Освіта на Носівщині

Освіта на Носівщині

Освіта на Носівщині — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.

За переписом 1666 року у нашому місті було 256 дворів міщан (це близько 1500 осіб). Знаючи, що кількість козаків тут весь час становила 2/3 населення можна припустити, що в місті на той час було 4500 чоловік.

У 1735 році в містечку Носівці існувало 5 козацьких шкіл, були богадільні. Селяни самі їх утримували, але для них, кріпаків, це ставало дедалі тяжчим. У 1859 році в нашому місті залишилася лише одна парафіяльна школа. Нижча освіта в колишній Гетьманщині наприкінці XVIII ст. занепала. Як бачимо – за сто років у дев'ять разів знизилася забезпеченість населення шкільними місцями, у кілька разів зменшилась кількість шкіл. Навчалися у цих школах у XVIII ст. діти старшини, козаків, духовенства, селян.

За Генеральним описом Лівобережної України 1765-1769 рр. у Носівці, разом з хуторами, було 1348 дворів. Населення становило 5999 осіб в тому числі 3750 козаків, 1914 кріпаків, решта – дворяни, духовенство та інші.

В 1859 році Чернігівським архієпископом став високопреосвященний Філарет. Під час першого ж свого об’їзду єпархії він звернув увагу на дуже малу кількість шкіл, яких усього було 20, та й ті переважно належали державі. Преосвященний Філарет зобов'язав духовенство відкривати школи, а де немає для них приміщень, влаштовувати їх при своїх домах. Наслідком такого розпорядження стала поява в наступному ж році 769 шкіл з 8000-ми учнів, а в 1863 році було облаштовано 568 шкільних приміщень («на кошельковыя, главным образом, суммы»).

Заробітну плату в школі ніхто із священників не отримував. Предмет «Закон Божий» вони викладали безкоштовно. На Носівщині лише при Миколаївській церкві платили обіцяні 10 державою 208 рублів річної плати.

В інших школах процвітало «кумівство» та явна несправедливість в оплаті праці. У Володьковій Дівиці при Богоявленській церкві, якою керував священик Лев Ячницький працювали дві вчительки: Віра Львівна рідна дочка священика (не мала свідоцтва про освіту) отримувала 68 рублів річно. Друга вчителька – дочка іншого священика Євгенія Барановська (закінчила повний курс єпархіального училища, що дорівнювало нинішньому педагогічному) отримувала 26 рублів 50 коп. Ще менше отримував дипломований вчитель з Макіївки Петро Катеринич – 25 рублів.

Дружина священика Лосинівської школи при церкві Івана Богослова Андрія Буримова Тетяна Степанівна, не маючи диплома вчительки отримувала від громади 106 рублів. Натомість учитель іншої Лосинівської школи при Троїцькій церкві, який закінчив повний курс духовної семінарії мав жалування 20 рублів.

В 1786 році згідно зі «Статутом народних училищ» у повітових містах в Україні почали відкриватися малі народні училища з дворічним строком навчання, а в губернських центрах за цим же «Статутом» були відкриті головні народні училища з п’ятирічним строком навчання. На початку XIX ст. ми вже знаходимо згадку про існування в Носівці парафіяльних шкіл при церквах.

За статутом навчальних закладів, підвідомчих університетам, в 1804 році була встановлена нова система освіти: парафіяльне училище, повітове училище, гімназія, університет.

Гімназії та університети були розраховані на дітей імущих класів. Вони краще забезпечувались відповідним обладнанням, кваліфікованими кадрами і наочними посібниками. Менша увага приділялась повітовим училищам і в зовсім занедбаному стані були парафіяльні школи, які відкривалися для дітей трудящих.

В п'ятдесятих роках XIX століття в більшості сіл району шкіл не було. Лише в окремих з них працювали приватні, де вчителювали дяки або відставні солдати, а також школи грамоти, що належали церкві або міністерству державних маєтностей, де навчали тільки читанню, письму, церковним співам і лічбі.

При церквах відкривалися парафіяльні або церковно-приходські школи. Вони розташовувалися в церковних приміщеннях, на території цвинтарів і мали виключно церковне спрямування. В Носівці вони були при кожному приході. Існували вони за рахунок парафії (приходу). Навчання в них вели дяки і попи. Викладання навчальних дисциплін велося російською та церковно-слов’янською мовами. Більший наголос робився на вивчення слов’янської мови. Вивчали Закон Божий, ветхий та новий заповіти, євангелію, псалтир, різні молитви, тропарі, церковний спів, а також чотири дії арифметики та чистописання. Школярі з першого ж року навчання залучалися до богослужіння в церковному хорі.

Навчання починалося 2 жовтня і продовжувалось до вербної суботи, закінчувалось за тиждень до релігійного свята Великодня. Перед відправкою до школи першокласнику шили полотняну шаньку, купували грифельну дошку, грифель та лінійку. Дошка заміняла зошити і папір. Вона залишалася в учня протягом всього навчання як невід'ємна частина його учбового приладдя. Писати в зошитах дозволялося тільки з 2 класу.

Майже півроку витрачалося на вивчення слов'янської азбуки. Вона мала на 9 букв більше, ніж російська, мала особливі значки, які звалися титлами і вживалися для скорочень певних слів та позначень букв, які вживалися в значенні цифр.

Навчання було дуже тяжким не лише через складність мови і застарілість в ній різних значків і позначень, а й через недостатню підготовку самих учителів. Дячки, що працювали в школах, самі були не дуже освіченими людьми, до того ж чимало часу витрачали на церковні та особисті справи.

Йдучи відправляти акафісти, сорокоусти, панахиди, похорон або збирати продукти по приходу, навчання вони доручали дячисі або старшому по школі.

Учителів, які мали спеціальну освіту було мало. У Володьковій Дівиці працював Тимофій Костенець, в Носівці Олександр Пшеничний, в Макіївці Петро Катеринич (вони мали вчительські дипломи). Більшість вчителів самі закінчили лише початкову школу. В анкетних даних деяких вчителів зазначалося таке: «домашня освіта». Такі дипломи мали зокрема Іван Кисельов із Носівки (Троїцька церква), Павло Колесник зі Степових Хуторів.

У давніші часи навчальний процес розпочинався взимку – першого грудня за тодішнім літочисленням (Наума). Це була найзручніша пора, коли сільські діти мали змогу здобувати освіту. Батьки відводили до школи дітей саме на це свято, бо «пророк Наум наведе на ум». За народними уявленнями, Наум – покровитель розуму, знань і доброчинства, тому селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина успішніше отримає і засвоїть знання, набереться розуму. Особливо це стосувалося дітей слаборозвинених. Увечері батьки запрошували хрещених, котрі приходили з букварями й починали напам'ять заучувати літери.

Хоча згодом термін початку навчання був перенесений, але в ремісничих цехах і при братствах продовжували давню традицію – майстри набирали собі учнів на свято Наума. На його честь влаштовували цікаві обряди, професійні посвяти тощо. Від цього дня починали освоювати музичні інструменти ті, хто бажав оволодіти грою на бандурі чи скрипці. Хто не зміг осилити професійних навичок, таких у народі називали «партачами».

«Я не знаю ні „аз”, ні „буки” – прийде Наум і змусить до науки». «Партача й Наум не наведе на ум».

За невиконання завдань і порушення правил учнів били, становили в куток на коліна. Іноді голими колінами на гречку.