Хотинівська школа

Хотинівська загальноосвітня школа І ступеня Мринської сільської ради Чернігівської області

В 1964-1967 роках, за допомоги місцевого колгоспу ім. Горького було зведене приміщення нового навчального корпусу Хотинівської школи.

При школі діяв Музей «Берегиня».

Станом на 2023 діяльність школи призупинена.

Сільський храм науки

Джерело: Сільський храм науки // Спаських В. І., Голодна В. М. / Моя Хотинівка – душі криниця. – Ніжин : ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2013. – 112 с. ISBN 978-966-340-527-8, сторінки 87–98.

Прагнучи відтворити історію сільського храму науки – школи, опираємося на документи, а ще більше – спогади старожилів села.

Вперше шкільне приміщення було побудоване в 1879 р. і відкрита церковно-приходська школа. Ця школа була побудована на околиці села поблизу кладовища. З 1883 року школа була прийнята Земством. В ній викладалися такі предмети: Закон Божий, руське читання, церковно-словянське читання, арифметика, письмо. Всі предмети викладалися на російській мові.

Попечителем школи був Єфрим Петрович Назаренко (з 1899 р.), законовчителем – випускник Київської Духовної семінарії Микола Іванович Супряжинський (з 1883 року), вчителем – випускниця Чернігівського Єпархіального училища Олександра Миколаївна Спиридонова (з 1896 року).

Станом на 1 січня 1903 року в школі навчалося у трьох групах 67 учнів: 61 хлопчик і 6 дівчаток.

Тяжке життя сільчан стояло на перешкоді у здобутті освіти дівчаткам, адже вони мали допомагати батькам вести господарство.

В 1895 році було побудоване на околиці села нове приміщення Однокласного народного училища. Кількість учнів збільшувалася, тому в школу була направлена ще одна випускниця Чернігівського Єпархіального жіночого училища Людмила Іванівна Корешкевич (з 1905 року).

З 1909 року Закон Божий викладав священик Стефан Іванович Ревський, а завідуючим школи був Осодор Петрович Іваненко (з 1914). В школі з'являються нові предмети: історія України і географія, які читаються на українській мові. Всі інші предмети – російською мовою. Російський уряд планомірно веде русифікаторську політику серед українського населення.

Слід відмітити, що у шкільному звіті за 1914 рік у розділі “Число учнів за національністю”, всі учні школи записані як росіяни. В ці роки шкільним меценатом був місцевий поміщик Віталій Михайлович Якимах, який виділяв гроші на господарські потреби. Політичні події 1917 року, які увійшли в історію як велика Жовтнева революція, принесли зміни і в розвиток села, і подальшу його історію.

Політичні зміни сталися і в історії школи.

1922 рік. В селі діє єдина трудова політехнічна школа. Вона була трирічною. Директором школи був Шульга Петро Юхимович. Працювало також дві вчительки: Ревська Євгенія Степанівна, яка була дочкою місцевого священика, і Якимах Любов Віталіївна – дочка поміщика, батько якої до жовтневої революції мав 300 га землі.

“В кожному класі навчалося по 30 учнів,” – згадує сільська довгожителька Мотря Шатун.

Життя в селі було важким. Поміщицька земля була поділена між селянами. Селянські наділи становили по 8 десятин.

Працювали на своїх землях і дорослі, і діти. Більше домашніх справ лягало на плечі дівчаток, тому навчалися тільки хлопчики.

Серед 90 учнів навчалася всього одна дівчинка.

Директор школи Шульга П. Ю. переходить працювати в с. Мрин інспектором шкіл, а на його місце прибув новий директор Козел Андрій Семенович, уродженець міста Носівка.

Перша комсомольська організація в школі була створена в 1924 році. Її члени були: С. П. Кротенко, Ф. Л. Голік, М. П. Кротенко, В. М. Заїка.

Населення села більшає. Більше селян прагне дати освіту своїм дітям. З 1928 по 1932 рік в селі діє чотирирічна школа, а потім здібні діти продовжують навчання в с. Мрин. Директором цієї школи була Галина Євгенівна Дубініна. В цей час вчителькою початкових класів працює Лідія Олександрівна Любченко, яку з невідомих причин вбили партизани в 1943 році.

