Відмінності між версіями «Овод Валентина Яківна»
(Не показано 11 проміжних версій цього користувача) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:Валентина Овод.jpg|міні|Валентина Овод]] | [[Файл:Валентина Овод.jpg|міні|Валентина Овод]] | ||
− | '''Валентина Яківна Овод''' (народилася [[18 травня]] [[1947]], в [[Носівка|Носівці]] — померла [[18 травня]] [[2023]]) — журналіст, | + | '''Валентина Яківна Овод''' (народилася [[18 травня]] [[1947]], в [[Носівка|Носівці]] — померла [[18 травня]] [[2023]]) — журналіст, прозаїк, громадська діячка. |
Навчалася в [[Носівська загальноосвітня школа I-III ступенів № 1|Носівській середній школі № 1]]. | Навчалася в [[Носівська загальноосвітня школа I-III ступенів № 1|Носівській середній школі № 1]]. | ||
+ | |||
+ | == Життєпис == | ||
+ | Дитинство та юність пройшли в Носівці. Від 1965 працювала на будівництві, продавцем, технічним секретарем у газеті в Києві; | ||
+ | |||
+ | В 1974 закінчила філологічний факультет Харківського університету. Від 1975 – працювала вихователем у виробничих гуртожитках авіаційного заводу та Південної залізниці, в 1991–1995 – референтом із питань культури товариства «Просвіта», 1996–2001 – організатором творчих вечорів в українському культурному центрі «Юність», у 2001–2005 – завідувала відділом публіцистики журналу «Березіль» у Харкові. | ||
== Громадська діяльність == | == Громадська діяльність == | ||
− | + | Активістка національно-демократичного руху, її зусиллями в Харкові організовано культурологічне товариство «Спадщина», яким керувала з 1987 – керівник. Заснувала і редагувала газету «На сполох» Народного руху України (1989–1990). | |
+ | |||
+ | Член правління Харківського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка, активний учасник харківського Євромайдану. | ||
+ | |||
+ | Виступала з культурно-просвітницькими програмами на Харківському та Київському радіо й телебаченні. | ||
− | + | Активна учасниця харківського Євромайдану. | |
+ | |||
+ | == Літературна творчість == | ||
+ | Дебютувала 1964 новелою в носівській районній газеті, друкувалася в журналах «Прапор» (згодом «Березіль»), «Україна», «Київ». Тема творів – місце людини в житті, спадщина, яку вона полишає після себе, духовні процеси, що сприяють розвитку громад. активності, любов до рідного краю. | ||
+ | |||
+ | Основні твори: | ||
+ | * Дві матері: Оповідання, новели. 1987, Харків; | ||
+ | * У розчахнутому світі: Оповідання, новели, етюди. 2015, Харків. ''{{Cite web | url = https://kharkiv-nspu.org.ua/wp-content/uploads/2016/03/Ovod_V_2015.pdf | title = Онлайн-версія (pdf)| publisher = | author = | date = | access-date = | language = }}'' | ||
== Валентині Овод 70 == | == Валентині Овод 70 == | ||
Рядок 27: | Рядок 43: | ||
За ініціативну добросовісну роботу нагороджувалася багатьма Почесними грамотами, відзначена персональною Подякою Президента України 2009 року та державною нагородою-медаллю «До 25-річчя Незалежності України». | За ініціативну добросовісну роботу нагороджувалася багатьма Почесними грамотами, відзначена персональною Подякою Президента України 2009 року та державною нагородою-медаллю «До 25-річчя Незалежності України». | ||
− | Харківська та Всеукраїнська Громадськість | + | Харківська та Всеукраїнська Громадськість здоровить Видатну Українку з Ювілеєм! Щиро зичимо успіхів та гараздів в усьому! Многая і Преблагая літа! |
+ | |||
+ | == Конфесійна діяльність == | ||
+ | :''Джерело: {{Cite web | url = https://www.facebook.com/prosvitakh/posts/651955596971933 | title = Дорогі Українці! Схилімо Голови і пом’янімо... | publisher = Харківська Просвіта | author = | date = 27 червня 2023 }}'' | ||
