Харченко Борис Іванович
Борис Іванович Харченко (народився 25 березня 1935 року в селі Козари – помер 18 липня 2014 року), голова колгоспу «Червоний партизан» в селі Козари (1965–1998).
Життєпис
Народився в сімґї колгоспника. Мав молодшого брата (по батьку) Івана. Батько: Харченко Іван Васильович, 1911 р.н. Мати — Харченко (Дорошко) Марія Корніївна, 1911 р.н., працювала в колгоспі до 1941 р. В 1941 році батько пішов на фронт і знаходився в лавах Червоної Армії до 1945 р. Мати в 1943 році, під час знищення Козар, розстріляна німецькими карателями.
Зі спогадів Б.І. Харченка:
- «У ніч з 10 на 11 березня я ночував у діда з бабою, які жили на хуторі. Зранку забігла сусідка і сказала, що розстрілюють людей. Дід Дорошко Корній Никифорович, баба Дорошко Євдокія Яківна, їх син Василь і я через деякий час сховались у погріб. Там уже були Дорошко (Шугай) Марія Миколаївна та її батько і мати. Нас знайшли на другий день і повели на кладовище розстрілювати. Але розстрілювати був наказ тільки у приміщеннях, яких уже не було. Нас повели до річки. Поставили спинами до себе, підняли зброю, а потім згадали, що в другому кінці села залишилася хата поліцая. Стали нас вести туди. Дід дорогою давай просити поліцаїв: «Спасіть дітей». Йому відповіли, що допомагали партизанам, то туди вам всім і дорога. Раптом ми побачили, що їде німецька машина. Німець, побачивши, що нас ведуть на розстріл, вирішив врятувати нас. Він усіх забрав у погріб навантажувати картоплю, а потім посадив у машину і вивіз у Носівку. Нам дітям дав по шоколадці, а діду закурити. Показав фотографію де були троє його дітей, дружина і він. Ми взнали, що мою матір Марію, тітку Христину і інших родичів розстріляли. Як важко було чути слово «мамо» від своїх товаришів, у кого мати залишилася жива. Нас у Носівці прийняли добрі люди. Всім чим могли, допомагали – і одягом і харчами.»
Навчання та служба в армії
В 1943 році, після звільнення села, пішов в 1-й клас Іржавської восьмирічної школи, де і навчався до 1950 р. В 1950 році поступив в Київський гірничий технікум на електромеханічне відділення. В 1954 році закінчив технікум за спеціальністю технік-електромеханік і отримав направлення в комбінат «Тулавугілля» шахта №10 (селище Новоогарівка, Щекінський район, Тульська обл.). Працював на посаді механіка дільниці. В жовтні цього ж року був призваний в Радянську Армію. З 10.1954 р. до 11.1955 р. курсант 19-ї військової авіаційної школи механіків далекої авіації Далекосхідного військового округу. З 11.1955 р. до 07.1956 р. старший бортмеханік 708-го транспортного авіаполку 2-ї авіадивізії особливого призначення. У складі екіпажу літав у Румунію та Німецьку Демократичну Республіку.
Перші кроки в професії
Після демобілізації з Радянської Армії повернувся в село Козари. В 1956-1960 р.р. працював електромеханіком колгоспу. Рік, з 09.1960 до 09.1962, учителем трудового виховання Козарської восьмирічної школи. Потім до 1963 року механіком колгоспу, а з 1963 р. бригадиром тракторної бригади. З 01.1965 до 07.1965 інженер-механік колгоспу.
Головування колгоспом "Червоний партизан"
24 липня 1965 року загальними зборами колгоспників був вибраний головою колгоспу «Червоний партизан» ким і працював до 1998 року. Протягом 33 років праці головою колгоспу Харченко Борис Іванович звертав велику увагу на соціальний розвиток села. За кошти колгоспу було побудовано біля 100 приміщень виробничого і соціального призначення. З них 42 будинки для молодих сімей. Приміщення середньої школи, адміністративний будинок культури, дитячий садок, їдальня, два магазини (один в с. Андріївка), фельдшерсько-акушерський пункт, побутовий комбінат, будинок тваринника, дві майстерні по ремонту техніки і інші приміщення. Побудовано 36 км асфальтованих доріг і прокладено 35 км газових мереж. Газифіковано більше 200 будинків жителів с. Козари.
У 1998 році за станом здоров'я і за власним бажанням Борис Іванович пішов з посади голови колгоспу.
Заочно закінчив Українську сільськогосподарську академію. З 1957 року член КПРС. Вибирався членом райкому партії та депутатом районної ради. Був делегатом установчого з'їзду Селянського союзу СРСР (1990 р.).
Останні роки життя
Останні роки тяжко хворів. 18 липня 2014 року помер. Похований в с. Козари.
Сім'я
Дружина: Харченко Лідія Федорівна (1937 - 2020), завідувач Козарівської сільської бібліотеки, засновник та завідувач народного історико-краєзнавчого музею села Козари.
Діти: Кайнаренко Наталія Борисівна (1959), Харченко Анатолій Борисович (1962)
Відзнаки
- Медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна», 1970 р.
- Медаль «За трудову відзнаку», 1971 р.
- Орден «Знак Пошани», Указ Президії Верховної Ради СРСР від 09.12.1973 р.
- Орден Трудового Червоного Прапора, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 22.12.1973 р.
