Вокально-інструментальний ансамбль (1971)
Вокально-інструментальний ансамбль (1971)
- Публікується з дозволу автора — Валерія Фурси.
Давно мав намір написати коротку історію розвитку сучасної музики в нашому місті. А після зустрічей з Миколою Васильовичем Костюком та Олександром Івановичем Коросташивцем, людьми, які були біля витоків естрадної музики в Носівці та заснували перший носівський ВІА, виношу на суд читачів деякі фрагменти багатої і багаторічної музичної історії.
Дякую за спогади та фотографії Миколі Васильовичу та Олександру Івановичу.
Доповнення та виправлення можливих неточностей будуть сприйматися із вдячністю.
З історії сучасної популярної музики в Носівці. Частина перша
В 1960-х роках в колишньому СРСР виникли перші ВІА – вокально-інструментальні ансамблі. До того часу при кожному Будинку культури, зазвичай, існував духовий оркестр, був хор, також були вокальні ансамблі та ансамблі струнних інструментів. З винаходом та поширенням електронних музичних інструментів – електрогітар, електроорганів, синтезаторів можливості музикантів стали набагато більшими. З'явився новий напрямок популярної молодіжної музики.
Спочатку ВІА з'явилися в Москві («Веселые ребята», «Поющие гитары», «Голубые гитары», «Машина времени», «Ариэль», «Самоцветы», «Цветы»…).
В Україні в цей час створюються ВІА «Смерічка», «Червона рута», «Кобза», «Карпати» (у майбутньому – «Товтри», а потім - «Світязь»). В Білорусі - «Пєсняри» та «Вєраси». Іхні пісні, а також пісні Алли Пугачової, Софії Ротару, Володимира Івасюка, Валерія Ободзінського, Вячеслава Добриніна, Юрія Антонова, Володимира Мігулі… в супроводі ВІА мають величезний успіх. Грамплатівки з їхніми творами видаються мільйонними тиражами.
В середині 1970-х років виникають нові популярні ансамблі – «Пламя», «Лейся Песня», «Сябри», «Зємлянє», «Автограф», «Здравствуй песня», та інші.
Не залишилася осторонь цієї хвилі і Носівка.
Орієнтовно у 1967-68 роках викладачі нещодавно створеної в 1965 році Носівської музичної школи організували ансамбль, який грав сучасні джазові композиції та популярні естрадні мелодії тих часів.
Анатолій Максимович Васюк грав на саксофоні, Валерій Михайлович Ткач – на гітарі, Володимир Тагіров – на трубі, Станіслав Баранов – на акордеоні. Ансамбль виступав з концертами, грав також і на танцях.
На початку 1970-х років (орієнтовно в 1971 році) в нашому місті, при районному Будинку культури, створився перший вокально-інструментальний ансамбль. Музичним керівником його та музикантом на клавішних інструментах (так званій «іоніці») став Микола Васильович Костюк. На електрогітарах грали Олексій Кореняко та Олександр Коросташивець, а за ударною установкою був Михайло Кебкал.
Тогочасні перші музичні електроінструменти були вкрай недосконалими і ненадійними. Електрогітари у гурту спочатку були саморобні, виготовлені зі звичайних акустичних гітар. Лише в 1975 році з'явилися перші фабричні гітари, які виробляла Чернігівська музична фабрика, а електроорган «Меридіан» - Житомирська. Музичні інструменти, підсилювачі, мікрофони, звукові колонки, шнури весь час виходили з ладу і тогочасним музикантам без паяльника та радіодеталей обійтися було неможливо. Музиканти самі діставали потрібні динаміки, деталі та виготовляли «самопальні» колонки, бо існуючі не завжди відповідали потребам.
Репертуар ансамблю складався з найпопулярніших пісень тих часів, які звучали з екранів телевізорів та по радіо. Тогочасні хіти і до цього часу лунають в ефірі та знаходять прихильників серед сучасної молоді. Жива музика сприймалася зовсім інакше ніж магнітофонні записи, під які раніше «крутили музику». Дискотеки у вихідні дні були справжнім святом, а музиканти – кумирами молоді.
Біля Будинку культури, там де нині знаходиться дитячий майданчик, був танцювальний майданчик, на якому в теплу пору року проходили дискотеки. В холодний період року дискотеки відбувалися в фойє Будинку культури і народу завжди було дуже багато.
Нерідко на дискотеки з'являлися вже «підігріті» молодіжні компанії, та й міський ресторан знаходився за сотню метрів від БК, і тоді в глибині міського парку, під музичний супровід, носівські хлопці розпочинали з'ясовувати стосунки хто з них крутіший, чий куток головний у місті, у кого більші кулаки і міцніші лоби. А пам'ятник Леніну в центрі парку був безмовним свідком тих «розборок».
