Відмінності між версіями «Козари»
| (Не показані 34 проміжні версії цього користувача) | |||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
'''Козари́''' — село в Україні, в [[Носівський район|Носівському районі]]. Населення становить 750 осіб. Орган місцевого самоврядування — [[Носівська міська громада]]. | '''Козари́''' — село в Україні, в [[Носівський район|Носівському районі]]. Населення становить 750 осіб. Орган місцевого самоврядування — [[Носівська міська громада]]. | ||
| − | + | Козари мають свій гімн та прапор. | |
== Природа == | == Природа == | ||
Неподалік від села розташовані ботанічний заказник «[[Козарська Дача (заказник)|Козарська Дача]]» і ботанічна пам'ятка природи «[[Козарська Дача (пам'ятка природи)|Козарська Дача]]». | Неподалік від села розташовані ботанічний заказник «[[Козарська Дача (заказник)|Козарська Дача]]» і ботанічна пам'ятка природи «[[Козарська Дача (пам'ятка природи)|Козарська Дача]]». | ||
| + | |||
| + | == Топоніми == | ||
| + | Кутки: Бондарі, Люлівщина, Дубина, Лісова, Слобода, Могилев, Хутор; | ||
| + | |||
| + | Урочища: Гомелячин сад, Криниця, Пахомів зруб, Острів, Гришкове, Якимів Плав, Розпадище, Глинище, Зміїне, Капуста, Гомелячине, Польце, Кут, Кирдикове, Дорожкове, Журавлинка, Турик, Торговиця, Сорочине, Зьомене; | ||
| + | |||
| + | Долини – Сирицина, Михайленкова. | ||
| + | |||
| + | == Вулиці == | ||
| + | Станом на 1 жовтня 2022:<ref>{{Cite web | url = https://nosgromada.cg.gov.ua/index.php?id=464134&tp=page | title = Вулиці і провулки населених пунктів громади станом на 1 жовтня 2022 року | publisher = Носівська міська рада | author = | date = | access-date = 2022-12-04| language = }}</ref> | ||
| + | * вулиця Бондарі | ||
| + | * вулиця Дорошко | ||
| + | * вулиця Дубина | ||
| + | * вулиця Лісова | ||
| + | * вулиця Мирний | ||
| + | * вулиця Незалежності | ||
| + | * вулиця Паркова | ||
| + | * вулиця Партизанська | ||
| + | * вулиця Першотравнева | ||
| + | * вулиця Польова | ||
| + | * вулиця Привітна | ||
| + | * вулиця Слобода | ||
| + | * вулиця Хутірська | ||
| + | * вулиця Шевченка | ||
| + | * вулиця Шкільна | ||
== Пам'ятки археології == | == Пам'ятки археології == | ||
| Рядок 16: | Рядок 41: | ||
=== Давні часи === | === Давні часи === | ||
| − | Населений пункт '''''Kozar''''' позначено на «Спеціальному та докладному плані України…» [[Гійом Левассер де Боплан|де Боплана]] ('''1650''') та на пізніших мапах.<ref>[http://maps.vlasenko.net/historical/ukraine/map_ua_1650_boplan_10k.jpg Спеціальна та докладна карта України на сайті vlasenko.net]</ref><ref>[http://vkraina.com/ua/maps#1670_2 Мапа Боплана 1670]</ref> | + | Село Козари виникло наприкінці IX на початку X століття. Заснували його кочові племена хозари. Від них, за однією з версій, і пішла назва села. Перша літописна згадка про село Козари датується [[1550]] роком. |
| + | |||
| + | Населений пункт '''''Kozar''''' позначено на «Спеціальному та докладному плані України…» [[Гійом Левассер де Боплан|де Боплана]] ('''[[1650]]''') та на пізніших мапах.<ref>[http://maps.vlasenko.net/historical/ukraine/map_ua_1650_boplan_10k.jpg Спеціальна та докладна карта України на сайті vlasenko.net]</ref><ref>[http://vkraina.com/ua/maps#1670_2 Мапа Боплана 1670]</ref> | ||
| + | |||
| + | У ХІХ столітті 5 тисяч 500 десятин землі села належали графу Мусіну-Пушкіну. Тож і усе село вважалося його власністю. | ||
| + | |||
| + | Через село проходить дорога, якою йшло сполучення Київ – Москва – Петербург. Тому труну з тілом Тараса Шевченка з Петербурга в Канів провозили через село. | ||
| + | |||
| + | Не обминули Козари і революційні події, і громадянська війна, і колективізація. | ||
=== Час німецької окупації === | === Час німецької окупації === | ||
| + | |||
| + | Коли почалася Німецько-радянська війна, багато жителів села були мобілізовані, але точну кількість встановити немає можливості, адже архівні довоєнні матеріали не збереглися. | ||
[[Файл:Німецька карта Козари.jpg|720 пкс]] | [[Файл:Німецька карта Козари.jpg|720 пкс]] | ||
