Носівці більше тисячі років — розповіді про рідний край

«Носівці більше тисячі років — розповіді про рідний край» — історико-краєзнавча збірка матеріалів про історію сіл, вулиць, кутків Носівщини, вийшла друком 2008 року.

Видавець «Бібліотека українця» Микола Ляшенко, м. Носівка. 85 сторінок, наклад 3000 примірників, ISBN 966-74-19-28-2.

Матеріали зібрані працівниками централізованої бібліотечної системи Носівського району з переказів жителів сіл, з пам'яті старших поколінь. Ініціаторка видання — директор центральної бібліотечної системи Давиденко Олександра Іванівна.

Значну частину збірки складають свідчення учасників колективізації, які пережили голодомор 1932–1933.

Вони писали історію свого села

Нарис Надії Фурси у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Часу підвладно безжально стирати з пам'яті людей все праведне й грішне. Й нащадкам доводиться зачасту докладати неймовірну кількість зусиль, щоб зазирнути вглиб віків, об'єктивно, по крупицях відтворюючи картини минувшини. На місцевому рівні це роблять краєзнавці. Хтось — за професійним обов'язком, інші — за покликом серця. Наслідком саме такої копіткої колективної праці стала книжечка «Носівці більше тисячі років», випущена у видавництві «Бібліотека українця» наприкінці минулого року. Це розповіді про рідний край, зібрані бібліотекарями району з ініціативи директора центральної бібліотечної системи Олександри Іванівни Давиденко.

Безумовно, це надзвичайно потрібна, хороша та цінна книга. Мені ж тим більше приємно, що саме про моє рідне село Мрин у ній розповідається найбільше. Воно й не дивно, адже у Мрині є ціла когорта краєзнавців, починаючи від незабутніх К. В. Скороход, С. Ф. Бруханди й до М. А. Борисовця, А. Б. Чекан, багатьох інших, хто протягом десятиліть вели наполегливу пошукову роботу, занотовуючи практично всі найцікавіші події минувшини.

Взяти хоча б мою колишню класну керівницю, відмінника народної освіти Катерину Василівну Скороход. Свого часу ця жінка була зв'язковою партизанського загону «За Батьківщину», нагороджена медаллю «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни». Вона любила рідний край, привчаючи й своїх численних учнів любити та берегти кожну пам'ятку нашої історії.

Свого часу саме ця, без перебільшення, героїчна жінка зберегла та передала сільчанам унікальну, прекрасну книжечку «Общественная деятельность П. С. Коробки», яка вийшла з друку ще у 1904 році. Це розповідь очевидців про той період життя цього села, коли воно зі звичайного населеного пункту стало справжніми, як тоді говорили, «сільськими. Афінами», дякуючи 35-річній меценатській діяльності пана Коробки та жителів Мрина. Вся родина Скороходів була надзвичайними книголюбами. Знаючи ціну цій книжечці, вони пронесли її через роки голодомору, через пекло Великої Вітчизняної, й хоч через століття, проте ця книжка знову опинилася в руках нащадків людей, про долі яких розповідається в ній.

На жаль, у книзі «Носівці більше тисячі років» чомусь не згадали про цю людину. А між тим на пам'ять заслуговує вся родина Скороходів. Так, батько Катерини Василівни, Василь Васильович, був надзвичайно освіченою інтелігентною людиною. Закінчив Ніжинську гімназію, затим комерційне училище у Петербурзі. Працював вчителем після закінчення гімназії та семінарії й брат Катерини Василівни, Іван Васильович. Потім з відзнакою закінчив Харківський медінститут. До війни, до того ж, захистив кандидатську дисертацію, у повоєнні роки одержав звання доктора медичних наук. Викладав у Львівському медінституті.

Чомусь не згадані й імена інших краєзнавців — Семена Федотовича Бруханди, Михайла Андрійовича Борисовця, котрі протягом довоєнного, воєнного та повоєнного періодів занотовували не лише історичні події, а й досконально вели облік географічних назв вулиць, урочищ, кутків, розповідали про побут села, події з життя його мешканців — значна частина їх вже зникли з людської пам'яті.

Хотілося, щоб у книжечці було описано й про величезну пошукову роботу краєзнавців місцевої школи. Тим більше, що вчителі на чолі з А. Б. Чекан зробили найголовніше – створили музей села, зібравши багатющий історичний та етнографічний матеріал. Тим більше, що й це село багате на талановиті непересічні особистості. Такі, як, наприклад, актор Харківського драматичного театру Михайло Іванович Тягнієнко, заслужена вчителька УРСР Євгенія Семенівна Щербакова, заслужений лікар УРСР Євгенія Кирилівна Щербакова, кандидат сільськогосподарських наук Володимир Іларіонович Байда й багато-багато інших. Втім, справу зроблено — книжечка вийшла у світ. І вже знайшла своїх читачів. Й за це від усієї душі хочеться подякувати її авторам та видавцям. А ще побажати на майбутнє більш активної співпраці усіх місцевих краєзнавців, що, безумовно, пішло б лише на користь справі збереження історичної правди та пам'яті села.

Надія ФУРСА, громадський кореспондент «Носівських вістей». 2009 р.