося майже всі роки сидіти за однією партою із сином Олексія Семеновича – Анатолієм. Правда він ніколи і нічого про батька не розповідав.
Тож довелося знайомитися із легендарним міліціонером Фесенком особисто і за несподіваної обставини. Мій батько мав мотоцикл «ІЖ-Юпітер» із коляскою. Я вмів ним кермувати, але водійських прав не мав, бо ще не мав 18-ти років. Тому мої «катання» відбувалися вздовж Козарського чи Кобизького шляхів, щоб не спіймала міліція. Одного разу, вже будучи десятикласником, я, посадивши на мотоцикл ще трьох товаришів, опинився у центрі Носівки. І… легендарний Фесенко – тут як тут! Познайомились. В результаті знайомства – відібрані ключі від транспортного засобу, який нам довелося штовхати додому пішки. А наступного дня ключі були повернуті із відповідною лекцією про безпеку руху і обов’язковість водійського посвідчення.
З роками життя змінювалося. І Фесенко не молодшав. Розрослися міліцейські штати, з’явилися нові посади. Приходили молоді, з освітою відповідною. І легендарний носівський «техаський рейнджер» фронтового гарту пішов на пенсію. Проте, не здавався, працював. Очолював товариство «Автолюбитель», навчав майбутніх водіїв. А я, тим часом, вже працював у СЮТ, став депутатом міської ради. Наші шляхи знов перетнулися. Олексій Семенович звернувся до мене із ініціативою щодо узаконення вуличних комітетів Носівки. Я вважав, що я достатньо знав Фесенка. Помилявся, бо з проявленого боку я його не знав.
Виявилося, що у вільний від роботи час, за власною ініціативою, Олексій Семенович склав опис усіх 144 вулиць і 45 провулків нашого міста, велосипедом об’їздив їх, на кожній провів бесіди і збори на яких люди обрали собі вуличкомів. Це неймовірно важка і колосальна за об’ємом робота! Робота, яку не оцінить хіба що той, хто ніколи не намагався організувати щось подібне із нашими людьми. Цього не міг зробити ніхто ні до Фесенка, ні після. Може, навіть, і той, хто захотів би. Звичайно, допоміг Олексію Семеновичу його авторитет перед старшим поколінням носівчан. Його знали, поважали і якщо вже просить Фесенко особисто і каже, що це потрібно, то мало хто відмовлялися.
Тодішня «гуманітарна» комісія міськради, а за тим і депутати були, м’яко кажучи, здивовані проробленою Фесенком роботою, не визнати яку, звичайно не могли. З іншого боку, не про всі збори на вулицях протоколи відповідали формі. А потім же, при такій кількості, хтось помирав, хтось – відмовлявся. В житті, як у житті. Виявилося, що з вуличкомами треба вести постійну роботу. Тодішні штати міськради цього не передбачали. Депутати підтримували Фесенка на словах, здебільшого.
Процес затягувався, змінювалися міські голови, депутатський корпус. Ті, що приходили на зміну попередникам, часто були вже «не в темі» про зроблене Фесенком… І тільки Олексій Семенович вперто продовжував вести свою роботу, продовжував їздити вулицями Носівки і переобирати вуличкомів, давати зауваження про неохайність окремих господарів, приносив ініціативи від народу і від себе про благоустрій вулиць і міста. Багатьох міських депутатів почало дратувати, що Фесенко звертався до них, як до обранців від конкретних вулиць і вказувати, що раз ви обиралися, обіцяли людям, то працюйте…
Хоч його й продовжували називати «народний вуличком», роблена ним справа тупцювала на місці. Олексій Семенович це бачив і розумів. Він багато разів приходив до мене «виговоритися». Приносив товсті зошити із ретельним обліком ініціативних жителів кожної вулиці із діючими вуличкомами і їх можливим резервом. А потім почав приносити і показував інші свої зошити, наприклад, із обліком особового складу міліції, починаючи із повоєнних років, райкому партії, райвиконкому, підприємств і організацій… Готова, написана Фесенком, історія Носівки у прізвищах, посадах, подіях і датах! Людина це робила добровільно, у вільний час, виключно за покликом власної душі, сподіваючися, що це комусь буде потрібним після нього…
Рекомендація «Носівських вістей»
Клопотання Ветеранської організації Носівського РВ УМВС
Клопотання Районної ради ветеранів
Кожна чергова влада, відчуваючи якусь незручність перед цим чоловіком, давала йому грамоти, згадували у виступах. Комусь прийшла ідея присвоїти Олексію Фесенку почесного громадянина Носівки. Ідею підтримала міліцейська і районна ветеранські організації, редакція «Носівських Вістей», багато депутатів. З’явилися відповідні клопотання до міської ради. Ну а так, як в існуючій до сьогодні системі «висування» це не можливо зробити без відома висуванця, то Олексій Семенович про задум довідався. Певне, й сподівався. Але на сесії Носівської міськради не вистачило голосів. Так буває, коли змінюються покоління. На тій сесії фактично вже не було депутатів із числа тих, хто знав би все прожите Фесенком життя, а не тільки його «вуличкомівський» період. Хтось ще пам’ятав, як він готував водіїв в «Автолюбителі». Його ж ту, післявоєнну міліцейську героїчну епопею вже не знав майже ніхто. А та епопея теж була віддана Фесенком рідній Носівці і її люду. Не вистачило голосів. Декілька депутатів, яких вже й я не пам’ятаю, не підняли руку. Я бачив Олексія Семеновича того дня. Він, начебто випадково, зустрівся мені внизу біля східців «білого дому». Він вже знав результат голосування. Таким зніченим я його навіть уявити не міг. Сподівався ветеран, що Носівка, в образі тодішніх депутатів, віддячить йому за віддане нашому місту життя…
Ось такі спогади навіяло фото Олексія Семеновича Фесенка. На ньому він, вже пенсіонер на дев’ятому десятку літ, ветеран війни і праці, невтомний і ініціативний міський активіст, яких насправді мало. До честі нинішнього депутатського скликання, було підтримано подання «декомунізаційної» комісії міськради про присвоєння одній із вулиць Носівки ім’я Олексія Фесенка. Вже після його смерті.
Автор: Кияниця Василь Васильович, дата 2019-02-15,
Джерело: https://www.facebook.com/groups/628795813914575/permalink/1913867132074097/
