Самокиша Ольга Петрівна

Ольга Самокиша

Ольга Петрівна Самокиша (народилася 21 липня 1960) — голова профспілкового комітету колишнього колгоспу «Нива», сільський голова села Калинівка (в ? — ?), голова Носівської районної ради (2006-2010).

Авторка нарису про Івана Куровського «Будівничий» у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

З доброю пам'яттю

Джерело: Олексій Нестеренко. «З доброю пам'яттю. Лист іменинниці». «Носівські вісті», № 15 (9800), 27 липня 2023

І великі річки, і їх посестри, донечки-притоки починаються з весняних струмків. Нерідко, бурхливі, як наш сивочолий Дніпро-Славута. Скромнішою течією напуває неозорі сіверянські хлібні ниви й зеленоброві ліси її мила посестра – Десна, Остер, Сейм, Удай, Снов... Кажуть, у далекому минулому глибоководною Носівочкою плавали баржі і навіть кораблі.

Пам’ять, на жаль, згасає, замулюється, як і ріки. Скільки їх відомих, які ще напувають заспраглі степові чорноземи й поліські супіски і вже призабутих і забутих голубих плес у нашому краї, на славній, красивій, багатій українській землі. Незлічимо.

Така ж щедра наша земля на людей. Вони, як ріки. І великі у своїх трудівничих талантах, і перепрошую, прості, звичайні, котрі живуть поруч, роблять кожен свою справу, продовжуючи власне життя, свій рід у дітях, внуках, правнуках.

Роки, як вода в пісок. Кожному відміряно свої. Оглянутися не встигнеш - з мамою за руку в дитсадок, школу. Затим шляхи – стежини у кожного. Профтехучилища, технікуми, інститути, армійські будні, поля і ферми, будови і шкільні класи, заводські цехи і лікарняні палати... І владні кабінети також. Там теж, якщо хочете, потрібні, як і в кожній професії, надзвичайно і талант професійний, і мужність, і мудрість, і щедра душа.

За довгу дорогу в журналістиці мені довелося зустрітися з багатьма-багатьма людьми, які залишаються в пам’яті серця світлими-світлими споминами. Про них розповідав на сторінках рідної районки і в обласних періодичних виданнях. Переважно, про тих, хто в полі, на фермі, в лікарні, школі... звичайних, простих, але звеличених працею в своїх професійних буднях. Ці люди у високості літ живуть і понині в мені своїми голосами, як красивою піснею, віршами. Але не всім сказав спасибі з когорти тих, хто був поруч, залишившись у вічному боргу. Та хай це буде з доброю пам’яттю одній з жінок, яка навіть не зіркою - метеором осяяла небо моєї професійної долі.

Якраз до речі, у шановної Ольги Петрівни Самокиші в ці дні, в розповні щедрого липневого літа, - іменини. Нам, поколінню пенсіонерів, залишається лише гортати пам’ять, один з набутих життям скарбів, втішатися успіхами дітей і внуків. Керівником бути нелегко, особливо жінці. Надто з характером, у якого енергії по вінця. Не кожному до вподоби. Але в голови профспілкового комітету колишнього колгоспу «Нива» було також по вінця:її щедрої, відкритої навстіжень сільчанам душі. ЇЇ робочим місцем були поле і ферма, дільниця механізації, де не минало й дня, щоб вона не зустрічалася з трудівниками. Кожному знаходила добре слово і перед першою загінкою, і на обжинки, перед початком ранкового доїння, а то й пізньої вечірньої пори. Коли встигала з домашніми клопотами, а коли й відкладала їх на потім. Такою й згадують голову профкому в Коломійцівці, тому й із довір’ям очолити громаду, люди не забарились. У роки буремні, роки реформ і пошуків тернистими шляхами становлення незалежності Української держави. Непросто їй було працювати, хай і під високим небом патронацтва народного депутата, талановитого державника Івана Івановича Куровського. Не завжди знаходила спільну мову з очільниками державної адміністрації та, згуртованою більшістю депутатського корпусу зуміла залишити щедру на сходи борозну на Носівщині.

Як було при керівництві Віри Григорівни Сотниченко, ставала на крила економіка, зажила ініціативами громада. Хай не зшивалось те, що порвалось уже назавжди, але на місце згаслого з новою власністю ставали інші підприємства, агрофірми, оживали корені духовності, помітнішим вплив місцевого самоврядування став на медицину, освіту, культуру. Активно підтримала Ольга Петрівна громадські ініціативи з упорядкування кладовищ, облаштуванню дитячих майданчиків, які й тепер ваблять до себе дітвору.

Легко було працювати з головою районної ради журналістам, мені особисто, як редактору. Підтримка була не лише словами, а й коштами. Було різне. Очільникам державної адміністрації заманулося виселити редакцію із спільного адмінприміщення. Ольга Петрівна рішуче по-чоловічому послала хлопців вивчати матчастину до чинного законодавства. Іншим разом редактор став просто не до вподоби... За винятком кількох з мандатами, районна рада була одностайна: газета носівська – не партійна, а народна, тисячі читачів вибирають свою газету, а відтак – і редактора.

Її вустами говорила мудрість, а не посада. Та й вулиця вже помудрішала, достеменно розібравшись, що патріоти не ті, хто б’є себе в груди, а хто працює в поті чола на нову історію України.

По юнацьки схиляюся в свої осінньо - погожі роки й кажу сердечні слова вдячності, що випало працювати з бджілкою-трудівницею, красивою вчинками, мудрою в справах керівника. Вона відбулася у житті якщо не рівноапостольною Княгинею Ольгою, то звичайною людиною, яка заслуговує доброї і вдячної пам’яті.

З роси й води Вам, шановна імениннице! І довгих літ в любові, злагоді, родинному благополуччі! Миру Вам і нашій Україні! А ще наостанок нагадаю, як подарунок іменинниці, що капличка на кладовищі тепер вже колишньої вулиці Гагаріна названа іменем рівноапостольної Княгині Ольги, бо зводилась вона за Вашої підтримки, шановна Ольго Петрівно. До речі, і вулиця тепер носить ім’я Княгині Ольги.

Олексій НЕСТЕРЕНКО, Заслужений журналіст України, редактор районної газети «Носівські вісті» 1985-2015

Посилання

• Профіль у Facebook