Довгаль Олексій Михайлович
Олексій Михайлович Довгаль — (народився 13 серпня 1948 в с. Лихачів) – учасник бойових дій у В'єтнамі, інвалід війни, працівник закладу комунального господарства, нині пенсіонер.
Олексій Михайлович Довгаль
Фрагмент нарису Олександри Берковець (Довгаль) «Ой, роде наш красний…», опублікованого в книзі Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
- Задум написати історію роду виник не відразу, але десь у підсвідомості він, певно, дрімав. Мене оточували такі особистості, події, характери, що кожен із них залишав свій слід в душі. Довгими зимовими вечорами, коли я приїздила зі столиці, мій батько, Довгаль Михайло Павлович, повільно, наче гортаючи сторінки, переказував епізоди свого життя. Пам'ять він мав феноменальну. Нотатки тих спогадів, власні спостереження, робота з літературою дозволили написати ці замітки. У збірці згадані лише дехто з представників нашого роду.
- м. Київ, 2010-2011
Найменший син Довгаля М. П., Олексій, народився 13 серпня 1948 р. в с. Лихачів. 1955 р. пішов до 1-го класу Носівської сш №1. В роки навчання виявляв хист до природничих наук, особливо любив історію. Був проблемним учнем: часом критично коментував розповідь учителя, й одного разу це спричинило конфлікт і стало причиною переходу його до вечірньої школи. Закінчивши 9 класів, у 1965 р. вступив до Мринського училища механізації с/г. Після закінчення училища Олексій одержав спеціальність тракториста і працював у місцевому колгоспі.
12 листопада 1967 р. його призвали на строкову службу до лав Радянської Армії. У 1968 р. батьки одержали листа, в якому Олексій писав, що його комісували і він знаходиться на лікуванні в Калінінградському військовому шпиталі: у мирний час 19-річний юнак став інвалідом Радянської Армії. Все життя його лікували, за діагнозом військових лікарів, від ревматизму, і цим усе погіршували стан здоров’я, якого вже не було.
Лише через 25(!) років, коли розпався Радянський Союз і втратила силу підписка про нерозголошення державної таємниці, Олексій зміг розповісти, що тоді, 1968 р. його у складі обмеженого контингенту радянських військ відправили до В’єтнаму. Причиною його недугів і інвалідності є отруєння хімічною зброєю масового знищення, яку американці застосували у В’єтнамі. Групу, що наводила понтонну переправу через річку, атакував американський літак, за яким тягнувся смертельний шлейф отруйних речовин… На батьківщину літаком відправили дев’ять спотворених тіл в оцинкованих трунах. Трьох солдатів, яким вдалося вижити, транспортували у військовий шпиталь. Одним із цих трьох був Олексій Довгаль.
Після госпіталю треба було жити далі. Він повертається працювати у колгосп механізатором. 1973 р. Олексій Михайлович влаштовується працювати на Калитянський комплекс-комбінат. Директор, коли дізнався, що Довгаль О.М. – інвалід, хотів його звільнити, запитавши, чому при вступі на роботу він це приховав. На що Довгаль відповів, що постраждав не на танцях. Олексій Михайлович – великий трудівник, за яку б роботу не брався, завжди виконував її вчасно і на високому рівні, хоч кожен день після страшної трагедії – це постійна боротьба за життя. Його доля могла скластися зовсім інакше: хто знає, ким він міг би стати, якби не скалічили йому життя, кинувши у пекло війни.
На клопотання Олексія Михайловича про визнання за ним статусу «учасника бойових дій» із Москви прийшла офіційна відповідь, що Радянський Союз не брав участі в бойових діях у В'єтнамі. Коло замкнулося, залишивши його наодинці з матеріальними проблемами, спогадами, втраченим здоров’ям, коли у всьому тілі, здавалось, не було жодної клітинки, яка б не боліла. Проте як справжній подарунок долі дісталась йому дружина, Любов Михайлівна, і дві доньки, Лариса і Людмила, медпрацівники. Навіть після виходу на пенсію Олексій Михайлович продовжував працювати у закладі комунального господарства, поки чергова хвороба у прямому розумінні не звалила його з ніг.
Мешкає Довгаль О. М. у смт Калита Броварського р-ну Київської області.