Лихачів

Лихачів — село в Носівському районі. Населення становить 1052 осіб. Орган місцевого самоврядування — Мринська сільська громада.

На захід від села розташований ботанічний заказник «Німцево» та гідрологічний заказник «Хрещатинське».

Люди

• Богомолець-Лазурська Наталя Михайлівна (1880, село Лихачів — 1958, Київ) — актриса, історик українського театру.
• Ісаєнко Микола Андрійович — народився в Лихачеві. Герой Радянського Союзу.
• Мальцев Володимир Анатолійович (1983—2017) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Лихачів

Стаття «Лихачів, Носівський район, Чернігівська область» у виданні «Історія міст і сіл Української РСР», 1972.

Лихачів — село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км від районного центру і за 2 км від автошляху Київ—Москва. Дворів — 562. Населення — 1995 чоловік. Сільраді підпорядковане село Хотинівка.

На території села розміщений колгосп «Маяк», за яким закріплено 4500 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2507 га орної землі. Виробничий напрям господарства — рільництво та тваринництво. За трудові успіхи 137 чоловік нагороджено орденами й медалями.

У Лихачеві є середня школа, налічується 424 учні й 25 учителів, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок.

Село виникло на початку XVII століття.

Радянську владу проголошено в січні 1918 року. Комсомольська організація створена 1927 року, партійна — у 1930 році.

У Великій Вітчизняній війні брало участь понад 400 жителів села, з них 147 — нагороджено орденами й медалями, а М. А. Ісаєнку, за виявлений героїзм у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 295 чоловік загинули смертю хоробрих. 1958 року встановлено пам'ятник воїнам, які загинули за визволення села від гітлерівських окупантів.

Історія села

Джерело: інформацію надала Грош Світлана Іванівна, 30 квітня 2024.

Офіційна дата заснування села 1600 рік. Давайте поглянемо на карту України початку XVII століття. Територія де знаходиться село Лихачів — це ненаселена місцевість з одного боку — це густий мішаний ліс, а з іншого — болото. Але навколо села уже існують такі великі поселення як Чернігів дата заснування 907 рік, Ніжин дата заснування 993 рік, Носівка дата заснування 1147 рік але за деякими даними 877 рік і Козелець дата заснування 1098 рік. Отже, можна логічно припустити, що між цими поселеннями існували дорожні зв'язки. На середині шляху Чернігів-Козелець у сучасному селі Серединка, утворюється шлях, який майже по прямій веде до Ніжина. На середині вже цього шляху у сучасному нашому селі Лихачів, дорога розділяється ще на два напрямки один веде до Носівки, а інший до Козельця. Тому про цю місцевість знали люди ще задовго до офіційної дати заснування села. Така вигідна транспортна розв'язка не могла не бути не заселеною. Селитися у такій місцині могли лише сміливі та відважні люди, бунтарі, які не хотіли коритися владі, в народі їх називали «лихачами». Нерідко це були люди з кримінальним минулим, бо з доброї волі селитися на бідних лихачівських землях людина не могла.

Ті «лихачі», які хотіли ще краще сховатися від влади та закону йшли долі на схід, у непрохідні болота, у що бідніші землі і селилися де хотіли. Таким чином утворилося поселення, яке пізніше отримало назву Хотинівка. Два поселення виникли практично одночасно.

Протягом тривалого часу поселення входило до складу Мринської сотні Ніжинського козацького полку. Козаки приносили у поселення свої традиції, культуру та підсилювали войовничий дух населення. Змінилося й саме поселення, воно набуло рис характерних для козаків.

У XVII столітті Україна була окупована російською імперією. В той час активно переписується історія міст та сіл України. Не оминула така доля і село Лихачів. у 1600 році створюється легенда про відважного козака отамана Лихачова, який героїчно боровся проти польської шляхти і трагічно загинув в околицях поселення. Тому на його честь засновується село, яке на російський манер отримує назву Лихачево. Але ні поховання, ні самої згадки про такого козака у пам'яті місцевого населення не збереглося.

