Бурнос Василь Іванович

Василь Бурнос, 2006

Василь Іванович Бурнос (народився 7 грудня 1955 в селі Вишневе Ріпкинського району — помер 27 жовтня 2009) — вчитель музики, хормейстер, Заслужений вчитель України.

Життєпис

У 1974 році закінчив Ніжинське культпросвітнє училище, у 1981 році – Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М.В. Гоголя за спеціальністю вчитель музики і співів.

Обіймав посади інструктора-методиста при Ріпкинському районному будинку культури, художнього керівника на заводі «Кристал» у м. Борзна.

З 1986 по 1989 рік працював завідуючим відділом культури Носівського райвиконкому. 3 роки очолював Носівський районний будинок культури.

З 1992 року працює вчителем музики . З 2000 року вчитель музики та музичний керівник народного художнього хору «Васильки» Носівської районної гімназії.

Працював у культосвітніх закладах Борзни, Чернігова, Лебедина.

З 1986 — в Носівці, працює завідуючим відділом культури, а потім колектив районного Будинку культури. За сумісництвом працював музикантом у районному Будинку піонерів.

З 1 вересня 1992 — вчитель музики в Носівській середній школі № 1.

В 2000—2009 — вчитель музики Носівського НВК «Гімназія – школа І–ІІІ ступенів» та керівник народного художнього колективу „Васильки”.

Велику увагу приділяв позакласній роботі. Створений учителем фольклорний ансамбль «Чебреці» став дипломантом І міжнародного фестивалю «Коляда» в м. Рівне (1997), лауреатом Всеукраїнського дитячого фестивалю «Світлиця» в м. Рівне (1997) і Всеукраїнського конкурсу «Наша земля Україна» в дитячому центрі «Артек» (1998).

У 1995 році хору «Васильки» присвоєне почесне звання «Зразковий художній колектив», у 1998 році – звання «Народний художній хор». Учасники хору є лауреатами Всеукраїнського огляду народної творчості (м. Чернігів, 2001), дипломантами другої хорової асамблеї (м. Чернігів, 2001), лауреатами І Всеукраїнського фестивалю «Співає юність України» (м. Київ, 2004), отримали гран-прі на обласному конкурсі «Юні таланти Чернігівщини» (2006).

Відзнаки

Заслужений вчитель України (1999).

Пам'яті Василя Івановича Бурноса

Опубліковано в книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Освіта і культура Носівщини понесли непоправну втрату. 27 жовтня 2009 року на 54 році життя завершив земний шлях Василь Іванович Бурнос.

Найяскравіші зорі згасають передчасно. Так спалахнути В українському небі судилося долею йому, здобувши високе професійне визнання таланту педагога й музиканта, великого трудівника і митця на ниві виховання прекрасним юних громадян, людини щедрої душі, доброї, совісної, порядної.

Народився В.І. Бурнос 7 грудня 1955 року на Чернігівському Поліссі – в селі Вишневе Ріпкинського району, в селянській родині. Дитинство, юність, перші кроки в професію, як і в багатьох ровесників, — восьмирічка в рідному селі, Ніжинське культосвітнє училище, яке закінчив у 1974 році, а після цього робота за направленням і покликанням у ряді культосвітніх закладів з дворічною перервою на службі в Радянській Армії.

Творча доля і прихильність, напевне, Творця все ж вели його все ближче до Носівки, через посади в культосвітніх закладах Борзни, Чернігова, Лебедина, навчання в славетному не тільки літературними традиціями Ніжинському педінституті.

З 1986 року він переїздить у Носівку із запрошенням на посаду завідуючого відділом культури. Та йому, наділеному талантом наставника-митця, більше імпонувала робота з дітьми, ніж рутинна посада службовця-культурознавця, якій він віддавався сповна, і очолюючи пізніше колектив районного Будинку культури. Те, що робота з дітьми саме його покликання, не залишало його й він по сумісництву працював музикантом у районному Будинку піонерів, а вже 1 вересня 1992 року зустрічав як подвійне свято своєї душі, повернувшись до педагогічної праці в Носівську середню школу №1, а згодом, з організацією гімназії, - вчителем музики та керівником народного художнього колективу „Васильки” цього навчального закладу.

Саме в цьому часі – восьмирічці шкільним учителем музики та дев’яти роках плідної праці в гімназії Василь Іванович Бурнос піднявсь на п’єдестал поваги й шани в дітей і їх батьків, в колег і широкої громадськості. Виплекане ним не одне покоління юних хлопчиків і дівчаток дивувало не лише земляків новими й новими концертними програмами, а й здобуло визнання в багатьох мистецьких конкурсах дитячої та юнацької творчості, а з цим і почесні звання зразкового і народного. А його керівникові в 1999 році присвоюється звання заслуженого вчителя України, у 2005 році В.І. Бурносу вручається Почесна грамота Міністерства освіти України.