“Сам будинок, в якому розташовувалася школа, був дуже малим, убогим. В 1928 році розпочинається будівництво школи, на фундаменті якої стоїть сучасна школа, – згадує М. П. Заїка – з села Адамівка завозили цеглу, а ця цегла була призначена для спорудження церкви, але чомусь будівництво її так і не почалось. В 1933 році школу було збудовано”.

“З 1932–1933 навчального року почала діяти семирічна, або неповна середня школа. Директором школи був Роман Радіонович Бойко. Він керував школою до 1940 року, а потім його звільнили”, – згадує О. М. Назаренко.

В школі працювали такі вчителі: Ликерія Михайлівна Грищенко – вчителька німецької мови, Петро Зінкович Колодій – вчитель початкових класів, малювання і креслення, Іван Олександрович Гладун – вчитель фізики та хімії, Іван Миколайович Ховрич – вчитель історії та географії, Василь Антипович Плюта – вчитель української мови та літератури, Лідія Григорівна Сергієнко – вчитель російської мови та літератури.

З 11 вересня 1941 року по 17 вересня 1943 року село було окуповане німецькими солдатами. Під час окупації в школі діяли 1–4 класи.

За час війни було частково зруйновано приміщення школи. Залишилося тільки одне крило, в якому розміщувалися всі класні кімнати, учительська, кабінет директора. Директором школи до 1944 року був І. М. Ховрич. В 1944 його було вбито.

До 1947 року директором був знову призначений Р. Р. Бойко.

А з 1947 по 1950 рік школою керував Павло Кузьмович Яковенко, уродженець села Плоске. Разом з ним працювали такі вчителі:

• Данило Панасович Шевера – вчитель історії;
• Михайло Романович Супрун – вчитель німецької мови;
• Надія Андріївна Павленко – вчитель початкових класів.

З 1944 року заняття проводилися в семи приміщеннях: один клас в “Бойковій школі”, два класи – в центральному приміщенні, один – в приміщенні старої сільської ради, два – в приміщенні сучасної сільської ради, в школі “на углу” – один клас, в приміщенні шкільних майстерень.

В 1950–1954 роках школу очолював Іван Карпович Борисовець, яка називалася неповною середньою.

За спогадами Галини Іванівни Горбатенко: “З 1960 року в Хотинівці діє восьмирічна трудова політехнічна школа. Спочатку діти продовжували навчатися в семи приміщеннях”.

В 1954–1964 роках школу очолює Евстратов Володимир Олександрович. Зростає кількість учнів, педагогічний колектив зростає не лише чисельно, а й професійно. В цей час працювали: Мулач Василь Леонідович – вчитель трудового навчання, Тоцький Сергій Михайлович – вчитель географії та історії, Трухан Іван Михайлович – вчитель української мови, Грищенко Проня Лазарівна – вчитель початкових класів, Горбатенко Галина Іванівна – вчитель російської мови та літератури, Голік Ганна Миколаївна – вчитель іноземної мови (французької), Білім Петро Омелянович – вчитель математики і фізики, Москалець Світлана Михайлівна – старша піонервожата.

В цей період навчається більше 300 учнів.

Життя не стоїть на місці, в селі відчувають гостру потребу в будівництві нової просторої школи. З 1964 року розпочинається будівництво сучасної школи, яке триває всього три роки і завершується вже в 1967 році.

Зводилася сучасна будова навчального закладу під керуванням директора Голік Г. М., яка очолила заклад якраз на старті будівництва. В цей час в школі налічується 340 учнів і 18 учителів.

Зокрема, Тоцька О. А. (завуч), Калініченко М. Ф., Кияшко О. К., Мулач В. Л., Назаренко П. К., Горбанетко Г. І., Чичкань В. П., Назаренко П. М., Назаренко О. Ф., Грищенко П. Л., Павленко Н. А., Крутько В. К., Карпова Л. Г., Тоцький С. М., Захарчук М. О., Майборода В. Я., Григор'єва Г. А.

В 1975 році була побудована нова майстерня та спортзал, в 1978 – їдальня.

Енергійна, вольова жінка пропрацювала директором школи 26 років, до вересня 1990 року. В 1990–1993 роках директор – Любов Віталіївна Сизоненко. При ній в 1991 році зусиллями працівників школи створено шкільний краєзнавчий музей. Першим керівником та натхненником музею була досвідчений вчитель російської мови та літератури Г. І. Горбатенко, перші екскурсоводи краєзнавчого музею: Тетяна Володимирівна Картун, Тетяна Іванівна Шульга, Оксана Іванівна Спаських, Тетяна Володимирівна Гулак, Галина Миколаївна Вакулік.

