Носівська гімназія № 3

Матеріал з Енциклопедія Носівщини

Носівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад» I–III ступенів № 3 Носівської міської ради, також Носівський НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів № 3, Носівська школа № 3 імені Пероганича. (на думку Пероганича)

м.Носівка, вул. Козацька 41

Розташована в мальовничому місці на Вербові, де річка Носівочка коліном огинає підвищену місцевість. Юрій Пероганич вважає себе ініціатором створення.

Колектив

Див. також: Список учителів Носівського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів № 3 на 10 вересня 2016 р.

Дитячий садок

Лисенко Марина Миколаївна]], вихователь

Кравченко Юрій Григорович завгосп

Селегей Володимир Іванович водій

Історія

Двоповерхова цегляна будівля школи відкрита в 1895 (за іншими даними в 1899) як Церковна другокласна школа Чернігівської єпархії місцевими меценатами Миколою Захаровичем Шаулою[1] і Морозом[2].

Станом на 1915 називалася Носівська второкласна учительська школа.

Зі встановленням радянської влади на Вербові була розміщена сільська рада Лісні Хутори.

Загальна кількість учнів 272 у 1926, за національним складом всі українці, за соціальним складом всі селяни.

Це було училище інтернатського типу. Готувало вчителів для для початкових шкіл. Приймалися діти, які закінчили три класи початкової школи. Навчання в училищі тривало чотири роки. Називали училище «Носівською бурсою».[3]

Серед шкільного приладдя були піаніно, мікроскоп, фотоапарат, глобуси.

В 1928 в приміщенні школи було відкрито літні дитячі ясла на 35 дітей.

Перед Німецько-радянською війною школа отримала статус середньої школи.

Приміщення школи було зруйноване радянськими партизанами в роки Німецько-радянської війни.

Вчителі Ліснохутірської школи 1948-1949 учбовий рік.jpg

Вчителі Ліснохутірської школи, 1948-1949 навчальний рік.
Стоять (зліва направо): Вискуб Марія Семенівна, вчитель української мови; Миколаєнко Віра Свиридівна, вчитель початкових класів; Заголій Галина Олексіївна, донька репресованого; Сопіга Олександра Іванівна, біолог; Золотар Микола Іванович, фізорг.
Сидять: Золотар Євдокія Олексіївна (? - 1986) піонервожата, вчитель російської; Пінчук (Хоменко) Галина Василівна, вчитель російської мови і літератури; Ворона Євдокія Пантеліївна, географ, історик; Сопіга Олександр Степанович директор, скрипаль; Сидора Ніна Іванівна, була завучем; Потій? ; Степура Віра Григорівна, живе в Держанівці, навчала російської і німецької мови;
Фото надав Борис Леонтійович Ніколаєнко, мати якого Миколаєнко Віра Свиридівна (1918-2012), навчала учнів молодших класів.

В 2005—2006 директором Носівського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» I-III ст. №3 працював Броварець Віктор Михайлович.

Музей

Школярі в музеї

При школі діє Історико-краєзнавчий музей.

Випускники

Див. також Категорія:Випускники Носівської школи № 3

Територія обслуговування

Перелік вулиць, які належать до території обслуговування школи:[4]

Учитель учителів

Фрагмент статті: Олексій Нестеренко: [1], Газета "Носівські вісті", Facebook, 2 грудня 2020

3 січня 1963 року Олександр Андрійович очолив Носівську середню школу №3. Навчальний заклад на околиці міста, над річечкою, яка півколом оповиває майже 8-гектарну територію школи – один з наймиліших для душі куточків Носівки. До нього з любов’ю прихиляються місцеві жителі, учні нинішні й колишні. Звичайно, з доброю пам’яттю і вдячністю за щедру спадщину від директора. Із його любов’ю до красивого і корисного, його неспокійними й невтомними турботами, бажанням і натхненням продовжувати справу керівника і вчителя. Вважай, на престарезні руїни ступав він на шкільне подвір’я, яке складалось з кількох аварійних навчальних приміщень, давно затісних для міської десятирічки. У зв’язку з ліквідацією району мова йшла навіть про закриття школи. Бракувало наочності, посібників, бібліотеки, парти нестандартні. Словом, злидні зирили з усіх боків. І це вже чверть віку по війні. І він, колишній комвзводу, учитель, який учив дітей історії, учив іти життям на повний зріст, обіруч взявся за переоблаштування школи майбутнього, як у Сухомлинського, але власним почерком.

З перших днів на посаді Олександру Андрійовичу судилося долею відбутися чарівним перевеслом, яке об’єднало в єдиній меті і рвінні вчителів, школярів, батьків, жителів міської околиці. Власноруч заготовляли лісоматеріали, були підсобниками в будівельників. А ще Олександр Андрійович умів шукати і знаходив таких майстрів, яким міг поставити по-вчительськи заслужену п’ятірку. В усьому попереду був сам особисто. Словом і ділом. Днював на будівництві, вночі готувався до уроків, збирав і комплектував стенди для шкільного краєзнавчого музею. А ще знаходив час для цікавих екскурсій зі своїми вихованцями. Приймали учнів нові й нові приміщення, в їх числі першим реставрований типовий основний корпус, побудований ще в дев’ятнадцятому столітті в стилі, близькому бароко. Майстри не підвели.