| − | [[10 вересня]] [[1941]] року останні частини радянських військ, які відступали, пройшли через Козари, а в ніч на [[11 вересня]] село було зайняте німцями. Першими загинули від рук німецьких військових голова сільради [[Гаврило Москалець]], голова колгоспу [[Іван Харченко]], начальник пошти [[Опанас Опанасенко]] та два лісничі.<ref name = "svit76">[http://cg.gov.ua/web_docs/1/2013/07/docs/Spaleni_sela.pdf Спалені села і селища Чернігівщини в 1941–1943 роках: злочини проти цивільного населення. Збірник документів і матеріалів] / Чернігівська обласна державна адміністрація, Чернігівська обласна рада, Український інститут національної | + | [[10 вересня]] [[1941]] року останні частини радянських військ, які відступали, пройшли через Козари, а в ніч на [[11 вересня]] село було зайняте німцями. Першими загинули від рук німецьких військових голова сільради [[Гаврило Москалець]], голова колгоспу [[Іван Харченко]], начальник пошти [[Опанас Опанасенко]] та два лісничі.<ref name = "svit76">[http://cg.gov.ua/web_docs/1/2013/07/docs/Spaleni_sela.pdf Спалені села і селища Чернігівщини в 1941–1943 роках: злочини проти цивільного населення. Збірник документів і матеріалів] / Чернігівська обласна державна адміністрація, Чернігівська обласна рада, Український інститут національної пам'яті, Пошукове агентство по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам'яті» та «Реабілітовані історією». Упоряд.: С. В. Бутко, О. В. Лисенко; Відп. ред.: Р. І. Пилявець. 2013. Чернігів: Видавництво Десна Поліграф, 224 с. ISBN 978–966–2646–43–6, сторінки = 16-18</ref> |
| − | В час німецької окупації між селами Ставиське та Козари | + | В час німецької окупації між селами Ставиське та Козари радянські військовополонені проклали пряму дорогу, що проходить через ліс на півночі від теперішнього села Пилятин (до 1947 — Берков). Місцеві жителі називають її «німецька дорога». |
| − | [[11 березня]] 1943 року у відповідь на дії в околицях села радянських партизанів, село спалене німецьким каральним загоном, а майже всі люди, які на той час мешкали в селі, були знищені. Близько 6-ої години ранку, німці оточили село і почали розправу — 270 людей похилого віку, жінок і дітей були спалені в сільському клубі. У місцевій школі розстріляли і спалили більше 200 дітей разом із учителями.<ref name = "svit76" /> | + | [[11 березня]] 1943 року у відповідь на дії в околицях села радянських партизанів, за наказом німецького коменданта [[Фрідріх Дросте|Фрідріха Дросте]] село спалене німецьким каральним загоном, а майже всі люди, які на той час мешкали в селі, були знищені. Близько 6-ої години ранку, німці оточили село і почали розправу — 270 людей похилого віку, жінок і дітей були спалені в сільському клубі. У місцевій школі розстріляли і спалили більше 200 дітей разом із учителями.<ref name = "svit76" /> |
Виконавець злочину: каральна експедиція СД, до складу якої входили німці, мадяри і близько 100 військовослужбовців чернігівського карального батальйону СД. Кількість загиблих — 3908 жителів. Повністю спалено 870 дворів селян і всі громадські об'єкти. Село фактично перестало існувати.<ref name = "svit76" /> | Виконавець злочину: каральна експедиція СД, до складу якої входили німці, мадяри і близько 100 військовослужбовців чернігівського карального батальйону СД. Кількість загиблих — 3908 жителів. Повністю спалено 870 дворів селян і всі громадські об'єкти. Село фактично перестало існувати.<ref name = "svit76" /> | ||
| + | |||
| + | У 1943 в центрі села стояла церква, назва якої нині не збереглася. До приміщення храму фашисти зігнали понад 250 селян і спалили. З людьми згорів і тутешній священик [[Корейша]], який встиг провести останню службу. Момент спалення церкви зображений на картині «Остання проповідь отця Корейші», яка нині зберігається у Козарському народному історико-краєзнавчому музеї. | ||
| + | |||
| + | Загалом загинули 4 800 козарівців – людей похилого віку, жінок і дітей. | ||
| + | |||
| + | [[16 вересня]] [[1943]] року Козари були звільнені від фашистської окупації. | ||
=== Повоєнний час === | === Повоєнний час === | ||
| + | [[File:Козари Братська могила 18 радянських воїнів 1.jpg|thumb|Братська могила 18 радянських воїнів]] | ||
| + | |||
| + | Після війни люди стали повертатися до села, розпочалася відбудова спалених Козар. | ||
| + | |||
В кінці 1950-х на трьох вулицях на околиці села побудувалися переселенці з села Бондарі (Козелецький район). Цей куток у Козарах з того часу називається — [[Бондарі]]<ref>[http://www.umoloda.kiev.ua/number/1207/253/42837/ Україна молода, Номер 132 за 19 липня 2008, Мальовничий привид «відстріляного» Задесення. Автор Володимир Костенко.] Перевірено 2009-06-04</ref>. | В кінці 1950-х на трьох вулицях на околиці села побудувалися переселенці з села Бондарі (Козелецький район). Цей куток у Козарах з того часу називається — [[Бондарі]]<ref>[http://www.umoloda.kiev.ua/number/1207/253/42837/ Україна молода, Номер 132 за 19 липня 2008, Мальовничий привид «відстріляного» Задесення. Автор Володимир Костенко.] Перевірено 2009-06-04</ref>. | ||