У доробку народного художнього хору „Васильки” під керівництвом Василя Івановича Бурноса сотні сольних концертів, зокрема й на престижних сценах України та за її межами, лаври лауреатства в численних конкурсах дитячої та юнацької творчості, молодіжних фестивалях. (Колектив став лауреатом третьої премії Всеукраїнського фестивалю хорового мистецтва «Співає юність України», лауреатом Міжнародного фестивалю мистецтв «Омега-2008» у Севастополі, володарем першого Гран-прі Всеукраїнського фестивалю дитячої творчості до Дня Святого Миколая, володарем Гран-прі обласного конкурсу дитячої та юнацької творчості, та інших).

Про колектив, новаторство і подвижництво його керівника, плідну наставницьку діяльність, зразковий кабінет музики, який облаштував В. І. Бурнос, розповідається в чотирьох документальних фільмах, які викликали резонанс серед колег-педагогів, широкої української громадськості, всіх небайдужих до мистецтва, культури, освіти.

Передчасно, надзвичайно рано пішов він у заобрійний світ – Учитель, маестро, добрий і вірний друг, людина, яка залишила глибокий і щедрий слід. Справу, в якій був справжнім професіоналом і митцем, талановитим педагогом, продовжують його численні учні, використовуючи естетичні засади, педагогічний досвід свого наставника. І все ж нам довго не вистачатиме його – усміхненого, мудрого на сцені й у житті. Він переходить у пам’ять. Мир прахові Вашому і вічний спокій, маестро!

Колеги, друзі, завжди вдячні батьки, учні і „Васильки” в усіх поколіннях.

Більше, ніж учитель…

Джерело: Наталія Євсович: Більше, ніж учитель…, 8 грудня 2020

Душа блаженно замирає,
Тихіше, люди, ХОР, співає.
Не має значення, то хор столичний,
Чи наш сільський, простий і звичний.
Хор – це об’єднання, громада,
Порив душі, цвітіння саду.
Чудова пісня з серця лине,
Хто любить спів, той хор не кине.
Співайте, люди, хор любіте,
І будьте завжди яко діти.
Душа блаженно завмирає,
Тихіше, люди, ХОР співає…

Більше, ніж учитель… Для тих, хто ще не забув, пам'ятає… 7-го грудня 2020 року виповнилося б 65 років нашому рідному, дорогому батьку, вчителю музики ЗОШ №1, гімназії, "Заслуженому вчителю України", керівнику "Народного художнього колективу хору "Васильки" Носівської міської гімназії, почесному громадянину Носівщини Бурносу Василю Івановичу!

Все своє життя він мріяв про створення дитячого хору на подобі ще тодішнього дитячого хору радіо та телебачення СРСР імені Попова, він багато розповідав про цього керівника та про відомий на ввесь світ дитячий хор. Дитячий хор – це мрія всього його життя. Де б не працював Василь Іванович (Лебедин, Замглай), скрізь створював хорові колективи, переїхавши до Носівки, працюючи спочатку заввідділу культури, а потім вчителем музики ЗОШ №1, на голому ентузіазмі він створює у 1991 році шкільний дитячий хоровий колектив.

Керівник почав залучати до співпраці всіх, хто небайдужий до мистецтва: батьків учасників, бізнесменів, керівників державних установ, депутатів, фермерів, неодноразово здійснював поїздки до Міністерства освіти в знак підтримки хорового мистецтва в ЗОШ.

1996 року хор отримав звання "Зразковий художній колектив", а у 1998 році позачергово почесне звання "Народний художній колектив". Підтримали й керівництво району (розпорядження 2000 року за підписом Красносільського А. Г.), дирекція гімназії (Сліпченко Л. І.) для повного функціонування хору було введено в штатний розпис районної гімназії ставки керівника хору, хормейстера, концертмейстера.

Незабутні конкурси, фестивалі, звітні концерти, просто хорові концерти по Україні та за її межами, все це влаштовував непосидючий, творчий керівник, який по справжньому любив свою професію. Справжній вчитель той, хто працює більше ніж за програмою. Таким був Василь Іванович.

2009 рік став переломним у житті колективу, тяжка хвороба вирвала його від нас… Колектив не припинив свою діяльність поки що, намагається триматися в сьогоденні вже 11 років з новими керівниками, які теж люблять свою справу, цінують своїх хористів, гідно представляють "Васильки" на різних конкурсах, фестивалях, дають концерти…

Хор виховав не одне покоління дітей, є ті, що продовжили свій шлях, обравши творчу професію вчителя музики, співака… вже у колективі на сьогодні співають діти випускників, репертуар хору постійно поновлюється новими творами, але деякі оригінальні твори ми передаємо наступним поколінням, мабуть, в пам'ять про нашого керівника, який залишився у наших серцях…

Посилання

• Бурнос Василь Іванович КНИГА ПЕДАГОГІЧНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ
• https://uk.wikipedia.org/wiki/Бурнос_Василь_Іванович