Хрокало Ніна Яківна
Хрокало Ніна Яківна (народилася 20 березня 1943) — вчителька російської та української мови і літератури в школах Носівки.
Життєпис[ред. | ред. код]
Закінчила Сумський педінститут імені А.С. Макаренка. Працювала вчителем німецької мови в місті Шостка Сумської області в школі №3, Сумському обласному комітеті комсомолу.
У Носівці працювала з 1967 по 1981 рік. Перший рік — у Носівській середній школі № 2, а потім за переводом у Носівській середній школі № 1.
Озираючись на минуле і оцінюючи його і себе в ньому…[ред. | ред. код]
- Спогади Н. Я. Хрокало на прохання Енциклопедії Носівщини, серпень 2025
Мій трудовий шлях на освітянській ниві довжиною в пів століття розпочався на четвертому курсі Сумського педінституту імені А.С. Макаренка. Філологічний факультет, відділення українська мова і література та німецька мова.
Шістдесяті роки. «Хрущовська відлига». Свіжий подих оновлених суспільно-політичних вітрів бадьорив. Упала залізна завіса між двома наддержавами. М.С. Хрущов здійснив державний візит до Вашингтона в часи Джона Кеннеді і відчув дискомфорт при спілкуванні – без знання іноземної мови, а тільки через перекладача. Після повернення додому запропонував Міністерству освіти збільшити тижневе навантаження для вивчення іноземних мов. Оскільки кадрів для цього не вистачало, студентів четвертих курсів з 15 серпня по 10 червня перевели на заочну форму навчання і направили на річну педагогічну практику. Оформили трудові книжки. І вже п'ятий курс зарахувався у трудовий стаж.
Після закінчення інституту ми одержали направлення на роботу як викладачі іноземної мови. Так я розпочала свою власну стезю повноцінного вчителя німецької мови в місті Шостка Сумської області в школі №3.
Потім діяльність у Сумському обкомі комсомолу. Сьогодні можна по-різному оцінювати (та і оцінюють!) ту епоху і діяльність десь трьох поколінь наших громадян, не завжди об'єктивно і толерантно. Людина не обирає, в яку епоху їй народитися і діяти, і ми, за словами О.П. Довженка, бути дітьми свого часу і належали сучасникам своїм. Головне, не коли, в який час, а як ти жив і діяв, яку користь приносив суспільству.
НА НОСІВЩИНІ
За сімейними обставинами, доля закинула в Чернігівську область, в Носівку. Перший рік працювала вчителем української мови і літератури в Носівській середній школі №2. У родині росла донечка, і працювати кілометрів за вісім від центру міста, де ми мешкали, було не просто, тому коли в школі №1 появилася вакансія вчителя російської мови та літератури і мені запропонували ці години, я погодилася. У школі існувала традиція: одна обойма вчителів викладала у середній ланці (5-8 класи), інша – у старших класах. Василя Кириловича Набока, директора-легенду, я вже не застала, відійшов у вічність, хоча багато про нього чула теплих і шанобливих слів.
Познайомилась уже з новим директором – Іваном Васильовичем Гончаром. Він був умілим організатором справжнього монолітного колективу, чуйною, доброзичливою, уважною до кожного людиною.
Перехід до нової школи посеред навчального процесу відбувся так миттєво, що я не встигла хоча б інформативно дізнатися про весь склад адміністрації.
І ось перший вихід на роботу в новому колективі. Згідно з планом – вивчення драми О.М.Островського «Гроза». Порівняльна характеристика Дікого і Кабанихи.
— Ніно Яківно, дозвольте побувати у вас на уроці, — звертається до мене завуч школи Скрипець Андрій Петрович (на фото 1). Як-то кажуть, з корабля на бал.
Високий, сивочолий, респектабельний, із професорською зовнішністю. Я ще не знала, хто за фахом Андрій Петрович, але чомусь сприйняла за математика. На диво, почувалася впевнено. По закінченню уроку чекала традиційного аналізу. Але Андрій Петрович сказав: «Прекрасно. Немає потреби аналізувати ні знання фактичного матеріалу, ні методику уроку. Хоча можна було б сказати учням, що класичним прикладом порівняльної характеристики героїв є повість М.С. Гоголя «Как поссорились Иван Иванович и Иван Никифорович».
Ось тут я і збагнула, хто за фахом Андрій Петрович. Російський філолог, бо тільки фахівець дасть таку пораду.
Минуло кілька років. Із школи звільнилися вчителі української літератури, що працювали у старших класах. Оксана Григорівна Оксимець пішла на пенсію, а Скнар Анастасія Дмитрівна — керувати педагогічною практикою студентів Ніжинського педагогічного інституту ім. М.В. Гоголя.
Дирекція школи запропонувала мені працювати за фахом. І знову Андрій Петрович просить дозволу відвідати урок. Тема: «Кайдашева сім'я» І.С. Нечуя-Левицького».
Після уроку завуч каже мені: «Знаєте, чому я напросився на урок? Я вважав вас російським філологом і подумав, що вона там робитиме на українській. Ви мене приємно здивували. Враження, що ви знаєте весь текст повісті напам'ять».
А секрет у одному з методичних прийомів, за яким моє покоління вчили наші педагоги: виписати в робочі зошити з літератури найяскравіші цитати до кожного образу. Поки випишеш, вони закарбовуються в пам'яті і роблять твоє власне мовлення метафоричним.