| − | 1963 року до 20-их роковин | + | 1963 року до 20-их роковин Козарської трагедії стараннями місцевих жителів збудували пам'ятник Матері. Невеличкий пам'ятник-нагадування про тисячі загиблих.<ref name = "svit76" /> |
11 березня 2016 року в Козарах відкрили невеличкий пам'ятний знак усім, хто прийняв мученицьку смерть 73 роки тому.<ref name = "svit76" /> | 11 березня 2016 року в Козарах відкрили невеличкий пам'ятний знак усім, хто прийняв мученицьку смерть 73 роки тому.<ref name = "svit76" /> | ||
| + | |||
| + | У жовтні 2017 року на місці найбільшої трагедії в історії села встановили пам'ятний хрест та освятили його. | ||
| + | |||
| + | == Колгосп і землі == | ||
| + | В 1929 в Козарах був створений колгосп імені Петровського, а в 1933 чи в 1934 другий колгосп імені Косіора. Іще були назви колгоспу "3-ї сталінської п'ятирічки" (до і під час війни), імені Хрущова, проте точні дати поки невідомі. Після війни колгоспи об'єднали в один і назвали "Перемога". | ||
| + | |||
| + | В Андріївці був колгосп "Червоний партизан". В 1950 Андріївський колгосп приєднали до Козарького, як окрему бригаду. В 1963 колгосп одержав назву "[[Червоний партизан]]". | ||
| + | |||
| + | Першим повоєнним головою, та і в роки війни, був [[Савосько Степан Матвійович]], в Андріївці - [[Дементович Іван Максимович]]. А потім [[Безносюк Федосій Михайлович]] (вже в 1946). | ||
| + | |||
| + | Потім головами колгоспу були [[Бут Макар Омелянович]], [[Москалець Володимир Семенович]]. З 1955 по 1965 — [[Ткаченко Яків Артемович]], а з 1965 по 1998 — [[Харченко Борис Іванович]] | ||
| + | |||
| + | Станом на 2023 землі довкола села орендують ТОВ «Агрофірма Маяк», ПП «Агропрогрес», місцеві фермери. | ||
| + | |||
| + | == Освіта == | ||
| + | В селі працювала [[Козарська ЗОШ I-III ступенів|загальноосвітня школа І — ІІІ ступенів]]. | ||
== Музей == | == Музей == | ||
В селі діє [[Народний історико-краєзнавчий музей]]. У 2009 завідувачка музею, [[Харченко Лідія Федорівна|Лідія Федорівна Харченко]] удостоєна Почесної грамоти Кабінету Міністрів України за багаторічну і сумлінну працю, високий професіоналізм, значний особистий внесок у збереження пам'яток історії та культури, розвиток музейної справи<ref>[http://newvv.net/politics/region/199770.html Губернатор повернувся з села] «Високий вал»</ref>. | В селі діє [[Народний історико-краєзнавчий музей]]. У 2009 завідувачка музею, [[Харченко Лідія Федорівна|Лідія Федорівна Харченко]] удостоєна Почесної грамоти Кабінету Міністрів України за багаторічну і сумлінну працю, високий професіоналізм, значний особистий внесок у збереження пам'яток історії та культури, розвиток музейної справи<ref>[http://newvv.net/politics/region/199770.html Губернатор повернувся з села] «Високий вал»</ref>. | ||
| − | == | + | == Культура == |
| − | При | + | : ''Детальніше див. [[Козарський будинок культури]]'' |
| + | |||
| + | Окрасою села є будинок культури, в якому розміщується бібліотека та старостат. При будинку культури функціонують зразковий танцювальний колектив «[[Пролісок (хореографічний колектив у Козарах)|Пролісок]]» та фольклорний колектив «[[Калинонька]]». | ||
| + | |||
| + | == Релігія == | ||
| + | В Козарах є [[Свято-Покровська церква в Козарах|Свято-Покровська церква]], зареєстрована Покровська парафія УПЦ, священник — протоієрей [[Пентюк Юрій Михайлович]], (нар. 1980), закінчив середню школу і Київську духовну семінарію, Чернігівське духовне училище. | ||
| + | |||
| + | == Торгівля == | ||
| + | В селі є два магазини | ||
| + | |||
| + | == Медицина == | ||
| + | |||
| + | В селі є фельдшерський пункт. | ||
| + | |||
| + | == Прізвища == | ||
| + | :''Джерело: {{Cite web | url = https://www.facebook.com/groups/270405257360588/posts/чомусь-вирішила-що-має-бути-цікаво-можливо-це-трохи-прояснить-ситуацію-для-деког/1256872065380564 | title = Чомусь вирішила, що має бути цікаво | publisher = Козари | author = [[Корженко Людмила Федорівна|Людмила Корженко]] | date = 6 листопада 2024 }}'' | ||
| + | У другій половині XVII століття (1666 рік) в тодішньому «городе Козар» вже мешкали «мещане Сумка, Гузей». | ||
| + | |||
| + | На початку XIX століття в селі Козари (1820 рік) поширені прізвища: Харченко, Пархоменко, Москалець, Дементович, Артеменко, Герасько, Шугай, Бут. | ||
| + | |||
| + | Найчисленнішими прізвищами в Козарах до Другої світової війни були: | ||
| + | Берізко, Гришко, Головач, Дементович, Дорошко, Крокос, Михайленко, Москалець, Пархоменко, Пустовгар, Савосько, Сербук, Сириця, Сідько, Ткач, Харченко, Шарпило. | ||
| + | |||
| + | Поширеними були і прізвища: | ||