+ | Визначну роль відіграла Валентина Яківна під час Перестройки в справі відновлення релігійного життя в Харкові та області. За рішенням і дорученням Харківської Ініціативної-Координаційної Групи спільно з іншими членами та керівниками «Спадщини» брала активну участь в організації проведення масових громадських демаршів перед владою з вимогою дозволити діяльність релігійних конфесій і передати громадам храми які зберіглися, але використовувалися не за призначенням. Їхніми зусиллями під час суботників було упорядковано будівлі і території багатьох храмів Харкова, зокрема, Покровського, Успенського, Івана Богослова, Усікновення Глави Іоана Хрестителя, будівель Покровського монастиря. Великого значення в успішному висліді цього руху мали організація і проведення 1989 року 300-ліття Покровського Собору в Харкові, після якого влада прийняла рішення про передачу храмів громадам, зокрема християнським - соборів Покровського, Успенського, Івана Богослова, церков Усікновення Глави Іоана Хрестителя, Гольдберівської та ряд інших, а також синагоги, по вул. Пушкінській, 6 - юдейській громаді, очолюваній тоді Едуардом Ходосом. | ||
+ | |||
+ | Проте невдовзі з’ясувалося, що Кремлівська влада Перестройщиків вела курс на відновлення діяльності Християнських громад тільки під владою Московської патріархії, взагалі не передбачала відродження конфесій поневолених Москвою народів, зокрема українського, їх автокефалій. Це викликало широкий протестний рух по всій Україні за відновлення УАПЦ, УГКЦ, а також викликало протестантській рух за відновлення в Україні її Древньої дохристиянської Відичної Віри в Єдиного Бога-Творця Всевишнього Світлого Троїстого. Цей напрямок відродження української народної Древньої Віри набув розвитку і поширення серед частини прихильників національно-патріотичних сил, прихильників незалежності України. І до цього процесу з початком Незалежності України приєдналась і Валентина Яківна, яка створила була в Харкові осередок Української Народної Віри в конфесійній єдності з аналогічними осередками в Києві та інших містах України, який вона і очолювала до останніх своїх днів. Ця конфесія приєдналась до тих 157 Протестантських конфесій які не визнають правомірності штучного поєднання Христової Віри з юдейською та поширення Християнства у вигляді юдо-християнства, яке спотворює Правдиву Христову Віру. Всі сучасні 10 головних світових релігій, крім юдейської, є відгалузками нашої Древньої Оріяно-Арійської Відичної Віри. | ||
+ | |||
+ | Цю свою конфесійну діяльність Валентина Яківна гармонійно поєднувала з активною і самовідданою, часто жертовною, практичною діяльністю в інших патріотичних Українських об’єднаннях, ставлячи при цьому головною умовою обов’язкове поєднання всіх українських національно-патріотичних Державницьких сил. В своїй громадській діяльності Валентина Яківна завжди дотримувалась головного правила в ставленні до людей: будь ти прихильником будь-якої партії і релігійної конфесії - то є все вторинним, другорядним. Головне - будь українцем , захищай інтереси українського народу і Української Держави, голосуй тільки за національно-патріотичних українців, підтримуй все українське, купуй українське і в українців; оцінюй інших людей відповідно до їхнього ставлення до України і українців, українських традицій, культури, історії; толеруй тільки тих хто поважає і шанує нас - українців. | ||
+ | |||
+ | == Посилання == | ||
+ | * https://uk.wikipedia.org/wiki/Овод_Валентина_Яківна | ||
+ | * Овод Валентина Яківна / К. М. Лагоза // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-74740 | ||
+ | |||
+ | == Література == | ||
+ | # Салімонович Л. Пані українка: [про Валентину Овод] // Україна молода. 2005, 11 трав. | ||
[[Категорія:Уродженці Носівки]] | [[Категорія:Уродженці Носівки]] | ||
[[Категорія:Випускники Носівської школи № 1]] | [[Категорія:Випускники Носівської школи № 1]] | ||
[[Категорія:Журналісти]] | [[Категорія:Журналісти]] | ||
− | |||
[[Категорія:Прозаїки]] | [[Категорія:Прозаїки]] | ||
[[Категорія:Громадські діячі]] | [[Категорія:Громадські діячі]] | ||
+ | [[Категорія:Є у Вікіпедії]] | ||
[[Категорія:Люди О]] | [[Категорія:Люди О]] |
Поточна версія на 08:44, 28 червня 2023
Валентина Яківна Овод (народилася 18 травня 1947, в Носівці — померла 18 травня 2023) — журналіст, прозаїк, громадська діячка.
Навчалася в Носівській середній школі № 1.
