Давиденко Валерій Миколайович

Валерій Давиденко

Валерій Миколайович Давиденко (народився 16 березня 1973 в Носівці — 23 травня 2020, м. Київ) — підприємець та політик. Народний депутат України VIII і IX скликань. Працював заступником Міністра аграрної політики та продовольства України (20 травня 2013 — 12 березня 2014).

Життєпис

У 1989—1990 — пастух, різноробочий на МТФ в КСП ім. Енгельса. Працював у відділенні Ніжинського консервного заводу, на рухомій стрічці й відбирав маленькі корнішони.

Школярем працював у сітроцеху у Носівці, спробував усі спеціальності влітку, коли переходив з дев’ятого в десятий клас.

Школу закінчив «хорошистом».

Під ча навчання в інституті підробляв вночі вантажником на харчових підприємствах Києва, овочевій базі, хлібзаводі, пивному заводі «Оболонь». У складі студентського будівельного загону об'їздив велику частину Київської області. Довелось працювати на Чукотці — будували теплотрасу — відбійними молотками довбали мерзлоту.

У 1995 році закінчив Український державний університет харчових технологій за спеціальністю інженер-механік обладнання харчових виробництв.

Знайти роботу після вишу допомогли колишні викладачі інституту, які розробили проект ковбасного цеху в одному з сіл Чернігівської області й запросили Давиденка попрацювати керівником цього проекту.

Пробував себе у різних сферах, їздив працювати за кордон.

1998—2000 — інженер-механік ТОВ «Український будинок зв'язку»;

2000—2004 — спеціаліст зі страхування у САТ «Саламандра-Схід» та ЗАТ «Українська страхова група».

2004—2013 — генеральний директор ТОВ "СП «Агродім».

В 2007 разом з партнерами Юрієм Колобовим та Борисом Приходьком стає власником «Терра банку».

20 травня 2013 — указом президента України Віктора Януковича призначений заступником Міністра аграрної політики та продовольства України

12 березеня 2014 — розпорядженням прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка звільнений з посади заступника Міністра аграрної політики та продовольства України.

З червня 2014 р. — радник дирекції з розвитку перспективних програм ЗАТ «Інститут інноваційного провайдингу Української академії аграрних наук».

Хобі: рибалка, полювання.

Політична діяльність

Переміг на виборах до Верховної Ради 2014 року в одномандатному окрузі № 208 від партії Всеукраїнське аграрне об'єднання «Заступ».

У 2019 році був обраний до Верховної Ради 9 скликання як безпартійний самовисуванець за 208 округом (Чернігівська область). З 6 грудня 2019 року - член депутатської групи "Довіра", до того - позафракційний. Член Комітету з питань економічного розвитку.

У жовтні 2019 року став співголовою політичної партії “Наш край”.

Загибель

У суботу, 23 травня 2020 близко 19-ї години прибиральниця, що прийшла до офісу Давиденка у Києві, знайшла його тіло у туалеті зі смертельним вогнепальним пораненням у голову.

Поряд із тілом виявили зброю. На місці події по вул. Велика Васильківська працюють правоохоронці, вони з'ясовують деталі інциденту, знімають записи з численних камер спостереження, що у великій кількості розташовані поблизу офісу нардепа. Поліцією і прокуратурою будуть перевірятися всі можливі версії трагедії.

Відкрито кримінальне провадження за ч.1 ст.115 КК України (умисне вбивство).

Співчуття рідним і близьким покійного у зв'язку з його трагічною смертю висловили Носівська міська рада, виконавчий комітет, депутати міської ради сьомого скликання.

Родина

Батько був водієм, а мати, Давиденко Валентина Миколаївна працювала бухгалтером.

Старша сестра — Нечес Ірина Миколаївна, вчитель географії, працює в Носівській гімназії.

По маминій лінії дід та баба жили також у Носівці на паралельній вулиці. Баба пропрацювала в одному магазині все життя. Дід повернувся з війни інвалідом, тому працював дома, зшивав за допомогою спеціального станка документи для різних організацій.

Баба по батьковій лінії жила у селі Червоні Партизани. Дід помер після війни. Він був майстровим, в селах таких називали «дядько», тобто, той, хто вміє робити усіляку роботу по господарству.

Давиденко перебував у цивільному шлюбі з Людмилою Нестеренко, мав двох доньок Ольгу та Євгенію..

Автобіографія

Джерело: Біографія - Давиденко Валерій Миколайович, Офіційний сайт Валерія Давиденка, переглянуто 24 травня 2020

Поля колгоспу імені Енгельса були неподалік від нашої оселі. І батьки всіх моїх друзів там працювали. А класу з шостого й ми туди подалися. Працював пастухом – так, власне, у мене і в трудовій книжці записано. Крім того, працював у відділенні Ніжинського консервного заводу, на рухомій стрічці й відбирав маленькі корнішони. В школі ми їздили працювати на колгоспних полях – підбір картошки після комайбна, підбір буряка і таке інше, а за це сільськогосподарські підприємства поставляли в школу молоко, м'ясо тощо. Нам все це було в задоволення. Ми спілкувалися, змагалися між собою, обідали в полі на виїзній кухні. Хоча найкраща їжа була з дому, яку готувала матуся. Улюблений мій бутерброд – це кусень свіжого хліба, наверх смажене яйце, а зверху ще один кусень хліба.