Сердечно дякуємо всім нашим односельчанам, які допомогли нам ближче торкнутися історії рідного села, маминої пісні, батькової хати, дідусевої казки, бабусиної вишиванки, всього родоводу нашої пам'яті, допомогли відчути поклик рідної України.

Щира подяка Ващенку Михайлу Костянтиновичу, Скидану Михайлу Андрійовичу за те, що вони відтворили нам батьківську хату, зробили всі роботи по дереву.

Низький уклін всім, хто допоміг зібрати експонати для музею:священику Колодію Анатолію Ігнатовичу, Ользі Якимівні Вакулік, Ганні Іванівні Заїці, Мотрі Григорівні Овдієнко, Кулині Климівні Гриценко, Євгенії Іванівні Власенко, Євдокії Свиридівні Назаренко, Максиму Федоровичу Пашку, Перепечай, Любові Олександрівні Бруй, Валентині Іванівні Спаських, Ользі Іванівні Закаврашній, Марині Михайлівні Тетені, Одарці Романівні Скидан, Вірі Іванівні Картун, Ніні Михайлівні Телицькій, Євдокії Петрівні Вакулік, Валентині Вікторівні Висовень, Ганні Семенівні Кошовій, Любові Петрівні Шульзі, Наталії Вікторівні Шульзі, Катерині Кротенко, Варварі Григорівні Виничок, Уляні Михайлівні Заїці, Ользі Миколаївні Коцок, Олександрі Логвинівні Павленко, Горпині Трохимівні Заїці, Роману Михайловичу Назаренко, Олександру Володимировичу Сизоненку, Ганні Іванівні Горбатенко.

Потім продовжує її роботу донька Олена Петрівна Горбатенко, вчитель зарубіжної літератури, російської мови та українознавства.

Зараз керівником етнографічного музею “Берегиня” є вчитель початкових класів Валентина Степанівна Гриценко.

З 1989 року школа неповна середня. Діти в школі живуть повноцінним життям: проводять різні вечори, свята, зустрічі з цікавими людьми. Створені всі умови для фізичного та розумового розвитку дітей. На належному рівні матеріально-технічна база школи. Оновлені шкільні майстерні, побудований спортивний майданчик, створені кабінети фізики, математики, української та російських мов, історії, біології. Майже в кожному класі є телевізор, програвач, діапроектор, кодоскоп. Початкова школа перейшла на чотирирічну програму роботи, і до першого класу зараховуються діти шестирічного віку.

З 1 вересня 1993 року – і по сьогодні директор школи Олександр Володимирович Сизоненко із 30-річним стажем, досвідчений педагог і вмілий організатор, добрий господар педагогічного та учнівського колективу.

Вересень 2004 року. Прийшли зміни в суспільстві, які знайшли відображення і в житті школи. Сьогодні це загальноосвітня школа І–ІІ ступенів. Відбувся перехід на 12 бальну систему оцінювання досягнень учнів.

В школі налічується 78 учнів: 36 – 1–4 класи, 42 – 5–9 класи. 9 клас працював по індивідуальній програмі, бо налічував усього 2 учня. Початкові класи зведені у два класи-комплект.

З учнями працювало 12 вчителів та педагог-організатор:

• О. В. Сизоненко – директор, вчитель фізики;
• Л. В. Сизоненко – завуч, вчитель математики;
• Г. М. Голік – учитель іноземної мови;
• В. П. Чичкань – учитель математики;
• Г. М. Вакулік – учитель української мови та літератури;
• В. С. Гриценко – учитель початкових класів;
• В. І. Спаських – учитель історії та географії;
• Н. В. Гулак – учитель хімії та біології;
• Н. О. Кротенко – учитель початкових класів;
• О. П. Горбатенко – учитель зарубіжної літератури;
• А. В. Трухан – учитель трудового навчання та фізкультури;
• Н. А. Білодід – учитель музики та образотворчого мистецтва;
• Г. М. Вакулік – педагог-організатор.

В школі діяли дитячі організації: СПОЧ та “Козачата”, гурток технічного моделювання, загальної фізичної підготовки, палітурної справи, “Юний біолог” та інші. Вчителі мали змогу брати участь у роботі динамічної групи вчителів-предметників та методоб'єднанні класних керівників.

