Берковець Володимир Семенович

Володимир Берковець

Володимир Семенович Берковець (народився 22 квітня 1941 в Носівці — помер 15 листопада 2008) — інженер, почесний винахідник СРСР.

Життєпис

Народився в родині залізничників.

Випускник Носівської середньої школи № 1.

В 1958 вступив до Київського технікуму радіоелектроніки.

Закінчив КПІ, працював в Інституті радіоелектроніки (НДІ «Квант») головним конструктором.

1969 р. одружився з Олександрою Довгаль.

Опублікував близько 50-ти робіт з обчислювальної техніки. Почесний винахідник СРСР. Його винаходи і розробки впроваджені у різноманітних системах озброєння, що їх використовують армії України, Росії та інших держав світу.

Відзнаки

Нагороджений:

• медаллю „За трудову відзнаку”
• знаком „Почесний винахідник СРСР”

Гордість Носівщини і України

Автори: Олександра Довгаль, Марія Шовкун, «Славні імена Носівщини».

Свого часу відомий російський поет Є. Євтушенко в одному із своїх віршів надзвичайно влучно розкрив суть людського життя, порівнявши його до планети і маленького всесвіту, якому немає повторення. І особливий той слід, що залишається після того, як йдуть за обрій, — у пам'яті людській і добрих справах. Зірки ж таланту і непересічності ніколи не зникають з небосхилу, хоч і не завжди у буденності їх помічаємо.

А маємо пишатися, бо одна ненька-земля зростила разом з такими видатними особистостями як Берковець Володимир Семенович, чия праця і розум внесли чималий вклад в розвиток вітчизняної галузі обчислювальної техніки.

Йому судилося народитися в той час, коли країна була охоплена кривавим полум'ям розрухи Великої Вітчизняної війни, — 22 квітня 1941 року. Син простих трудівників-залізничників, він не мав ані особливого достатку, ані далекосяжних перспектив. Проте, природні здібності до наук і допитливість вже зі шкільної лави відкрили перед ним широкі горизонти. Під час навчання у Носівській школі №1 хлопець не тільки добре навчається, виявляє неабиякі організаторські здібності, а й самотужки опановує основи фотосправи та радіотехніки, конструюючи та випробовуючи найпростіші радіоприймачі. Ці два захоплення супроводжують його все життя, а під час навчання в Київському технікумі радіоелектроніки, куди вступив після закінчення школи в 1958 році, неспокійний, цілеспрямований характер юнака самореалізується ще й у спорті, який вдало поєднує з основним фахом, беручи участь в змаганнях з радіоспорту „Полювання на лисиць”.

Початок 60-х років, коли Володимир Берковець закінчив технікум, став надзвичайно плідним періодом для розвитку вітчизняної науки. У нещодавно створеному обчислювальному центрі Академії наук України, очолюваному всесвітньовідомим вченим В.М. Глушковим, одночасно з теоретичними дослідженнями розгорнулися масштабні роботи зі створення і застосування обчислювальної техніки в Україні. Над виконанням цих складних завдань працює і Володимир Семенович, спочатку як практикант, а після закінчення технікуму – вже дипломованим молодим спеціалістом.

Із листопада 1961 року по серпень 1964 Володимир виконує свій чоловічий обов'язок перед Батьківщиною у лавах Радянської Армії під Москвою, де знову ж таки не розлучається з радіоприймачем. Його включають до складу збірної Москви та Московського військового округу протиповітряної оборони. А в змаганнях з радіоспорту на першість Радянського Союзу і Збройних Сил СРСР юнак стає майстром спорту.

Під час служби Володимир також наполегливо готується до вступу у вищий навчальний заклад, у гарнізонній бібліотеці йому не було рівних за кількістю прочитаних книжок і, навіть, стоячи в караулі, він виводив на снігу математичні формули. Вже на останньому році служби йому дозволили складати вступні іспити до вузу. Він подав документи одразу до двох інститутів – Київського політехнічного та народного господарства. І вступив до обох! Навчання обрав таки ж в першому, ставши одним з кращих студентів і особливо проявивши себе в математиці, на кафедрі якої плідно займався науковою роботою.

