Подольський Юрій Іванович

Юрій Іванович Подольський (народився 4 липня 1947 року в Чернігові — помер ? липня 2017) — діяч культури, педагог, музикант, засновник та керівник протягом багатьох років аматорського хору ветеранів війни та праці "Пам'ять" міста Носівка.

До життєпису

Працював у Макіївському будинку культури.

Працював вчителем музики в Носівській школі № 3. Вивчав досвід роботи двох шкіл-піонерів з поглибленим вивченням музики — Ужгородської школи №2 та іншої школи на Львівщині.

Інколи акомпанував на баяні при виступах гурту «Серпантин».

Коли на сцені – вся школа

Спогади Миколи Кохана, опубліковані в розділі «Вчителі Носівщини» книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.

Ім'я Юрія Подольського в Носівці найчастіше пов'язують з районним хором ветеранів. Нещодавно цей творчий колектив відзначив своє тридцятиріччя. Й приблизно стільки ж ним керував Юрій Іванович. Власне, саме він, на той час вчитель музики у Носівській ЗОШ №3, разом з директором цього навчального закладу, учасником бойових дій Олександром Хоменком й стали його засновниками. Олександр Андрійович був справжнім фанатом музики та щирої пісні, тож нерідко, коли ставало важко на душі, йшов на уроки до Юрія Івановича, отримуючи тут добрий настрій та естетичну насолоду.

Якось до школи завітали з міністерською перевіркою музичний фахівець Алла Виноградова та завкафедри музики Чернігівського інституту професійного удосконалення вчителів Ніна Федорова. Відвідавши урок Подольського, саме вони першими запропонували директору, аби його учні поглиблено вивчали музику. Так три кабінети поповнилися новенькими комплектами різноманітних музичних інструментів, було закуплено та пошито велику кількість костюмів для виступів колективів художньої самодіяльності. Саме в ті часи тут з'явився перший дитячий хор української народної пісні, хор хлопчиків, домровий оркестр, ансамбль баяністів, оркестр ударних інструментів, ансамблі сопілкарів, бандуристів, народ них інструментів, духовий оркестр, зведений шкільний хор, хореографічний колектив, вокальний дівочий ансамбль, ансамбль старшокласників, танцювальний колектив.

Музику дітям викладали кваліфіковані педагоги Ю.І. Подольський, К.М. Ляшенко, С.В. Шаулко, В. О. Ємець, І. В. Козаченко, Р.І. Бровко, а сама школа набула статусу школи з поглибленим вивченням музики, стала філіалом районної музичної школи. Впродовж багатьох років тут проводилися районні, обласні та всеукраїнські семінари за участю профільного міністерства. Юрій Подольський давав відкриті уроки музики, ритміки, у стінах цієї школи проводилися районні огляди художньої самодіяльності тощо. Скільком дітям Юрій Іванович відкрив чарівний світ музики, прекрасного, окрилив їхні душі піснею. Багато хто з них і надалі також пов'язав – на професійному чи любительському рівні – своє життя з піснею.

Повертаючись до ветеранського хору, слід зазначити, що спочатку це була лише чоловіча група. Затим своїми голосами до них приєдналися й жінки. На жаль, перше покоління хористів вже відійшло за межу Вічності, залишивши по собі свої фронтові, партизанські та трудові подвиги. Це – О.А. Хоменко, О.С. Фесенко, М.Д. Коршок, Б.І. Філь, М.М. Фурса, І.І. Василенко, Н.М. Буняк, Л.Б. Серебряков, К.М. Невінський, Р.М. Роговий, І.Д.Кононенко, Л.В. Расюк, І.В. Заволовий, М. Волошок, О.О. Доброгорський, А.М. Шевченко, Г.М. Мишко, Г.Г.Коровіна, Т.В. Чеховська, В.Г. Побрусило… Аби не міліла пісенна криниця цього творчого колективу, Юрій Іванович постійно залучав до участі все нових і нових учасників, поповнював репертуар, долучивши до пісень періоду Великої Вітчизняної дедалі більше народних, пісень українських сучасних авторів тощо.