Починаючи з 1950 до 2000 року школою випущено 1202 випуски, з них 78 одержали свідоцтво з відзнакою та 247 закінчили її з оцінками “4” і “5”. Деякий час при школі працювала вечірня школа трудової сільської молоді, яка згодом стала заочною, і проіснувала до початку 90-х років.

Ще й досі садиба школи займає територію площею 1,8 га.

Шкільне приміщення – добротне, з великими світлими класами, просторим коридором, який виконує роль і актового залу. Поряд з основним будинком – приміщення майстерень та спортивного залу, та третя споруда – їдальня. Є навчально-дослідні ділянки площею 0,66 га, де проводяться досліди та вирощуються овочі для потреб школи. Всіх учнів забезпечено гарячим харчуванням.

У 2013 р. в школі працює 13 вчителів:

• О. В. Сизоненко – директор школи, вчитель фізики;
• Л. В. Сизоненко – учитель початкових класів;
• В. С. Гриценко – учитель початкових класів;
• Н. О. Кротенко – учитель початкових класів;
• Г. М. Вакулік – учитель української мови та літератури;
• О. П. Горбатенко – учитель світової літератури та російської мови;
• Н. В. Гулак – учитель біології та хімії;
• Г. А. Буряк – учитель математики;
• В. Ф. Єременко – учитель математики;
• Г. М. Вакулік – учитель охорони здоров'я, художньої культури та музики;
• В. І. Спаських – учитель історії, правознавства та географії;
• І. Г. Трухан – учитель англійської мови;
• А. В. Трухан – учитель фізкультури.

Із 13 педагогічних працівників, що працюють в школі, 8 мають вищу педагогічну кваліфікаційну категорію. Багато випускників нашої школи займали і займають керівні посади в різних галузях народного господарства. Один із випускників, Чернецький Микола Якович, присвятив себе художництву, він працює у жанрі пейзажу. Його картини неодноразово демонструвалися на виставках в м. Чернігові та були відзначені знавцями та шанувальниками майстрів пензля.

Приміщення школи силами вчителів, батьків, технічних працівників при певній участі сільської ради та відділу освіти райдержадміністрації утримується в належному стані. А от матеріально-технічне забезпечення навчально-виховного процесу дуже слабке.

За час керівництва школою О. В. Сизоненком у 2002 році школу було газифіковано.

Вже декілька років школа займає І місце в рейтингу шкіл району серед неповних середніх шкіл І–ІІ ступенів. Велику увагу педагоги школи приділяють національному вихованню учнів під керівництвом В. С. Гриценко, (керівника етнографічного музею “Берегиня”).

Впродовж з 2000 по 2013 рік учні нашої школи, виборовши перші місця в районних предметних олімпіадах, відстоювали честь району на обласних олімпіадах. Це: Юлія Назаренко (з біології та хімії), Валентина Добрицька (з правознавства), Вероніка Голік (з хімії), Юлія Голодна (з правознавства), Аліна Вакулік (з математики), Ірина Гаврусенко (з правознавства), Олег Добрицький (з правознавства). Юлія Голодна виборола ІІ місце, а Ірина Гаврусенко ІІІ місце на обласному етапі олімпіад.

У 2004–2005 році Дмитро Сизоненко був призером обласних змагань з технічної творчості.

За сприяння депутата Верховної ради України І. І. Куровського в школі були замінені старі вікна на нові, пластикові.

Також школі депутат подарував новий комп'ютер. Впродовж декількох років в школі працює гурток комп'ютерної грамотності під керівництвом вчителя Л. В. Сизоненко. На обласних змаганнях з комп'ютерної творчості у номінації “комп'ютерний малюнок”, “комп'ютерна презентація” наші учні: Олена Шульга, Аліна Вакулік, Ярина Вакулік, Неля Вакулік, Юлія Бруй стали призерами цих змагань.

Значна увага в школі приділяється патріотичному вихованню, любові до рідного краю, рідної мови. Вже декілька років наші учні є лауреатами обласної історико-краєзнавчої вікторини “Край Деснянський – джерело натхнення”, це – Олександр Білодід, Юлія Голодна, Ірина Гаврусенко, Яна Голодна, Дарина Заїка, Олена Шульга, Аліна Вакулік, Аня Кротенко. Під мудрим керівництвом досвідченого педагога Галини Миколаївни Вакулік, діти передають свою любов до рідного краю, української мови в поетичних рядках. Це Сергій Вакулік, Олена Шульга і багато інших учнів.