| + | Артеменко, Бут, Герасько, Гриценко, Гриневський, Гузій, Денисайко, Дорошенко, Запорожан, Клівода, Куць, Лескевич, Мазуренко, Микитченко, Петрук, Сунко, Пономаренко, Рудня, Шугай, Ювченко, Яговенко. | ||
| + | |||
| + | Є ще багато інших прізвищ, але в значно меншій кількості. | ||
== Відомі люди == | == Відомі люди == | ||
* [[Гарасько Петро]] — кобзар | * [[Гарасько Петро]] — кобзар | ||
| − | * [[Крупко Василь Олександрович]] (1960, Козари) — майстер спорту з легкої атлетики | + | * [[Крупко Василь Олександрович]] (1960, Козари) — майстер спорту з легкої атлетики, , неодноразовий чемпіон області, призер України з бігу на середні дистанції. |
* [[Крупко Петро Миколайович]] (1958) — український політик, в селі провів дитинство і шкільні роки. | * [[Крупко Петро Миколайович]] (1958) — український політик, в селі провів дитинство і шкільні роки. | ||
* [[Лопата Андрій Іванович]] (1935—2013) — український літератор, автор двох книг, рідний брат художника і письменника Василя Лопати — 25 років працював директором Козарської восьмирічної, потім середньої школи. Помер і похований у Козарах. | * [[Лопата Андрій Іванович]] (1935—2013) — український літератор, автор двох книг, рідний брат художника і письменника Василя Лопати — 25 років працював директором Козарської восьмирічної, потім середньої школи. Помер і похований у Козарах. | ||
| + | * [[Пархоменко Андрій Васильович]] (10.07.1935 р.н.) – член Національної спілки художників України, автор історичних картин, пейзажів, портретів. У серії портретів «Славетні Українки» - Ліна Костенко, Анна Ярославівна, Роксолана, Соломія Крушельницька, Маруся Чурай, Маруся Богуславка та інші. Лауреат премії ім. Тараса Шевченка. | ||
* [[Пероганич Юрій Йосипович]] (1961) — громадський діяч, жив у Козарах у 1975—1977. У 1976 закінчив Козарську восьмирічну школу. | * [[Пероганич Юрій Йосипович]] (1961) — громадський діяч, жив у Козарах у 1975—1977. У 1976 закінчив Козарську восьмирічну школу. | ||
== Відроджені Козари == | == Відроджені Козари == | ||
:''Нарис [[Фурса Надія Григорівна|Надії Фурси]] у книзі: {{СІН}}'' | :''Нарис [[Фурса Надія Григорівна|Надії Фурси]] у книзі: {{СІН}}'' | ||
| − | Назва села Козари, як і білоруська Хатинь, стала символом неймовірної людської трагедії і болю. Вщент спалене у березні 1943 року село, розстріляні і спалені 4800 жителів (3000 з яких пішли в небуття безіменними). Ні в кого живого, хто бачив те страхіття, не могла навіть виникнути думка, що це село можна хоч колись відродити, вдихнути в нього життя. А воно, як неопалима купина, вже у 80-ті роки XX-ст., дякуючи титанічній праці людей, вірі, надії на добро відродилося і розквітло. Повернулися до рідних місць учорашні партизани, фронтовики, переселилися сюди наддніпряни і на зарослих | + | Назва села Козари, як і білоруська Хатинь, стала символом неймовірної людської трагедії і болю. Вщент спалене у березні 1943 року село, розстріляні і спалені 4800 жителів (3000 з яких пішли в небуття безіменними). Ні в кого живого, хто бачив те страхіття, не могла навіть виникнути думка, що це село можна хоч колись відродити, вдихнути в нього життя. А воно, як неопалима купина, вже у 80-ті роки XX-ст., дякуючи титанічній праці людей, вірі, надії на добро відродилося і розквітло. Повернулися до рідних місць учорашні партизани, фронтовики, переселилися сюди наддніпряни і на зарослих бур'янами згарищах почали зводити мазанки. Бідність була неймовірною, але була перемога, був мир, була надія. |
Підростали діти війни, які рано стали дорослими, заміняючи батьків, що загинули. Росли, навчались, працювали, мужніли, беручи на свої плечі відповідальність за майбутнє. Це вони, діти війни, родина Харченків – [[Харченко Борис Іванович|Борис Іванович]] і [[Харченко Лідія Федорівна|Лідія Федорівна]], внесли значний вклад у відбудову і відродження села. | Підростали діти війни, які рано стали дорослими, заміняючи батьків, що загинули. Росли, навчались, працювали, мужніли, беручи на свої плечі відповідальність за майбутнє. Це вони, діти війни, родина Харченків – [[Харченко Борис Іванович|Борис Іванович]] і [[Харченко Лідія Федорівна|Лідія Федорівна]], внесли значний вклад у відбудову і відродження села. | ||