Після танців молодіжні компанії поволі розходилися по домівках і нічним містом довго лунали пісні, які вони співали – не завжди мелодійно, але дуже голосно і життєрадісно.
Однієї темної ночі хтось ущент розвалив огорожу танцювального майданчика – чи то від надлишку дурної сили, чи то з ідеологічних причин ( аби не бешкетували біля пам'ятника вождю). Новий танцмайданчик побудували вже з іншої сторони БК. Його залишки і нині на тому ж місці.
Частина друга. Перемоги і втрати
Деякий час ансамбль виступав у незмінному складі, але потім різні життєві обставини призвели до змін у його складі. У музикантів головна робота випадає саме на вихідні та святкові дні та вечори. Дискотеки та концерти, є святом для переважної більшості людей, але для музикантів – то нелегка праця, яка забирає час від них та їхніх родин. Такий напружений ритм життя складно витримати, особливо коли він триває роками. То лише зі сторони у артистів суцільне свято.
Ставки артистів Будинку культури були дуже невеликими і тому крім офіційних концертів та дискотек у музикантів існував підробіток, так звані «халтури» - концерти на весіллях носівчан, проводах до армії чи до інших дат. Там був інший репертуар, інша, не надто вибаглива публіка, для якої, після застілля, найкращими музичними композиціями були «Поспели вишни в саду у дяди Вани», « Я носовский озорной гуляка…» та інші подібні хіти, які заведена публіка голосно і дружно підспівувала музикантам.
Ансамбль використовував переважно інструменти БК і директор БК – Микола Леонтійович Кузьменко, сам знаний артист, ліберально дозволяв хлопцям брати їх на весілля, чи проводи, але наголошував, що для них в першу чергу головне – провести на найвищому рівні концерти та дискотеки. І музиканти ніколи не підводили свого керівника.
Одружився Микола Васильович Костюк і незабаром у молодого подружжя народилася первістка Таня, а потім син Андрій. Сімейні турботи та робота акомпаніатора не давали змоги йому повністю віддаватися ВІА.
Тому на клавішних інструментах деякий час його заміняла Світлана Сарибекян, а потім в групі впевнено і надовго місце за синтезатором зайняла мініатюрна Таня Кладинога. На жаль, її вже немає серед нас – важка хвороба забрала її в Іспанії, де вона жила. Там нині проживає чоловік Тетяни – Анатолій Бахмач, який також певний час грав на флейті у складі ВІА.
Віктор Драган часто заміняв за ударною установкою Михайла Кебкала, який пізніше виїхав з Носівки на нове місце проживання до Краснодару. Потім на ударних інструментах в групі грали Юрій Тарасенко та Олександр Осадчий.
Замість гітариста Олексія Кореняки, який також виїхав до Росії, у групі на бас-гітарі став грати талановитий красень Микола Кононенко. Його трагічна смерть в кінці 1970-х років, напередодні власного весілля, і через понад сорок років залишається сумною подією в пам'яті.
В 1976 році до групи також увійшли саксофоніст Микола Антонович Калюжний та різносторонній музикант Олександр Саповський. Олександр закінчив Чернігівський музпед і мав музичну освіту. Він став соло-гітаристом, лідером групи та улюбленцем глядачів.
Олександр розписував музичні партії для кожного учасника ансамблю, аранжував відомі мелодії. Колектив прогресував, шліфував свою майстерність, набував досвіду і був на піднесенні. ВІА виступав на сценах Чернігова, був лауреатом різних обласних музичних конкурсів і кожен його виступ на обласній сцені супроводжувався великим успіхом. Ансамбль не обмежувався вузьким колом інструментів і запрошував до співпраці різних музикантів. На синтезаторі талановито грав Олександр Істомін.
На гітарі також грав Анатолій Жигун. На жаль, вже значно пізніше, він загинув в автокатастрофі разом з дружиною.
Спочатку в ансамблі співали самі музиканти, але згодом першою вокалісткою ВІА стала Лариса Желєзняк, яку потім змінила Ольга Мельник.
Друга половина 1970-х років стала зоряним часом ВІА.
Але на початку 1980-х років Олександр Саповський трагічно загинув в автокатастрофі. Групу знову спіткала важка і болюча втрата. Протягом короткого періоду ансамбль втратив двох талановитих гітаристів.
І знайти їм гідну заміну було неможливо. Для ВІА настали дуже складні часи.