Перелік довгий, але без нього не обійтись у цих штрихах до портрета керівника за його, вважай, неповне тридцятиліття. Гуртожиток для школярів із сусідніх сіл і висілочків, типові майстерня і спортзал, теплиця, будинок для вчителів з чотирьох квартир, приміщення спортшколи, стадіон, артезіанська свердловина із водогоном до їдальні і корпусів, пожежна водойма, санвузол, басейн з душовими й роздягальнями. Добудовано бібліотеку і споруджено цілий ряд господарських об’ктів. Зокрема, гараж на три автомобілі, стайня, кролеферма, два льохи, склади для матеріальних цінностей, тир для стрільби і плац, караульне містечко. До речі, все будівництво велося господарським способом.

Нинішнім би керівникам такий огром будівництва, вони б усі на літаках літали. А він усе життя — на велосипеді. Кожній державній копійці знав ціну. Скромність – одна з його чеснот, якою шанувався у своїх вихованців, серед колег, багатьох носівчан. Він знав по імені всіх своїх учнів із першого класу й до випускного, звертався до них на «ви». До розуму кожного знаходив той золотий ключик, який відмикав найнедоступніші серця малечі. І підростали криленята в юних на прагнення успішно навчатися, бажання позбутися вад у характері, задуматися над необачними вчинками. Не секрет, у третій міській училися нерідко діти, яким «не вистачало» місця в інших школах міста. Тут їм знаходилися справи по душі.

Одна з перших лісовохутірська школа не лише в Носівці, а й у області перейшла в 1971 році на кабінетну систему навчання, стала центром творчості вчителів та учнів шкільна бібліотека. Відомим в Україні став і досвід педагогів-освітян із трудового й естетичного виховання, суспільно-корисної праці й відпочинку. І, як підсумок, у числі перших школа відбулася переможцем у предметних олімпіадіх.

Приваблювала школа вихованців і своїм цікавим і змістовним дозвіллям — пришкільний табір праці й відпочинку, місцевий філіал музичної школи, і, відтак, широкий діапазон у розвитку самодіяльної творчості учнів. Крім вокальних і танцювальних колективів у школі працює ляльковий театр. 60-80-ті — це зоряні роки творчого злету педагогів, учнів третьої школи і директора. Закоханий у музику, Олександр Андрійович зібрав у колективі плеяду талановитих педагогів і подбав про обладнання кабінетів усім необхідним для поглибленого вивчення цього виду мистецтва. Тільки музичних інструментів налічувалося більше 200 видів. Придбано та пошито на замовлення для колективів аматорів різноманітні костюми. Зокрема, для духового оркестру й загальношкільного хору, вокального ансамблю бандуристів і хору хлопчиків, ансамблю сопілкарів, танцювального колективу, зокрема, й для бальних танців. За наказом Міністерства освіти школа з аграрної глибинки стала не лише закладом із поглибленим вивченням музики, а й республіканським носієм передового досвіду із семінарами для вчителів. Численні вихованці продовжують професійну справу своїх наставників, працюють в культосвітніх установах, стали відомими в мистецькому житті. Згадаймо бодай одного випускника школи: український кобзар Василь Нечепа, лауреат Шевченківської премії — з цієї плеяди митців, які принесли школі Олександра Хоменка і колективу визнання і славу. І славу Носівщині, Носівці. З повним правом пишається нинішній колектив школи своїми заслугами і гідно примножує їх у новому часі. То чи не варто бодай навздогін за пам’яттю, безсмертником з нагоди 100-річного ювілею Учителя прийняти рішення про вшанування імені талановитого педагога облаштуванням меморіальної дошки на шкільному фасаді, назвою однієї з вулиць міста чи навіть присвоєнням його імені навчальному закладу.

А втім, живим пам’ятником Олександру Андрійовичу Хоменку вважається шкільне подвір’я. З липовою алеєю, парками й скверами з плодовими, декоративними й навіть екзотичними деревами, морем квітів, шкілок з лікарськими рослинами, занесеними до Червоної книги.Тут лікує й повітря, наснажуючи на красиве й корисне, знову й знову повертаючи світлими споминами в минуле, на доріжки з алейками в зелених шатах.

Тут він ходив, тут він плекав, тут він любив, закоханий в життя й людей. Це тоді, до речі, написана ним ще одна з незабутніх сторінок хоменкової педагогічної філософії про красиве й корисне. Шкільна виробнича бригада, яка працювала на госпрозрахунку, гурти юних натуралістів, кролівників, справи яких відлунювали далеко за сіверянськими й навіть українськими широтами здобутками, успіхами в науково-дослідницькій роботі. Школа Олександра Хоменка чотири рази була учасником ВДНГ, нагороджувалася відзнаками Виставкому – у 1966, 1967, 1972 і 1985 роках, а в 1987 році – за успіхи в технічній творчості. У 1968 році школа – учасниця зльоту юних натуралістів у Москві, а в 1969 зайняла друге місце й нагороджена премією у Всеукраїнському конкурсі, у 1969 шкільна виробнича бригада нагородженна вантажним автомобілем. І це лише штрихи до біографії, великої історії про час і людей, час реформ, які підносили державу до зоряних висот.

Олексій НЕСТЕРЕНКО.

Див. також

Примітки

  1. ↑ І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект. 2003, — 129 сторінок. Сторінка 8
  2. ↑ Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6. Сторінка 299.
  3. ↑ І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект. 2003, — 129 сторінок. Сторінка 7
  4. ↑ Рішення 71 сесії Носівської міської ради від 14 серпня 2020 року № 2/71/VII

Посилання

Отримано з https://wikinosivka.info/index.php?title=Носівська_гімназія_№_3&oldid=19558