| − | Борис Іванович понад три десятиліття очолював місцевий колгосп. Не шкодуючи сил, часу зумів згуртувати спеціалістів, організувати колгоспників і на бідних піщаних землях створити одне з найкращих у районі господарств. На власні кошти збудували добротне житло для колгоспників, прекрасний Будинок культури з бібліотекою, дитячий садок, середню школу, колгоспну контору, їдальню, магазини, ферми. Село було газифіковане, прокладені дороги з твердим покриттям. Все це він робив заради майбутнього, в | + | Борис Іванович понад три десятиліття очолював місцевий колгосп. Не шкодуючи сил, часу зумів згуртувати спеціалістів, організувати колгоспників і на бідних піщаних землях створити одне з найкращих у районі господарств. На власні кошти збудували добротне житло для колгоспників, прекрасний Будинок культури з бібліотекою, дитячий садок, середню школу, колгоспну контору, їдальню, магазини, ферми. Село було газифіковане, прокладені дороги з твердим покриттям. Все це він робив заради майбутнього, в ім'я своїх односельців, чию загибель бачив підлітком у страшні березневі дні 1943 року. |
| − | Щоб зберегти память про страчене село був створений музей. Лідія Федорівна, ще до того як одержала в 1956 році направлення на роботу в Козари, знала їх трагічну історію, бо проживала в сусідньому селі. Молодий спеціаліст бібліотечної справи вписалась в коло жителів і керівників села, бо поділяла їх духовні цінності: гірку | + | Щоб зберегти память про страчене село був створений музей. Лідія Федорівна, ще до того як одержала в 1956 році направлення на роботу в Козари, знала їх трагічну історію, бо проживала в сусідньому селі. Молодий спеціаліст бібліотечної справи вписалась в коло жителів і керівників села, бо поділяла їх духовні цінності: гірку пам'ять, натхненну працю, світлу надію. Ця душевна гармонія поєднала її на все життя з жителями села і з Борисом Івановичем. |
| − | Сьогодні можна підвести підсумки прожитим рокам, зробленим справам. Болить душа ветеранів, що не з їхньої вини здані позиції, життя відхилилося від курсу, яким вони йшли. А сил на те, щоб щось змінити – немає. Та народний музей, як і раніше, зберігає в собі історичну | + | Сьогодні можна підвести підсумки прожитим рокам, зробленим справам. Болить душа ветеранів, що не з їхньої вини здані позиції, життя відхилилося від курсу, яким вони йшли. А сил на те, щоб щось змінити – немає. Та народний музей, як і раніше, зберігає в собі історичну пам'ять, служить справі виховання в молоді любові і шани до рідної землі, своєї історії, до людей праці. |
Не злічити скільки екскурсій з Носівщини, Чернігова, Ніжина, Сум, Козельця, Куликівки відвідали музей. Лідія Федорівна знову і знову вела розповідь, пропускаючи через власне серце історію Козар, щоб кожний школярик, (так записав у зошит відгуків місцевий художник Андрій Пархоменко), знав, що на кожному квадратному метрі козарської землі пролито більше стакана людської крові. | Не злічити скільки екскурсій з Носівщини, Чернігова, Ніжина, Сум, Козельця, Куликівки відвідали музей. Лідія Федорівна знову і знову вела розповідь, пропускаючи через власне серце історію Козар, щоб кожний школярик, (так записав у зошит відгуків місцевий художник Андрій Пархоменко), знав, що на кожному квадратному метрі козарської землі пролито більше стакана людської крові. | ||
| − | Відвідувачі музею сердечно дякують Борису Івановичу і Лідії Федорівні за їх працю, за збережену | + | Відвідувачі музею сердечно дякують Борису Івановичу і Лідії Федорівні за їх працю, за збережену пам'ять, за те, що добротворцями пройшли свій трудовий шлях. Хай сонячна і затишна – з вірою, надією і любов'ю – буде Ваша осінь, шановні земляки. |
Надія Фурса. | Надія Фурса. | ||
== Див. також == | == Див. також == | ||
| − | * [[ | + | * [[Козарська трагедія 1943 року]] |
| + | * [[Козари (стаття в Енциклопедичному довіднику Чернігівщина, 1990)]] | ||
== Примітки == | == Примітки == | ||
| Рядок 80: | Рядок 169: | ||
* [http://rp5.ua/33092/ua Погода в селі Козари] | * [http://rp5.ua/33092/ua Погода в селі Козари] | ||
* [http://www.cg.gov.ua/index.php?id=180561&tp=0 Козари — забута трагедія] Чернігівська ОДА | * [http://www.cg.gov.ua/index.php?id=180561&tp=0 Козари — забута трагедія] Чернігівська ОДА | ||
| + | * {{Cite web | url = https://nosgromada.cg.gov.ua/index.php?id=365505&tp=page | title = Історія села Козари | publisher = Носівська міська рада| author = | date = 14 лютого 2021 | access-date = 20 грудня 2023 | language = }} | ||
[[Категорія:Села]] | [[Категорія:Села]] | ||
[[Категорія:Села, спалені за Німецько-радянської війни]] | [[Категорія:Села, спалені за Німецько-радянської війни]] | ||
| − | [[Категорія:Села Носівської | + | [[Категорія:Села Носівської громади]] |
[[Категорія:Козари|*]] | [[Категорія:Козари|*]] | ||
[[Категорія:Є у Вікіпедії]] | [[Категорія:Є у Вікіпедії]] | ||
Поточна версія на 14:48, 6 листопада 2024
Козари́ — село в Україні, в Носівському районі. Населення становить 750 осіб. Орган місцевого самоврядування — Носівська міська громада.