В'ється стрічкою стежечка
І біжить між жита.
Я стою і милуюся
Ой, краса ж бо яка!
В небі жайвір виспівує,
Виграє виднокруг.
І земля переливами.
Розцвітає навкруг.
Серце трепетно тьохкає.
Пісня лине й стиха,
Переповнює радість мене,
Бо краса ж он яка!

Моя Україна
Безмежні простори,
Багаті поля,
Карпатськії гори
І сині моря –
Це наша країна,
Щедра земля,
Це все Україна
Твоя і моя.
Ти в серці її
Пронеси навіки.
І пустить вона
Свої паростки.
Вростуть вони в серце
І буде цвісти.
От тільки б цю парость
Тепер зберегти.
С. Вакулік

Україно моя – рідна мати,
Я без тебе не проживу
Страшні сни не давали спати
Як тебе розпинали живу.
Ти пручалася, відсіч давала.
Ти на бій піднімала синів,
Доки сили в тебе не стало,
Доки ворог меча не звів.
Ти майже йому здалася,
І зігнулася, як трава,
Все одно ти на ноги звелася,
Все одно ти лишилась жива.

Борись, Україно, і нині.
Борись, Україно, в цей час,
Ми діти своїй Батьківщині.
Живи, Україно, для нас!

В усьому чується прихід весни:
В голосі птаха,
В дзвоні сосни,
В подиху вітру,
В шумі ріки
В усьому чується прихід весни.
С. Вакулік

Візьму перо і спробую,
І спробую писать.
Писать про ріки і моря,
Писать про те, чого нема,
Писать про те, що заманеться,
Писать про те, як нам живеться.

Таємничий вірш

Таємничий вірш розкажу я вам:
Він про зайчика і лисичку,
Він про котика і про куничку,
Він про неслухняне мишеня,
Яке з'їла кішка,
І про слухняне мишеня,
Яке любить кішка!

Пташка

Пташка, пташка-зозуленька,
Прилети до мене
Та й накуй мені 100 літ
У вінку зеленім!
О. Шульга

Проте в Хотинівці, як і по всій Україні, іде тенденція до зменшення кількості учнів. Станом на 2012–2013 рр. в школі навчається всього 27 учнів.

Не є таємницею те, що сьогодні освіта у великому занепаді. Занедбана державою, владою на місцях. Але ми, вчителі, щиро сподіваємось, що настане той час, коли держава повернеться обличчям до школи, до освітян. І ми з гордістю будемо нести через роки таке світле звання “Вчитель”.

Навіть дивно, що молода Українська держава забуває, що інвестиції в освіту дадуть найбільші і найвагоміші здобутки, адже у ній – майбутнє наших дітей та онуків, а значить і всієї держави.

Вчителі – споконвіку сівачі. І як би не крутилося колесо історії, вони ними залишаються, виконуючи свою місію, сіяти зерна розумного, доброго, вічного у юні серця своїх вихованців. У Хотинівці сходи дружні, тому педагоги сподіваються на краще. Тільки б держава згадала про такі обереги духовності у малих і великих селах нашої держави.

Матеріали Валентини Спаських, Василини Голодної

Р.S. В 2016 році школа була реорганізована в Хотинівську ЗОШ І ступеня. В 2017 році в школі залишилося лише 7 учнів. Навчання кожного учня Хотинівської школи обходилося нині в 42,5 тис. гривень при середній сумі, виділеній державою на навчання одного учня, в 9 тис. гривень.

В районному бюджеті немає коштів на утримання школи, а держава припинила фінансування шкіл (крім початкових), в яких навчалося менше 25 учнів. Районна влада вирішувала питання придбання шкільного автобуса для підвозу учнів на навчання до інших шкіл та відшукувала кошти на ремонт доріг. Такими є нинішні реалії.

На жаль, 2017 рік став останнім роком діяльності Хотинівської школи. Вона була закрита, як раніше школи в Киселівці, Роздольному, Софіївці, Адамівці, Ясній Зірці, Ганнівці, Носівці ( №5, №6, №7, №8)…