Виробничу практику В. Берковець проходить у Київському науково- дослідному інституті радіоелектроніки – КНДІРЕ (пізніше НДІ „Квант”), де на здібного студента одразу ж звернули увагу і запропонували постійну роботу. Так розпочався новий етап у його житті під грифом секретності.

Робота інституту проводилася в режимі абсолютної засекреченості, оскільки була спрямована на зміцнення військової обороноздатності Радянського Союзу, зокрема підпорядковуючись потребам Військово-Морського флоту СРСР.

Відділ, де працював В.С. Берковець, займався розробкою нової ЕОМ спеціального призначення. В період з 1969 по 1972 рік в інституті було розроблено та випробувано нову ЕОМ „Карат”, яка не мала аналогів в системі Військово-Морського флоту. У її створенні була заслуга і Володимира, який пройшов професійними щаблями від інженера до заступника начальника відділу. Він відповідав за випуск документації та розробляв автоматизовані пульти контролю.

В 1976 році наказом міністра оборони СРСР ЕОМ „Карат” була прийнята на озброєння і почалося її серійне виробництво. Як представник головного конструктора на серійних заводах, В.С. Берковець об'їздив майже весь Радянський Союз. Про ті відрядження він нічого не розповідав і загалом майже завжди оминав тему своєї роботи. Натомість красномовними були речі, які він привозив з поїздок, зокрема карта Приморського краю, що рясніла українськими назвами населених пунктів – своєрідна географія далекосхідної української діаспори. Куди б не завертала його доля, він завжди пам'ятав свою Батьківщину, рідну Носівку, батьківську хату і посаджений біля неї садок, яким гордився не менш, ніж своїми професійними досягненнями, за які був нагороджений медаллю „За трудову відзнаку” та знаком „Почесний винахідник СРСР”.

У 1995 році Володимир Семенович очолив відділ з розробки засобів обчислювальної техніки спеціального призначення, а пізніше став головним конструктором.

За роки своєї діяльності В.С. Берковець опублікував близько 50 наукових робіт з обчислювальної техніки, мав авторські свідоцтва на винаходи. З розпадом СРСР на його плечі лягла і важка відповідальність за підтримання занепадаючої вітчизняної мікроелектронної промисловості. Він працював до останнього, готуючи нову зміну професіоналів і надзвичайно тяжко переживаючи руйнацію зведеного колись міцного наукового фундаменту військово-промислової галузі, якій віддав майже п'ятдесят років свого життя.

У червні 2008 року Володимир Семенович був змушений залишити роботу через складні проблеми зі здоров'ям. Але улюблена справа залишалася з ним до останнього – у спогадах, думках і снах. Він часто повторював: “Закінчиться моя робота на „Кванті” – закінчиться моє життя”. Слова виявилися пророчими – 15 листопада 2008 року його не стало – менше ніж через півроку після того, як він востаннє переступив поріг „Кванта”.

Минуло вже півроку, як завершилося земне життя нашого видатного земляка. Але його справа, талант, надзвичайний розум вченого-винахідника продовжує жити у його винаходах і розробках, які і нині знаходяться на озброєнні не тільки України і Росії, а й багатьох інших країн світу. Зірка В. С. Берковця назавжди у плеяді гордості Носівщини, земля якої виплекала його і прийняла в останні обійми, дарувавши вічний спокій біля свого роду, батька. Тут його коріння і завжди було серце, і святі сльози старенької матері, яка знає, як ніхто, — її син живий. Хай навіть вже не поруч.

Олександра Довгаль, Марія Шовкун

Київ-Носівка. 2009

Посилання

• https://uk.wikipedia.org/wiki/Берковець_Володимир_Семенович