Козари мають свій гімн та прапор.
Природа[ред. | ред. код]
Неподалік від села розташовані ботанічний заказник «Козарська Дача» і ботанічна пам'ятка природи «Козарська Дача».
Топоніми[ред. | ред. код]
Кутки: Бондарі, Люлівщина, Дубина, Лісова, Слобода, Могилев, Хутор;
Урочища: Гомелячин сад, Криниця, Пахомів зруб, Острів, Гришкове, Якимів Плав, Розпадище, Глинище, Зміїне, Капуста, Гомелячине, Польце, Кут, Кирдикове, Дорожкове, Журавлинка, Турик, Торговиця, Сорочине, Зьомене;
Долини – Сирицина, Михайленкова.
Вулиці[ред. | ред. код]
Станом на 1 жовтня 2022:[1]
- вулиця Бондарі
- вулиця Дорошко
- вулиця Дубина
- вулиця Лісова
- вулиця Мирний
- вулиця Незалежності
- вулиця Паркова
- вулиця Партизанська
- вулиця Першотравнева
- вулиця Польова
- вулиця Привітна
- вулиця Слобода
- вулиця Хутірська
- вулиця Шевченка
- вулиця Шкільна
Пам'ятки археології[ред. | ред. код]
Поблизу села розташована багатошарова пам'ятка археології. Займає мисоподібний виступ першої над заплавної тераси річки Остер. Культурні шари: трипілля, підкурганне трупо-покладення скіфського часу, гунський час.
У 2001 експедицією Інспекції з охорони пам'яток історії та культури Управління культури Чернігівської облдержадміністрації було досліджено 2000 м² площі. Виявлено 20 ям округлої та овальної форми діаметром 1—1,8 м, що містили фрагменти кераміки софіївського типу етапу СІІ.[2]
Історія[ред. | ред. код]
Давні часи[ред. | ред. код]
Село Козари виникло наприкінці IX на початку X століття. Заснували його кочові племена хозари. Від них, за однією з версій, і пішла назва села. Перша літописна згадка про село Козари датується 1550 роком.
Населений пункт Kozar позначено на «Спеціальному та докладному плані України…» де Боплана (1650) та на пізніших мапах.[3][4]
У ХІХ столітті 5 тисяч 500 десятин землі села належали графу Мусіну-Пушкіну. Тож і усе село вважалося його власністю.
Через село проходить дорога, якою йшло сполучення Київ – Москва – Петербург. Тому труну з тілом Тараса Шевченка з Петербурга в Канів провозили через село.
Не обминули Козари і революційні події, і громадянська війна, і колективізація.
Час німецької окупації[ред. | ред. код]
Коли почалася Німецько-радянська війна, багато жителів села були мобілізовані, але точну кількість встановити немає можливості, адже архівні довоєнні матеріали не збереглися.
10 вересня 1941 року останні частини радянських військ, які відступали, пройшли через Козари, а в ніч на 11 вересня село було зайняте німцями. Першими загинули від рук німецьких військових голова сільради Гаврило Москалець, голова колгоспу Іван Харченко, начальник пошти Опанас Опанасенко та два лісничі.[5]
В час німецької окупації між селами Ставиське та Козари радянські військовополонені проклали пряму дорогу, що проходить через ліс на півночі від теперішнього села Пилятин (до 1947 — Берков). Місцеві жителі називають її «німецька дорога».
11 березня 1943 року у відповідь на дії в околицях села радянських партизанів, за наказом німецького коменданта Фрідріха Дросте село спалене німецьким каральним загоном, а майже всі люди, які на той час мешкали в селі, були знищені. Близько 6-ої години ранку, німці оточили село і почали розправу — 270 людей похилого віку, жінок і дітей були спалені в сільському клубі. У місцевій школі розстріляли і спалили більше 200 дітей разом із учителями.[5]
Виконавець злочину: каральна експедиція СД, до складу якої входили німці, мадяри і близько 100 військовослужбовців чернігівського карального батальйону СД. Кількість загиблих — 3908 жителів. Повністю спалено 870 дворів селян і всі громадські об'єкти. Село фактично перестало існувати.[5]
У 1943 в центрі села стояла церква, назва якої нині не збереглася. До приміщення храму фашисти зігнали понад 250 селян і спалили. З людьми згорів і тутешній священик Корейша, який встиг провести останню службу. Момент спалення церкви зображений на картині «Остання проповідь отця Корейші», яка нині зберігається у Козарському народному історико-краєзнавчому музеї.
Загалом загинули 4 800 козарівців – людей похилого віку, жінок і дітей.
16 вересня 1943 року Козари були звільнені від фашистської окупації.
Повоєнний час[ред. | ред. код]
Після війни люди стали повертатися до села, розпочалася відбудова спалених Козар.
