Стрільчина Галина Федорівна

Галина Федорівна Стрільчина — вчителька початкових класів Носівської школи № 1.

Стрільчина Галина Федорівна

Спогади Лідії Наказної, опубліковані в розділі «Вчителі Носівщини» книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.

Дорога в самостійне доросле життя бере початок від порогу школи. І роль в житті людини вчителя початкових класів неоціненна, бо він, вчитель і вихователь входить в наше життя з самого дитинства і являється зразком мудрості, людяності, працелюбства. А школа в нашій пам'яті – святий храм.

В радянській я пропрацювала 40 років і переконана, що найвідповідальніша ланка середньої освіти – початкова освіта. А найважча педагогічна робота – це робота вчителя початкових класів.

Мені довелося працювати з такими вчителями-корифеями 1-4 класів, як Стрільчина Галина Федорівна, Шум Раїса Іванівна, Коровіна Галина Григорівна. Це вчителі Носівської семирічної школи №3 (пізніше – восьмирічної №6). А в Носівській середній школі №1 – з Руденко Пашею Іванівною, Прокоп'євою Галиною Федорівною, Фоміною Катериною Кузьмівною, Штепурою Євдокією Терентіївною. Вони були прекрасними вчителями і працювали самовіддано, не шкодуючи сил і здоров'я. Із Стрільчиною Галиною Федорівною я познайомилася в 1957 році, коли після вишу прийшла працювати вчителем російської мови та літератури в Носівську семирічну школу №3. Молода, красива, струнка 30-літня жінка, русява, з приємною посмішкою вчителька першого класу. В учительську кімнату на перервах вона майже не заходила, бо її не відпускали від себе першокласники. Оточивши вчительку вони гуртом щебетали, щось запитували, щось розповідали, а вона показувала їм малюнки, заплітала дівчатам кіски. А коли після уроків Галина Федорівна йшла додому, діти згодні були проводжати її аж до двору, нести портфель, бігли попереду, заглядаючи вчительці мамі в очі. Так було в суху погоду навесні і восени. А в дощову пору і взимку вчителька чекала своїх школяриків на ганку школи, допомагала зняти з плечей сумку-торбу з книгами, забирала чорнильницю із замерзлих дитячих рук і відігрівала, розтирала пальчики і долоньки. А в заметіль, бувало, допомагала дітлахам роздягнутися, витрусити сніг із чунь, сушила їхній одяг біля груби. А потім вела уроки читання, математики, каліграфічного письма. Перед уроком Галина Федорівна готувала дошку, графила косі лінії, як у зошиті. А на уроці повільно писала букви, вимагаючи слідкувати за нею, показуючи як це правильно, з нажимом писати.

Діти любили свою вчительку, батьки були задоволені, бо знали, що їхня дитина доглянута і до того ж іще навчається у Стрільчиної Г.Ф.

Завдання вчителя початкових класів дуже відповідальні: не тільки навчити дитину читати і писати, а й слухати на уроках і чути вчителя. Це вміла робити моя колега Стрільчина Г.Ф. Діти не просто йшли до неї на уроки, а поспішали як на свято, бо відчували, що кожного дня, кожного уроку одержать щось нове, цікаве, корисне.

Галина Федорівна тримала постійний зв'язок з батьками, знала добре побутові і матеріальні умови кожного свого учня і намагалася якось підтримати сім'ю, допомогти школярику. Саме про такий випадок вона розповідала мені, коли вже нині, (в 21 столітті) до неї підійшов її учень 1960-х років і щиросердно подякував за день народження, який вона влаштувала йому в класі, йому – дитині з бідної багатодітної сім'ї. «Такого дня народження, такого свята в моєму житті більше ніколи не було» – щиро зізнався колишній учень.

В післявоєнні скрутні роки вчителька вечорами перевіряла учнівські зошити, в кожному зошиті, а прописів тоді не було, червоним чорнилом кожному учню писала зразки каліграфічного написання букв та цифр. А потім, разом з мамою шили на швейній машинці валянки-бурочки, які мама продавала на базарі. Так вони виживали, бо молода вчителька ще й навчалася заочно.

Колишніх вчителів не буває – знають її випускники. До неї постійно заходять, дзвонять, поздоровляють. А цього літа 2014 року, до неї додому завітали випускники, яким вже за 60 років, щоб поспілкуватися, подякувати своїй першій вчительці за науку, висловити свою вдячність і повагу, бо назавжди запам'ятали її настанову: «Запорука щастя – жити по-совісті».

Учні виявилися гідними свого педагога.

Педагогічна майстерність Галини Федорівни була відзначена ще наприкінці 1950-х років медаллю «За відмінні успіхи в праці». Пізніше були й інші заслужені нагороди та відзнаки.

Галина Федорівна прожила майже до 90 років (без двох місяців), випустила не одне покоління учнів, виростила і виховала двох своїх прекрасних дітей – сина Віталія та доньку Віру, які обоє з медалями закінчили Носівську середню школу №1 і успішно працюють. А коли мама стала немічною діти доглядали її. В теплі, добрі, любові, турботах про неї рідних дітей і онуків минули її останні роки і дні.

Наказна Л.А. вчитель-методист, відмінник народної освіти України.