Життєпис[ред. | ред. код]
Дитинство та юність пройшли в Носівці. Від 1965 працювала на будівництві, продавцем, технічним секретарем у газеті в Києві;
В 1974 закінчила філологічний факультет Харківського університету. Від 1975 – працювала вихователем у виробничих гуртожитках авіаційного заводу та Південної залізниці, в 1991–1995 – референтом із питань культури товариства «Просвіта», 1996–2001 – організатором творчих вечорів в українському культурному центрі «Юність», у 2001–2005 – завідувала відділом публіцистики журналу «Березіль» у Харкові.
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
Активістка національно-демократичного руху, її зусиллями в Харкові організовано культурологічне товариство «Спадщина», яким керувала з 1987 – керівник. Заснувала і редагувала газету «На сполох» Народного руху України (1989–1990).
Член правління Харківського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка, активний учасник харківського Євромайдану.
Виступала з культурно-просвітницькими програмами на Харківському та Київському радіо й телебаченні.
Активна учасниця харківського Євромайдану.
Літературна творчість[ред. | ред. код]
Дебютувала 1964 новелою в носівській районній газеті, друкувалася в журналах «Прапор» (згодом «Березіль»), «Україна», «Київ». Тема творів – місце людини в житті, спадщина, яку вона полишає після себе, духовні процеси, що сприяють розвитку громад. активності, любов до рідного краю.
Основні твори:
- Дві матері: Оповідання, новели. 1987, Харків;
- У розчахнутому світі: Оповідання, новели, етюди. 2015, Харків. Онлайн-версія (pdf)
Валентині Овод 70[ред. | ред. код]
- Джерело: Валентині Овод 70, Літературний форум, 10 червня 2017
Українська Громадськість Харківщини і України урочисто відзначають 70-річчя від Дня Народження видатної української громадської діячки, невтомного працівника на культурно-просвітницькій ниві України, самовідданого, мужнього борця за утвердження й розбудову Української Держави, мови, культури, активного учасника і організатора громадських заходів і Перебудовчих процесів на Харківщині і в Україні пані ОВОД Валентини Яківни.
Овод Валентина Яківна народилася 18 травня 1947 року, в м. Носівка, Чернігівської області в українській родині, Ветерана Другої Світової війни. Розпочала трудову діяльність 1965 році робітницею на будівництві в м. Києві. Після одруження переїхала в Харків і поступила на філологічний факультет Харківського Державного університету, який закінчила в 1975 році.
Працювала педагогом, вихователем в освітніх та трудових колективах м. Харкова, вела культурно-масову та просвітницьку роботу. Проявила себе, як активна і видатна діячка культурно-просвітницьких і Перебудовчих процесів в Харкові та області кінця ХХ початку ХХІ століть, з 1986 р. і донині – секретар Культурологічного товариства «Спадщина» - 1-го в Харкові неформального громадського об’єднання, яке стало основою для формування та розгортання роботи багатьох інших громадських об’єднань в Процесах Перебудови, демократизації, боротьби за свободу і Незалежність України на Харківщині. Цій роботі приділяла велику увагу та зусилля по всіх напрямках діяльності товариства; була ініціатором і організатором культурно-масових заходів в Українському культурному центрі «Юність», багатьох загальноміських і обласних заходів Української громади; веде активну організаційну, культурно-масову і просвітницьку роботу в товаристві «Просвіта» ім. Т.Шевченка; виступає з культурно-просвітницькими програмами по Харківському державному і центрально-Київському радіо і телебаченні.
За активну участь у громадсько-просвітницькій роботі, Перебудовчих процесах зазнавала багаторазових репресій від органів тодішньої влади, 8 разів притягувалась до адміністративної і судової відповідальності; а в часи Незалежності – за відстоювання Державницької позиції та Державного Статусу Української мови неодноразово зазнавала нападів «тітушок», сепаратистів та інших ворогів України, внаслідок чого зазнавала побоїв, фізичних травм, ушкодження здоров’я тощо. Є членом Всеукраїнського Товариства політичних в’язнів і репресованих, Конгресу Української інтелігенції, Всеукраїнського об’єднання ветеранів тощо.
Співпрацювала з харківськими періодичними виданнями - з журналом «Прапор» («Березіль»), «Соціалістична Харківщина» («Слобідський край»), «Вечірній Харків», «Ленінська зміна» («Слобода») та іншими, з київським журналом «Київ»; була власним кореспондентом Всеукраїнського журналу «Україна». Член Спілки журналістів України. Автор кількох збірок оповідань, член Національної Спілки письменників України. Веде активну патріотично-виховну роботу.