В кінці 1950-х на трьох вулицях на околиці села побудувалися переселенці з села Бондарі (Козелецький район). Цей куток у Козарах з того часу називається — Бондарі[6].
1963 року до 20-их роковин Козарської трагедії стараннями місцевих жителів збудували пам'ятник Матері. Невеличкий пам'ятник-нагадування про тисячі загиблих.[5]
11 березня 2016 року в Козарах відкрили невеличкий пам'ятний знак усім, хто прийняв мученицьку смерть 73 роки тому.[5]
У жовтні 2017 року на місці найбільшої трагедії в історії села встановили пам'ятний хрест та освятили його.
Колгосп і землі[ред. | ред. код]
В 1929 в Козарах був створений колгосп імені Петровського, а в 1933 чи в 1934 другий колгосп імені Косіора. Іще були назви колгоспу "3-ї сталінської п'ятирічки" (до і під час війни), імені Хрущова, проте точні дати поки невідомі. Після війни колгоспи об'єднали в один і назвали "Перемога".
В Андріївці був колгосп "Червоний партизан". В 1950 Андріївський колгосп приєднали до Козарького, як окрему бригаду. В 1963 колгосп одержав назву "Червоний партизан".
Першим повоєнним головою, та і в роки війни, був Савосько Степан Матвійович, в Андріївці - Дементович Іван Максимович. А потім Безносюк Федосій Михайлович (вже в 1946).
Потім головами колгоспу були Бут Макар Омелянович, Москалець Володимир Семенович. З 1955 по 1965 — Ткаченко Яків Артемович, а з 1965 по 1998 — Харченко Борис Іванович
Станом на 2023 землі довкола села орендують ТОВ «Агрофірма Маяк», ПП «Агропрогрес», місцеві фермери.
Освіта[ред. | ред. код]
В селі працювала загальноосвітня школа І — ІІІ ступенів.
Музей[ред. | ред. код]
В селі діє Народний історико-краєзнавчий музей. У 2009 завідувачка музею, Лідія Федорівна Харченко удостоєна Почесної грамоти Кабінету Міністрів України за багаторічну і сумлінну працю, високий професіоналізм, значний особистий внесок у збереження пам'яток історії та культури, розвиток музейної справи[7].
Культура[ред. | ред. код]
- Детальніше див. Козарський будинок культури
Окрасою села є будинок культури, в якому розміщується бібліотека та старостат. При будинку культури функціонують зразковий танцювальний колектив «Пролісок» та фольклорний колектив «Калинонька».
Релігія[ред. | ред. код]
В Козарах є Свято-Покровська церква, зареєстрована Покровська парафія УПЦ, священник — протоієрей Пентюк Юрій Михайлович, (нар. 1980), закінчив середню школу і Київську духовну семінарію, Чернігівське духовне училище.
Торгівля[ред. | ред. код]
В селі є два магазини
Медицина[ред. | ред. код]
В селі є фельдшерський пункт.
Прізвища[ред. | ред. код]
- Джерело: Людмила Корженко: Чомусь вирішила, що має бути цікаво, Козари, 6 листопада 2024
У другій половині XVII століття (1666 рік) в тодішньому «городе Козар» вже мешкали «мещане Сумка, Гузей».
На початку XIX століття в селі Козари (1820 рік) поширені прізвища: Харченко, Пархоменко, Москалець, Дементович, Артеменко, Герасько, Шугай, Бут.
Найчисленнішими прізвищами в Козарах до Другої світової війни були: Берізко, Гришко, Головач, Дементович, Дорошко, Крокос, Михайленко, Москалець, Пархоменко, Пустовгар, Савосько, Сербук, Сириця, Сідько, Ткач, Харченко, Шарпило.
Поширеними були і прізвища: Артеменко, Бут, Герасько, Гриценко, Гриневський, Гузій, Денисайко, Дорошенко, Запорожан, Клівода, Куць, Лескевич, Мазуренко, Микитченко, Петрук, Сунко, Пономаренко, Рудня, Шугай, Ювченко, Яговенко.
Є ще багато інших прізвищ, але в значно меншій кількості.
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Гарасько Петро — кобзар
- Крупко Василь Олександрович (1960, Козари) — майстер спорту з легкої атлетики, , неодноразовий чемпіон області, призер України з бігу на середні дистанції.
- Крупко Петро Миколайович (1958) — український політик, в селі провів дитинство і шкільні роки.
- Лопата Андрій Іванович (1935—2013) — український літератор, автор двох книг, рідний брат художника і письменника Василя Лопати — 25 років працював директором Козарської восьмирічної, потім середньої школи. Помер і похований у Козарах.
- Пархоменко Андрій Васильович (10.07.1935 р.н.) – член Національної спілки художників України, автор історичних картин, пейзажів, портретів. У серії портретів «Славетні Українки» - Ліна Костенко, Анна Ярославівна, Роксолана, Соломія Крушельницька, Маруся Чурай, Маруся Богуславка та інші. Лауреат премії ім. Тараса Шевченка.
- Пероганич Юрій Йосипович (1961) — громадський діяч, жив у Козарах у 1975—1977. У 1976 закінчив Козарську восьмирічну школу.
