Островецький Андрій Леонтійович
Островецький Андрій Леонтійович (25 червня 1926 — 20 серпня 1994) — вчитель математики в Держанівській школі.
Похований у Держанівці.
Родина[ред. | ред. код]
Дружина Островецька Любов Дмитрівна (1928—2014) — вчитель математики в Держанівській школі.
Син Леонід (1956—2014) — кандидат фізико-математичних наук, доцент.
Наші вчителі: Андрій Леонтійович Островецький[ред. | ред. код]
- Нарис Миколи Супруна, 2025 рік
Моя відпустка за 1994 рік вже йшла до свого фіналу. Я намагався завершити допомогу батьку по господарству та їхати до Києва... Перед дорогою я традиційно на велосипеді об'їхав село. Під час цих прогулянок найбільшим щастям для мене були зустрічі із Вчителями та друзями дитинства. Так сталось і того разу... В центрі я побачив нашого вчителя фізики та астрономії Андрія Леонідовича Островецького. Радо привітавшись, він став розписувати мене про мою роботу на кафедрі психології і педагогіки Київського інституту внутрішніх справ... Але головним для мене стали його спомини про навчання на фізико-математичному факультеті Ніжинського державного педагогічного інституту імені М.В.Гоголя, який він закінчив із відзнакою. Після отримання диплома молодий педагог був на певному роздоріжжі: залишитися викладачем на факультеті й працювати над дисертацією, чи піти працювати в школу. Реальність непростого післявоєнного життя взяла верх. Порадившись із молодою дружиною Любов'ю Дмитрівною, теж математиком, вирішили їхати до рідного села, до своєї Держанівської середньої школи, в якій давно вже працювала вчителем математики та креслення його рідна сестра Марія Леонтіївна Трухан.
1956 рік приніс для родини головний подарунок долі – народження сина Леоніда. Турботи про дитину не вплинули на їхню роботу в школі. Молоді вчителі всіляко намагались опановувати педагогічною майстерністю і результат не став довго чекати на себе. Інтерес учнів до вивчення фізико-математичних навчальних дисциплін значно виріс.
З особливою гордістю Андрій Леонтійович говорив про дитячі роки сина. Згадав як ще дошкільником він непомітно для всіх став впевнено читати і писати й захопився математикою. З перших шкільних років вчився легко і зацікавлено. Ніколи не був формалістом в опануванні знань, намагався з творчим налаштуванням ставитися до навчання, жив різноманітним життям свого покоління. Любив ігрові види спорту, блискуче грав в шахи, дружив із сільськими дітьми, допомагав батькам працювати на городі... З початкових класів став брати участь в математичних олімпіадах різного рівня – від районних до Всесоюзних. Як переможця Всеукраїнських та Всесоюзних математичних олімпіад його вже в дев'ятому класі запрошують на навчання до Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка на математичний факультет. Саме тому, отримавши у 1973 році Золоту медаль, випускник Держанівської середньої школи Леонід Андрійович Островецький вступає на цей, знаний в усьому математичному світі факультет. Навчання на ньому всіляко розкрило талант молодого вченого-математика. Диплом з відзнакою став цілком закономірним результатом його навчання. Як виключення, Державна екзаменаційна комісія рекомендувала його на навчання в аспірантуру Інституту математики АН УРСР. Робота над дисертаційним дослідженням йшла на одному творчому подиху. Достроково захистивши дисертацію він отримав запрошення на роботу в цьому знаному світовому центрі математичної науки, але він давно вже жив мрією про педагогічну роботу на рідній Чернігівщині. Кафедра вищої математики фізико-математичного факультету Чернігівського державного педагогічного інституту імені Т.Г.Шевченка з радістю прийняла у свою корпорацію молодого колегу. Леонід швидко пройшов шлях від викладача до доцента, затвердив тему докторської дисертації й плідно став працювати над її виконанням...
Коли Андрій Леонтійович говорив про сина, то у нього якось особливо світилися очі. Дійсно, за такого сина не можна було не гордитися!
Прощаючись зі мною Андрій Леонтійович щиро побажав мені брати приклад із Леоніда в науковому пошуку і не відкладати роботу над докторською дисертацією... Дякуючи Вчителю за теплу розмову, я поїхав додому надзвичайно окрилений... Дав собі слово, що в наступний раз розповім Андрію Леонтійовичу про свої вже конкретні наукові плани...
Не судилося... На другий день – 20 серпня 1994 року, село пронизала страшна звістка – раптово помер наш Вчитель... Коли ми із батьком пришли віддати шану цій Світлій людині, до мене підійшов Леонід й попросив нести труну... Виконуючи цю морально-тяжку роботу я чи не вперше у житті замислився над його непрогнозованістю...
Пройшли роки... Вже немає його ангела-охоронця дружини Любові Дмитрівни. Ще раніше за свою Маму пішов із життя і його син Леонід... Тяжка хвороба здолала його перед завершенням докторської дисертації. Незмінним, попри все, залишається пам'ять учнів та земляків про Вчителя. Саме через ту особливу для мене зустріч, я вирішив максимально щиро сказати слова Вдячності про наших Вчителів, які принесли в наші душі Вічне, Розумне і Добре.
