Відмінності між версіями «Царенко Євдокія Семенівна»
| (Не показані 3 проміжні версії цього користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:Євдокія Царенко.jpg|міні|Євдокія Царенко]] | [[Файл:Євдокія Царенко.jpg|міні|Євдокія Царенко]] | ||
| − | '''Євдокія Семенівна Царенко''' (народилася [[18 березня]] [[1923]] в с. Сальне Ніжинського району) — | + | '''Євдокія Семенівна Царенко''' (народилася [[18 березня]] [[1923]] в с. Сальне Ніжинського району — померла [[2 серпня]] [[2021]] в селі [[Козари]]) — колгоспниця, довгожителька. |
== До життєпису == | == До життєпису == | ||
| − | В 1944 переїхали з сім'єю до Козар, де і | + | В 1944 переїхали з сім'єю до Козар, де і проживала. |
Працювала в колгоспі "[[Червоний партизан]]" касиром, потім обліковцем. | Працювала в колгоспі "[[Червоний партизан]]" касиром, потім обліковцем. | ||
З 1978 року на заслуженому відпочинку. | З 1978 року на заслуженому відпочинку. | ||
| + | |||
| + | Донька: [[Татаренко Марія Федорівна]] (народилася 1962 в селі [[Козари]]) — сільський голова Козар (2010-2017), депутат [[Носівська міська рада 8 скликання|Носівської міської ради 8 скликання]]. | ||
== Сьогодні 98 років == | == Сьогодні 98 років == | ||
Версія за 14:03, 8 серпня 2021
Євдокія Семенівна Царенко (народилася 18 березня 1923 в с. Сальне Ніжинського району — померла 2 серпня 2021 в селі Козари) — колгоспниця, довгожителька.
До життєпису
В 1944 переїхали з сім'єю до Козар, де і проживала.
Працювала в колгоспі "Червоний партизан" касиром, потім обліковцем.
З 1978 року на заслуженому відпочинку.
Донька: Татаренко Марія Федорівна (народилася 1962 в селі Козари) — сільський голова Козар (2010-2017), депутат Носівської міської ради 8 скликання.
Сьогодні 98 років
- Джерело: Наталія Новицька: Сьогодні 98 років виповнюється нашій дорогій мамі, бабусі та прабабусі Царенко Євдокії Семенівні, Козари, 18 березня 2021
З розповіді самої бабусі, можу сказати одне — життя прожила вона нелегке… Їх в сім'ї було дев'ятеро. Мама її захворіла і рано пішла з життя. Бабуся була найстаршою дитиною, тому все лягло на її плечі. Потім війна… Незабаром вона почне будувати власне гніздечко, в якому затишно й сьогодні. Не легким виявилось і подружнє життя… Але справжню відраду знаходить в дітях. Вже 35 років, як відійшов у вічність її чоловік. Але найбільшим потрясінням стала раптова смерть сина. Справжньою опорою й підтримкою завжди була і залишається її донька. Не стоять осторонь й онуки, правнуки. Ще зовсім нещодавно говорила: "майже сто років, а наче й не жила…"
Тож ми бажаємо здоров'я й сил, щоб зустріти свій 100-річний ювілей в колі рідних, знайомих і друзів.