Село росло і розвивалося зберігаючи бунтарський дух — дух свободи і волі. На відміну від навколишніх сіл у Лихачеві ніколи не було панів, були лише заможні і вільні селяни.

Оскільки українське населення було глибоко віруюче, то питання побудови церкви виникло саме по собі. В 1698 році зустрічається перша згадка про Лихачівську Миколаївську церкву. А як ми знаємо, що при церквах завжди виникали школи. Отже перша школа могла існувати в Лихачеві вже у 1698 році і це могла бути дяківська школа, де навчати дітей читати, писати, рахувати.

Землі у Лихачеві бідні, піщані і тому споконвіків тяжко давалося землеробство. А деякі хазяї на своїх ділянках садили соснові бори, ці дерева тут добре росли. Пішли з життя одні люди, їм на заміну з'явились інші, а бори і сьогодні пам'яттю про своїх нащадків шумлять у назвах Надесенковий, Павлюковий, Снахов, Лисички, Кривулі, Вараб'ї.

Загалом бори у Лихачеві було ліквідовано у 1938 році, хати були звезені в основне поселення. А селили “боровиків” однієї вулицею між селами Селище та Хотинівка, яка простяглася більше ніж на 5 км. Зараз ця вулиця носить назву Центральна. Друга велика вулиця села носить назву Молодіжна. І все ж найкрасивіша, найпривабливіша вулиця у селі Тараса Шевченка. По один бік її розміщений Лихачівський ліцей, адмінбудинок, обсаджений туями та ялинками, будинок культури та Меморіал слави на честь загиблих односельчан, по інший два сільських магазини, комунальний ринок, Початкова школа Лихачівського ліцею. А вздовж дороги липи, каштани, які надають вулиці неповторного колориту та привабливості особливо в період свого цвітіння.

Майже всі будівлі на цій вулиці були збудовані за період від 1946-1962 років, а також фап, ферми колгоспу, близько 40% житлових будинків. Село розбудовувалося, тільки дворів на 1 січня 1963 року 575.

В 1958 році встановлено пам'ятник воїну-визволителю, а в 1983 році відкритий Меморіал Слави.

У Другій світовій війні з села брало участь 532 чоловіки, з них не вернулось 285 чоловік і повернулось — 147. 16 чоловік брали активну участь у Партизанському загоні “За Батьківщину”, який базувався в урочищі Більських лісів. Багато громадян нагороджені бойовими орденами та медалями, а Ісаєнку Миколі Андрійовичу присвоєнню звання Героя Радянського Союзу.

В центрі села була красива церква. У 1919 році розбили головний купол, який важив 60 пудів. у 1922 році було збудовано нову дзвіницю заввишки 30 м. Церква мала п'ять куполів і багато малих дзвонів. Священиком у 20-х роках був Каблуков, якого заарештували за зберігання зброї. Церкву розкидали, вірніше зруйнували, у 1940 році і все те, що знаходилося всередині, вивезли, а частину ікон розібрали люди села.

У 1992 році у селі знову відкрили церкву на честь Святого Миколая. Вона розташована в пристосованому приміщенні.

Є ще вулиця Ніжинський шлях. Ця вулиця єдина, що зберегла назву від початку заснування села. Нею волами та кінними підводами, а то й пішим ходом вирушали в Ніжин на базар, возили дрова та інший товар.

Посилання

• http://uk.wikipedia.org/wiki/Лихачів
• Селище и Лихачево // Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи. Книга пятая. Губ. городъ Черниговъ. Уѣзды: Черниговскій, Козелецкій, Суражскій, Кролевецкій и Остерскій. — Черниговъ, Земская типографія, 1874. — С. 273-274.
• Селище и Лихачево // Черниговскія Епархіальныя извѣстія. — 1872. Прибавленія. — С. 170—171 (№ 8, 15 апрѣля).
• Погода в селі Лихачів