Тертишницька школа

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Версія від 21:59, 7 серпня 2024, створена Perohanych (обговорення | внесок) (Створена сторінка: == Невеличка історія про невеличку школу == :''Джерело: {{Cite web | url = https://www.facebook.com/groups/62879581391...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Невеличка історія про невеличку школу[ред. | ред. код]

Джерело: Григорій Шевченкр: Мало, хто знає, але в Тертишниках ..., Носівка Nosivka Nosowka, 5 серпня 2024

Мало, хто знає, але в Тертишниках Ніжинського району (колишнього Носівського р-ну) була своя школа. Про її мало, хто згадував. Навіть в просторах Інтернету ніде інформації про цей навчальний заклад немає. Та й небагато її й про цей населений пункт, де зараз проживає не більше 100 людей.

Можливо, в когось ще й досі в Тертишниках проживають дідусі, бабусі, близькі та друзі. Комусь може бути цікавим цей допис про рідне село, згадуючи, як в дитинстві їздили на канікулах до дідуся та бабусі. Ще й досі пам'ятаю, як їздив на велосипеді по селу, щоб "розвідати" ще більше території. Пригадую День села, на якому я бачив найбільше жителів, який, до речі, повинен святкуватися в перших днинах серпня.

Невеличка історія про невеличку школу з невеличкого села.

В 1934 році Сябер Іван Кирилович за власні кошти почав будувати школу. Залив фундамент, поставив великі вікна, щоб було світло і сонячно. Підсобниками у Сябра були односельці, серед яких Олексій Столяров та брати Моховики, а також житель села Яблунівка Гармаш Сергій. Школа була з великими вікнами, і в ній навчалися діти з першого по четвертий клас. Вона була так майстерно збудована, що простояла б ще багато років, але дітей стало менше в селі, і район вирішив закрити школу. Розміщувалася вона в дерев'яному приміщенні, яке було побудоване на шляху (Прилуцький шлях).

У школу, яку закінчувало майже все старше покоління, після заснування села було два класи — перший і третій в одній великій класній кімнаті, та другий і четвертий — в іншій. Великий коридор (за тими мірками) слугував для відпочинку на перервах дітей. В кінці коридору була канцелярія для вчителів, яких завжди було двоє. З обох боків коридору з вулиці було дві квартири для сімейного проживання вчителів.

Вони самі викладали всі предмети, і можна сказати, успішно, бо після початкової школи діти йшли навчатися спочатку в Степовохутірську середню школу, яка знаходилася за 4 кілометри від села, а з 1961 року — в Яснозірську восьмирічну школу за 4 кілометри. Хто хотів навчатися далі, то продовжував ходити до Носівської середньої школи №2, яка за 9 кілометрів від Тертишників.

Дороги, якими йшли навчатися до Степових Хуторів і Ясної Зірки ще й досі згадують жителі села. Дороги не підняті ґрунтом, не вимощені, а звичайні польові дороги. Через поле чорнозему, через долини, які, особливо навесні обійти було неможливо, доводилося ходити місцевим школярам. Тому учні зі школи інколи весняної пори прибігали додому босі, а кирзові чи гумові чоботи залишались у полі засмоктаними в болото.

Вчителі зі спогадів жительки Галини Василівни Репети (Сябер), які працювали у школі з початку її заснування і до закриття у 1981 році. Це: Ткаліч ..., Куциба Іван ..., ... Шура Антонівна, ... Віра Миколаївна; Сидора Ніна Іванівна — відмінник народної освіти, після закриття Тертишницької початкової школи працювала завучем в Носівській середній школі №3; Кравець Іван Михайлович 1882 р.н.; Кравець Тетяна Панасівна 1884 р.н. — нагороджена орденом Леніна, відмінник народної освіти; ... Анастасія Дем'янівна; Шелестюк Ганна Петрівна — остання з вчителів школи, випустила не одне покоління учнів, для багатьох тертишницьких дітей стала першою вчителькою.

Нижче прикріплюю фотографії учнів та учителів школи.

На першій фотографії — Сидора Ніна Іванівна. На другій — Кривець Тетяна Панасівна. На третій — учні школи 1956 р. На фото зліва направо вчителі: Кравець Тетяна Панасівна і Шелестюк Ганна Петрівна. На останній — учні школи, вчителі Анастасія Дем'янівна і Галина Петрівна.

Інформацію взято з науково-популярного видання Петра Сидори "Тертишники. Спогади про рідне село".