Буняк Іван Гордійович

Іван Гордійович Буняк

Іван Гордійович Буняк (31 травня 1923, Носівка – 3 жовтня 1993) — учасник Німецько-радянської війни, працював завідувачем військового відділу Носівського райкому партії, головою колгоспу імені Стратілата (1955—1979), головою виконкому Селищенської сільської ради (1979—1985).

Похований у Селищі.

Родина

Брат, Буняк Михайло Гордійович (нар. 1929), очолював Носівську міську раду.

Діти: Олександр, Світлана, Володимир (1947—2019), Людмила (нар. 1953), Тетяна.

До 100-річчя уродженця Носівки Івана Гордійовича Буняка

Текст і фото надала Людмила Кунтиш, донька Івана Буняка

Народився Іван Гордійович в Носівці по вулиці Буняківській в сім'і Гордія Макаровича та Олександри Романівни Буняків.

Сім'я довгий час проживала в будинку Макара Йосиповича, який помер в 45 років від тифу, залишивши дружину Параску Андріївну з двома синами, старшим Гордієм і найменшим Миколою, та вісьмома доньками. Лише напередодні війни Гордію вдалось звести собі нову хату на Полівці (нині вул. Польова) і переїхати у власне житло з дружиною, синами Іваном та Михайлом і донькою Наталією. На той час старший син Іван, здобуваючи освіту у вечірній середній школі №1, вже з серпня 1938 року працював складачем, метранпажем Носівської друкарні та інструктором літ працівником місцевого радіомовлення.

Фото з товаришами та колегами редакції того періоду. Зліва І. Г. Буняк, посередині, ймовірно М. Н. Щепенко

З грудня 1940 року по липень 1941 року він вже вчитель неповної середньої школи в селі Червоні Партизани (нині Володькова Дівиця), і в краєзнавчому музеї цього села є фото педколективу і він в білій лляній «косоворотці».

З липня 1941 року мобілізованого солдата Буняка Івана Гордійовича відправляють на Південний фронт, і, враховуючи його досвід роботи в редакції призначають начальником типографії дивізійної газети.

У березні 1942 року він отримує направлення на навчання в курсантську школу молодших лейтенантів.

З липня 1942 року він уже командир взводу 516-го гвардійського мінометного дивізіону. Пройшов і проїхав не одну тисячу нелегких фронтових доріг, на одній із яких зустрів і свого батька.

При об'їзді колоною «катюш» піхотинців, що рухались вздовж дороги, погляд Івана вловив серед них знайому і близьку постать, а зупинивши машину переконався: зустрів батька. І радість від зустрічі і велика досада, бо в Гордія Макаровича, 1897 р.н. були розпухлі коліна, ноги, адже солдати його віку рили окопи, зводили укріплення і в дощ і сніг і переохолодження ніг привело до ревматизму. Іван зробив все необхідне, щоб батька комісували.

Про фронтові бої та військові операції з участю І.Г.Буняка описано в книзі командувача дивізією реактивної артилерії генерал-майора П. В. Колесникова «Вогневий ураган».

16 вересня 1943 року, в складі 7-го мотомеханізованого корпусу визволяв і рідну Носівку. Радість була затьмарена і великим горем, бо сестра Наталія, якій тільки-но виповнилося 18 років, була тяжко поранена під час останнього бомбардування міста відступаючим ворогом, помирала на його очах. З болючою раною в серці та ще з більшою люттю йшов далі гнати з рідної землі ворога.

Коли ворог був розбитий, служба для нього ще не закінчилась. Військова частина, в якій перебував старший лейтенант Буняк І. Г., стояла в Австрії до 1946 року, а потім вся дивізія була переведена на Батьківщину, в Сімферополь, а його бригаду розташували в одному із сіл Бахчисарайського району. В червні 1946 року він зміг приїхати додому у відпустку і нарешті забрати із собою в Крим дружину Ніну Миколаївну. В 1947 році повернувся з сім'єю у рідну Носівку. Та щось не склалось в молодій родині і в 1949 р. створює нову сім'ю, одружившись з директоркою Селищанської 7-річки, Євдокією Василівною.

Після армійської служби працює спочатку в Носівському райкомі завідувачем військового відділу, завідувачем сільгоспвідділом, секретарем РК КП(б) по зоні МТС. З січня 1955 по лютий 1979 очолював колгосп імені Стратілата в Селищі. З лютого 1979 по березень 1985 –голова виконкому Селищенської сільської ради. Остання його посада – інженер з охорони праці та протипожежної безпеки колгоспу ім. Стратілата.

А 3 жовтня 1993, після тяжкої невиліковної хвороби, на 71 році життя перестало битися серце, і знаний багатьом в районі і області Іван Гордійович Буняк, пішов у Вічність.

На фото ми, його діти, на одному із родинних свят: Олександр Іванович, Світлана Іванівна Севастьян, Володимир Іванович разом з дружиною Лідією Миколаївною, Людмила Іванівна Кунтиш, Віктор Михайлович Буняк (наш двоюрідний брат), Тетяна Іванівна Петренко.

Людмила Іванівна Кунтиш