В усьому, за що бралася, Валентина Яківна, проявляла завидну ініціативу. Своєю самовідданою, часто жертовною працею на ниві захисту та утвердження Української мови, культури, Української Справи в атмосфері зросійщеного Харкова, в боротьбі за демократичні перетворення, свободу і Незалежність України; розбудову та утвердження Української Держави, мови і культури понад 30 років діяльність Валентини Овод була невіддільною від цих вищеназваних процесів та інших соціально-політичних змін на Харківщині і в Україні.
За ініціативну добросовісну роботу нагороджувалася багатьма Почесними грамотами, відзначена персональною Подякою Президента України 2009 року та державною нагородою-медаллю «До 25-річчя Незалежності України».
Харківська та Всеукраїнська Громадськість здоровить Видатну Українку з Ювілеєм! Щиро зичимо успіхів та гараздів в усьому! Многая і Преблагая літа!
Конфесійна діяльність[ред. | ред. код]
- Джерело: Дорогі Українці! Схилімо Голови і пом’янімо..., Харківська Просвіта, 27 червня 2023
Визначну роль відіграла Валентина Яківна під час Перестройки в справі відновлення релігійного життя в Харкові та області. За рішенням і дорученням Харківської Ініціативної-Координаційної Групи спільно з іншими членами та керівниками «Спадщини» брала активну участь в організації проведення масових громадських демаршів перед владою з вимогою дозволити діяльність релігійних конфесій і передати громадам храми які зберіглися, але використовувалися не за призначенням. Їхніми зусиллями під час суботників було упорядковано будівлі і території багатьох храмів Харкова, зокрема, Покровського, Успенського, Івана Богослова, Усікновення Глави Іоана Хрестителя, будівель Покровського монастиря. Великого значення в успішному висліді цього руху мали організація і проведення 1989 року 300-ліття Покровського Собору в Харкові, після якого влада прийняла рішення про передачу храмів громадам, зокрема християнським - соборів Покровського, Успенського, Івана Богослова, церков Усікновення Глави Іоана Хрестителя, Гольдберівської та ряд інших, а також синагоги, по вул. Пушкінській, 6 - юдейській громаді, очолюваній тоді Едуардом Ходосом.
Проте невдовзі з’ясувалося, що Кремлівська влада Перестройщиків вела курс на відновлення діяльності Християнських громад тільки під владою Московської патріархії, взагалі не передбачала відродження конфесій поневолених Москвою народів, зокрема українського, їх автокефалій. Це викликало широкий протестний рух по всій Україні за відновлення УАПЦ, УГКЦ, а також викликало протестантській рух за відновлення в Україні її Древньої дохристиянської Відичної Віри в Єдиного Бога-Творця Всевишнього Світлого Троїстого. Цей напрямок відродження української народної Древньої Віри набув розвитку і поширення серед частини прихильників національно-патріотичних сил, прихильників незалежності України. І до цього процесу з початком Незалежності України приєдналась і Валентина Яківна, яка створила була в Харкові осередок Української Народної Віри в конфесійній єдності з аналогічними осередками в Києві та інших містах України, який вона і очолювала до останніх своїх днів. Ця конфесія приєдналась до тих 157 Протестантських конфесій які не визнають правомірності штучного поєднання Христової Віри з юдейською та поширення Християнства у вигляді юдо-християнства, яке спотворює Правдиву Христову Віру. Всі сучасні 10 головних світових релігій, крім юдейської, є відгалузками нашої Древньої Оріяно-Арійської Відичної Віри.
Цю свою конфесійну діяльність Валентина Яківна гармонійно поєднувала з активною і самовідданою, часто жертовною, практичною діяльністю в інших патріотичних Українських об’єднаннях, ставлячи при цьому головною умовою обов’язкове поєднання всіх українських національно-патріотичних Державницьких сил. В своїй громадській діяльності Валентина Яківна завжди дотримувалась головного правила в ставленні до людей: будь ти прихильником будь-якої партії і релігійної конфесії - то є все вторинним, другорядним. Головне - будь українцем , захищай інтереси українського народу і Української Держави, голосуй тільки за національно-патріотичних українців, підтримуй все українське, купуй українське і в українців; оцінюй інших людей відповідно до їхнього ставлення до України і українців, українських традицій, культури, історії; толеруй тільки тих хто поважає і шанує нас - українців.
Посилання[ред. | ред. код]
- https://uk.wikipedia.org/wiki/Овод_Валентина_Яківна
- Овод Валентина Яківна / К. М. Лагоза // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-74740
Література[ред. | ред. код]
- Салімонович Л. Пані українка: [про Валентину Овод] // Україна молода. 2005, 11 трав.