Довгаль Варвара Онисимівна
Варвара Онисимівна Довгаль (народилася 15 грудня 1914 в селі Лихачів – померла 1 липня 1998)
Довгаль Варвара Онисимівна
- Джерело: Олександра Берковець: Довгаль Варвара Онисимівна, Енциклопедія Носівщини, 15 грудня 2021
Народилася 15 грудня 1914 р. в селі Лихачів на Чернігівщині у заможній селянській родині Онисима Фесенка. Закінчила два класи, бо батько заборонив відвідувати школу далі: вона була єдиною дівчинкою в класі. Тож надалі засвоювала – уже вдома – науку ведення хатнього господарства і землеробства.
У 1933 р. вийшла заміж за Довгаля Михайла Павловича, що був направлений учителювати в с. Лихачів Носівським райВНО. Незабаром чоловік вступив до Київського університету і поїхав у Дніпропетровськ (туди перевели студентів). Коли в сім’ї народилися донька і син, він перевівся в Ніжинський педінститут (на заочне навчання), і в 1937 р. родина переїхала в Носівку.
Коли розпочалася ВВВ, чоловіка мобілізували, і Варвара залишилася одна з трьома дітьми, меншенькому з них заледве виповнилося два місяці. Прийшла звістка, що Михайло потрапив у полон. Вона розшукала чоловіка в Гомельському концтаборі, тричі пішки ходила провідувати і передати харчі. За останнім разом побачитися не вдалося: знайомий, щоб забрати собі передачу, сказав, що Михайло загинув. Але він вижив: був переведений у концтабір в Австрії, після визволення американськими союзниками завершував війну в лавах радянської армії і в листопаді 1945 р. повернувся додому.
Варвара Онисимівна народила дев'ятьох дітей (четверо з яких померли ще маленькими). Нагороджена медаллю «Мати-героїня». Її життєвий шлях був нелегким: смерть маленьких дітей, війна, післявоєнне лихоліття, голод 1947-го, будівництво власної хати і виховання п’ятьох дітей, що вижили. Саме в дітях, незважаючи на неймовірні труднощі, вона знаходила розраду і втіху. А вони бачили маму постійно в роботі, але завжди доброзичливою, справедливою й уважною до кожного з них. Попри зайнятість, завжди знаходила час розказати казку, разом поспівати, допомогти, чим могла, з уроками. Діти зростали в атмосфері затишку й любові, мимоволі засвоюючи моделі поведінки батьків і переймаючи від них хист працелюбності, порядності й доброти. Коли і найменші стали школярами, Варвара Онисимівна влаштувалась на роботу в санепідемстанцію, де й пропрацювала до пенсії.
Щоліта приймала в себе онуків на канікулах і віддавала вже їм всю свою любов. Прожила Варвара Онисимівна 83 роки і разом із чоловіком, Михайлом Павловичем, виховала дітей, якими могла пишатися: Бобрик Ларису (1936 р. н.) – хірурга-окуліста, зав. відділенням Київської обласної лікарні, головного офтальмолога Київської обл.; Довгаля Ана (1937–1971 рр.) – кандидата технічних наук, науковця, який першим в СРСР почав автоматизацію процесів виплавки сталі в доменних печах; Довгаля Володимира (1941–2011 рр.) – інженера-технолога Дніпропетровського заводу «Південмаш»; Берковець Олександру (1947 р. н.) – наукового співробітника Київського НДІ, фахівця в галузі хімічних технологій і синтезу, співавтора наукових статей і патентів на винаходи; Довгаля Олексія (1948–2013 рр.) – учасника бойових дій у В’єтнамі, інваліда Радянської Армії, працівника закладів комунального господарства смт Калита Київської обл.
Семеро внуків теж достойно продовжили рід Довгалів: Бобрик Світлана Михайлівна (1959 р. н.) – хірург-офтальмолог; Довгаль Олександр Анович (1967 р. н.) – інженер-теплоенергетик; Довгаль Роман Володимирович (1969 р. н.) – фінансист-економіст; Бугаєнко Лариса Олексіївна (1970 р. н.) – головна медсестра Ірпінської райлікарні; Берковець Віра Володимирівна (1972 р. н.) – кандидат філологічних наук, доцент КНУ ім. Тараса Шевченка; Довгаль Людмила Олексіївна (1974 р. н.) – фармацевт; Берковець Олексій Володимирович (1982–2021 рр.) – журналіст-видавець, менеджер-експерт з медичного туризму.
Діти і внуки любили і глибоко шанували маму і бабусю, як і всі ті, хто був знайомий із нею. Вічна світла пам’ять і Царство небесне Довгаль Варварі Онисимівні, вона назавжди в серцях рідних і знайомих.