Відроджені Козари[ред. | ред. код]
- Нарис Надії Фурси у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
Назва села Козари, як і білоруська Хатинь, стала символом неймовірної людської трагедії і болю. Вщент спалене у березні 1943 року село, розстріляні і спалені 4800 жителів (3000 з яких пішли в небуття безіменними). Ні в кого живого, хто бачив те страхіття, не могла навіть виникнути думка, що це село можна хоч колись відродити, вдихнути в нього життя. А воно, як неопалима купина, вже у 80-ті роки XX-ст., дякуючи титанічній праці людей, вірі, надії на добро відродилося і розквітло. Повернулися до рідних місць учорашні партизани, фронтовики, переселилися сюди наддніпряни і на зарослих бур'янами згарищах почали зводити мазанки. Бідність була неймовірною, але була перемога, був мир, була надія.
Підростали діти війни, які рано стали дорослими, заміняючи батьків, що загинули. Росли, навчались, працювали, мужніли, беручи на свої плечі відповідальність за майбутнє. Це вони, діти війни, родина Харченків – Борис Іванович і Лідія Федорівна, внесли значний вклад у відбудову і відродження села.
Борис Іванович понад три десятиліття очолював місцевий колгосп. Не шкодуючи сил, часу зумів згуртувати спеціалістів, організувати колгоспників і на бідних піщаних землях створити одне з найкращих у районі господарств. На власні кошти збудували добротне житло для колгоспників, прекрасний Будинок культури з бібліотекою, дитячий садок, середню школу, колгоспну контору, їдальню, магазини, ферми. Село було газифіковане, прокладені дороги з твердим покриттям. Все це він робив заради майбутнього, в ім'я своїх односельців, чию загибель бачив підлітком у страшні березневі дні 1943 року.
Щоб зберегти память про страчене село був створений музей. Лідія Федорівна, ще до того як одержала в 1956 році направлення на роботу в Козари, знала їх трагічну історію, бо проживала в сусідньому селі. Молодий спеціаліст бібліотечної справи вписалась в коло жителів і керівників села, бо поділяла їх духовні цінності: гірку пам'ять, натхненну працю, світлу надію. Ця душевна гармонія поєднала її на все життя з жителями села і з Борисом Івановичем.
Сьогодні можна підвести підсумки прожитим рокам, зробленим справам. Болить душа ветеранів, що не з їхньої вини здані позиції, життя відхилилося від курсу, яким вони йшли. А сил на те, щоб щось змінити – немає. Та народний музей, як і раніше, зберігає в собі історичну пам'ять, служить справі виховання в молоді любові і шани до рідної землі, своєї історії, до людей праці.
Не злічити скільки екскурсій з Носівщини, Чернігова, Ніжина, Сум, Козельця, Куликівки відвідали музей. Лідія Федорівна знову і знову вела розповідь, пропускаючи через власне серце історію Козар, щоб кожний школярик, (так записав у зошит відгуків місцевий художник Андрій Пархоменко), знав, що на кожному квадратному метрі козарської землі пролито більше стакана людської крові.
Відвідувачі музею сердечно дякують Борису Івановичу і Лідії Федорівні за їх працю, за збережену пам'ять, за те, що добротворцями пройшли свій трудовий шлях. Хай сонячна і затишна – з вірою, надією і любов'ю – буде Ваша осінь, шановні земляки.
Надія Фурса.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Вулиці і провулки населених пунктів громади станом на 1 жовтня 2022 року, Носівська міська рада, переглянуто 2022-12-04
- ↑ Жарова Т. М., Жаров В. Г., Терпиловський Р. В. Дослідження в зоні новобудов на Чернігівщині // Археологічні відкриття в Україні 2000—2001 рр. — К., 2002. — С. 119
- ↑ Спеціальна та докладна карта України на сайті vlasenko.net
- ↑ Мапа Боплана 1670
- ↑ 5,0 5,1 5,2 5,3 5,4 Спалені села і селища Чернігівщини в 1941–1943 роках: злочини проти цивільного населення. Збірник документів і матеріалів / Чернігівська обласна державна адміністрація, Чернігівська обласна рада, Український інститут національної пам'яті, Пошукове агентство по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам'яті» та «Реабілітовані історією». Упоряд.: С. В. Бутко, О. В. Лисенко; Відп. ред.: Р. І. Пилявець. 2013. Чернігів: Видавництво Десна Поліграф, 224 с. ISBN 978–966–2646–43–6, сторінки = 16-18
- ↑ Україна молода, Номер 132 за 19 липня 2008, Мальовничий привид «відстріляного» Задесення. Автор Володимир Костенко. Перевірено 2009-06-04
- ↑ Губернатор повернувся з села «Високий вал»
Посилання[ред. | ред. код]
- Козари, Група у Фейсбуці
- Козары // Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи. Книга пятая. Губ. городъ Черниговъ. Уѣзды: Черниговскій, Козелецкій, Суражскій, Кролевецкій и Остерскій. — Черниговъ, Земская типографія, 1874. — С. 275-276.
- Козары // Черниговскія Епархіальныя извѣстія. — 1872. Прибавленія. — С. 172—173 (№ 8, 15 апрѣля).
- Погода в селі Козари
- Козари — забута трагедія Чернігівська ОДА
- Історія села Козари, Носівська міська рада, 14 лютого 2021, переглянуто 20 грудня 2023