У нас був сітроцех у Носівці, де школярі також працювали. Мені там дуже сподобалося трудитися — спробував всі спеціальності влітку, коли переходив з дев'ятого в десятий клас. Тому і вибрав для навчання Київський інститут харчової промисловості. Мені дали відповідні рекомендації та направлення на навчання. Школу закінчив «хорошистом». На екзаменах в інститут ніяких особливих проблем не відчув.

Викладачі були у нас просто чудові й згадувати ті часи — одне задоволення. Аби вижити й продовжувати навчання, підробляли вночі вантажниками на харчових підприємствах столиці, овочевій базі, хлібзаводі, пивному заводі «Оболонь». Я не боявся тяжкої праці й не падав з ніг протягом ночі від знемоги. Ще виручав студентський будівельний загін, у складі якого ми об'їздили велику частину Київської області й не тільки – працювали навіть на Чукотці.

У 1995 році закінчив державний університет харчових технологій за спеціальністю інженер-механік обладнання харчових виробництв. Розподілення молодих спеціалістів вже не було. Допомогли мені тоді мої колишні викладачі інституту, які розробили проект ковбасного цеху в одному з сіл Чернігівської області й запросили мене попрацювати керівником цього проекту. Це була моя перша керівна посада.

Потім пробував себе у різних сферах, навіть їздив працювати за кордон. Але зрозумів: де народився – там і знадобився. Мене з самого дитинства тягнуло до землі, приваблювало сільське господарство. І одного разу мені пощастило: мої знайомі вели в Бахмачі перемовини аби взяти в оренду землю і запросили мене.

Підприємство «Агродім» було створене 2003 року. Перший керівник не зміг налагодити процес, встряв у сумну кредитну історію. Відтак з листопада 2004 року взявся за цю справу сам: я став генеральним директором.

За десять років занять сільськогосподарським бізнесом наштовхнувся на усі проблеми українського села. Твердо переконаний: без села — не буде й міста. Й гарного майбутнього для нашої країни. Потрібно змінити відношення держави до села, сільський голова не повинен бігати по району з простягнутою рукою. Я розумів, що потрібно зробити, аби підняти українське село з колін, забезпечити продовольчу безпеку країни, а Україну поступово вивести до країн-лідерів з виробництва продовольства. Але починати треба з законодавчої бази. Село має бути захищене законом.

На вічну пам’ять Валерію Давиденку

Некролог: Носівська міська рада, 26 травня 2020

23 травня сталася трагедія - передчасно пішов із життя наш земляк, відомий політик і громадський діяч, народний депутат України Валерій Давиденко.

Все його життя нерозривно пов’язано із рідною Носівко та Чернігівщиною.

Народився Валерій Миколайович 16 березня 1973 року. Закінчив Український державний університет харчових технологій. У професійній діяльності пройшов шлях від різноробочого на підприємстві - до керівника власних компаній, заступника міністра аграрної політики та продовольства України. Наш земляк - великий життєлюб, великий українець і справжній патріот своєї малої батьківщини.

Пішла з життя людина, чий внесок у розвиток Носівщини важко переоцінити. Свідченням цього є його постійна рутинна робота над всім новим, сучасним. Він завжди знаходив можливості і прагнув допомогти всім.

Двічі жителі сусіднього 208 округу довіряли йому представляти свої інтереси у Верховній Раді. Саме як народний обранець, який завжди серед людей, жив їхніми проблемами та постійно їх вирішував, він увійшов в історію свого округу та рідного краю. Він завжди був на зв’язку, доступний, простий у спілкуванні, щирий і людяний у вирішенні будь-яких питань, особливо, якщо це торкалося земляків. Так було завжди, бо він був надзвичайно добрим, небайдужим, жив на повен зріст з відкритим серцем до людей з любов’ю до України.

Валерій Давиденко був цілеспрямованою людиною із активною громадянською позицією, мудрим керівником, державним діячем і політиком, який захищав інтереси своїх виборців.

Він допомагав медичним працівникам, підтримував освітян і соціальних працівників у селах, шукав законодавчі шляхи зміцнення фермерських господарств та відродження сільських населених пунктів. Ніколи не забував про тих, хто захищав раніше і нині боронить Україну.

Передчасна смерть Валерія Миколайовича – це непоправна втрата для мами, дружини, доньок, сестри, всіх рідних, близьких, друзів, колег та земляків. Світла пам'ять про Валерія Давиденка та його численні добрі справи назавжди лишиться в наших серцях.

Глибоко сумуємо та щиро співчуваємо найріднішим у цей скорботний час. Важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, яка була найголовнішою в житті, проте світлі спогади про Валерія Миколайовича, який встиг за своє коротке життя лишити стільки добрих справ, завжди будуть сильніші, ніж смерть.

Сумуємо разом з вами. Поділяємо ваші біль непоправної втрати.

Вічна і світла пам’ять Валерію Миколайовичу!

Носівська міська рада, виконавчий комітет, депутати міської ради VII скликання.

Посилання

• Давиденко Валерій Миколайович - Офіційний сайт
• Валерій Давиденко профіль у Фейсбуці
• https://uk.wikipedia.org/wiki/Давиденко_Валерій_Миколайович
• Давиденко Валерій Миколайович, Офіційний портал Верховної Ради України
• Валерій Давиденко
• Валерій Давиденко: «Душею відпочиваю лише на землі» SVOBODA.FM