Де б не проходили концерти хору – на головній сцені міста, району чи навіть області, або ж у якомусь віддаленому, забутому Богом і людьми сільці, зворушені до глибини душі глядачі завжди аплодують їм стоячи, зі сльозами на очах, з великою шаною до людей з високими бойовими та трудовими нагородами, зі щирою вдячністю до виконуваної ними пісні… Творча орієнтація цього високопрофесійного творчого колективу завжди була спрямована на поєднання героїчного, народного і сучасного, доповнена високим виконавським професіоналізмом, котрий впродовж багатьох років забезпечував йому, давши високий старт, саме Юрій Іванович. На жаль, з роками здоров'я не додається, тож не так давно Юрій Іванович передав цей колектив під опіку Лариси Баклан. Акомпаніатором хору є прекрасний баяніст Микола Васильович Костюк.

Загалом же любов до музичного мистецтва малому Юрку передали його батьки-педагоги: Іван Олександрович, до війни навчаючись у Ніжинському педінституті, був художнім керівником вузівського духового оркестру, а мама Олександра Іванівна, володіючи прекрасним голосом, співала в інститутському та церковному хорі. До речі, під час війни німці залишили храм діючим й саме завдяки своєму прекрасному голосу дівчина уникнула примусових робіт у Німеччині.

Доленосна зустріч

У житті Юрію Івановичу щастило на зустрічі з багатьма непересічними творчими особистостями. Так, після успішного закінчення диригентсько-хорового факультету Чернігівського музичного училища імені Ревуцького Юрій Подольський був призначений директором Березнянської музичної школи. Березна – батьківщина Григорія Верьовки, знаменитого художнього керівника прославленого народного хору.

Вишукуючи співочу молодь та знавців старовинних народних пісень для поповнення репертуару, Григорій Гурійович часто подорожував селами. З творчою місією заїжджав і на свою малу батьківщину, де з ним зустрічався і Юрій Іванович. Це й стало поштовхом для створення хору при місцевій птахофабриці. Цю творчу ініціативу усіляко підтримував, сприяючи проведенню репетицій та концертів у своєму районі та за його межами, директор птахофабрики Василь Розя, який також мав музичну освіту, закінчив Ніжинське культосвітнє училище імені Марії Заньковецької, був учасником хору. Співав у хорі й Антон Гурійович, племінник Григорія Верьовки. Куратором хору був директор Чернігівської державної філармонії, композитор Василь Полєвик.

Однією з кращих в області була й Березнянська музична школа. Учні її давали концерти навіть у столичному палаці культури «Україна». Юрій Іванович часто з трепетом у душі згадує викладача Київської державної консерваторії імені Миколи Лисенка, дружину Григорія Верьовки Ельвіру Скрипчинську, яка згодом у Березні відкрила музей свого талановитого чоловіка. Повернувшись на Носівщину, надалі Юрій Подольський створив ще не один талановитий хоровий колектив. Пісні воєнних років та українські народні були в репертуарах хору райспоживспілки, районного відділу освіти, райлікарні, сільгоспхімії, Мринського ПТУ-33, Макіївської та Калинівської сільських рад, територіального центру соціального обслуговування тощо. Та найголовнішим і найважливішим своїм творчим дітищем Юрій Іванович вважає саме ветеранський хор. …Вкотре відкривається завіса. «Це ветеранський хор співає і пісня фронтова звучить», – словами з вірша, що вже став піснею, викладача школи мистецтв Тамари Куклюк багато разів відкривали свій виступ самодіяльні артисти. Глядачі встають, дружно аплодуючи його учасникам, на чиїх очах творилася історія Носівщини й кого єднає велика любов до пісні, до рідного краю, своєї землі, України.

М. Кохан