Завдяки цьому я і завоювала авторитет у Андрія Петровича як учитель. А для мене він був ідеалом керівника, інтелектуала, просто людини. І коли довелося переїхати на Сосниччину, я в хвилини довірливих розмов в учительській, коли мене запитували про Носівську школу №1, з пієтетом розповідала новим колегам про свого завуча. Вони поблажливо посміхалися і зауважували, що я ідеалізую носівського керівника.
— А от Ніна Яківна каже чисту правду, — почувся одного разу голос Запорожської Антоніни Онисимівни, вчительки англійської мови, жінки вже похилого віку. – Я родом з Носівки, і Андрій Петрович був моїм класним керівником. Саме таким він і був.
Незабутніми стали проводи Андрія Петровича Скрипця на заслужений відпочинок. Висловити вдячність своєму вчителю і сказати щирі слова про нього з'їхалися з різних куточків країни його учні попередніх років – серед них учені, генерали, письменники, вчителі, лікарі, заслужені люди трудових професій. Скільки хвилюючих слів було сказано на адресу Андрія Петровича! А педагогічний колектив приурочив цій події театралізований «капусник». Мені дісталася роль Ярославни. Віншували свого шанованого керівника як освітянського князя.
Я дуже рада, що сьогодні маю нагоду на такому солідному рівні згадати сердечним словом Андрія Петровича, цю непересічну світлу людину.
Часто згадую своїх колег, старше покоління досвідчених педагогів Носівської середньої школи №1: Шовкун Марію Кирилівну, подружжя Назаренків – Галину Дмитрівну і Григорія Миколайовича, Легецьких – Анатолія Олександровича і Любов Іванівну, Шумських – безкомпромісну Марію Марківну і Валентина Івановича; філологів – Самоненко Любов Іванівну, Наказну Лідію Андріївну, Пономаренко Інну Данилівну, Труш Любов Миколаївну, Висовень Катерину Сергіївну, Шульгу Ольгу Григорівну, Мишко Галину Михайлівну, Набок Галину Петрівну, Диващук Марію Сергіївну; видатних математиків – Нечес Раїсу Степанівну, Мірошника Кирила Федосійовича, Богдан Єфросинію Леонтіївну і її доньку Шуру, мою ученицю; істориків Мироненка Івана Михайловича і Черевко Олександру Григорівну; вчителів англійської мови – Федорину Віру Миколаївну і Веремійченко Ніну Іванівну; біологів – Ляшенко Ангеліну Леонтіївну і Коняченко Ніну Іванівну; вчителя трудового навчання Нікітіна Василя Вікторовича, незмінного помічника при обладнанні навчальних кабінетів; перших учительок моїх доньок – Гавриленко Ніну Антонівну і Коровіну Галину Григорівну. Всіх не перелічити, але вони в моїй пам'яті, у моїй душі. Усі були сильними особистостями, виховали і підготували до самостійного життя не одну генерацію молоді.
Вражена невтомною і благородною подвижницькою працею Фурси Валерія Михайловича над історією Носівської середньої школи №1, спогадами Киричок Тамари, Лабушевської Людмили, Галич Світлани. До мене обізвалася у соціальних мережах моя учениця Мишко Людмила. Лікар за фахом, душею поетка, вона стала членом Національної спілки письменників України. З інтересом читаю її чудові поезії під псевдонімом Ліни Ланської.
Не можу не згадати мій незабутній 10-А клас випуску 1980 року, в якому я була класним керівником – Федченко Валя, Драна Таня, Марченко Рая, Оксимець Іра, Роговий Олег, Карнаух Сергій, брати Ринді – Юрій і Валерій (фото 2 і 3). А ось іще одна світлина – випуск 10-В класу 1979 року – на порозі альма-матер (фото 4). Впевнена, що всі мої учні відбулися в житті і професії.
Пригадався фрагмент уроку зв'язного мовлення в одному з десятих класів. Писали твір-опис за картиною художника-живописця В.М. Бакшеєва «Голуба весна». Прихід ранньої весни. Дерева стоять безлисті. Чисте блакитне небо, що просвічує через віття струнких білокорих берізок, займає половину художнього полотна. На ще вкритій снігом землі характерні для провесни проталини. Картина спонукає до роздумів і викликає бурю емоцій, бо подібна пора року стоїть і за вікном. Ось як закінчив свій опис Бурячок Андрій: «Сиджу на уроці, підперши долонею лице, не відводячи замріяних очей від вікна. Яскраво світить сонечко, тануть льодяні бурульки, і крапельки води повільно скапують на землю. Думається про щось таке хороше, що в житті, мабуть, і не здійсниться». Написала таку рецензію: якщо дуже вірити в свою мрію, прагнути до неї, докладати зусиль – то все омріяне обов'язково збудеться, бо попереду стільки доріг, стільки можливостей, ціле життя.
Перегортаючи фотоальбом, відшукую носівські світлини. Фотооб'єктив назавжди зафіксував мандрівку в неповторний Карпатський край нашим вчительським колективом.
Яремче (фото 5). Біля ресторану-колиби дивовижної архітектури. Тут ми підкріпилися місцевою національною стравою – мамалигою з грибами та іншими делікатесами.
Подальший шлях — до Яблунецького перевалу. З обох боків дороги – пагорби, вкриті смереками. Ніби їдеш по дну смерекової чаші. Перша зупинка — у Криворівні. Тут у 1905 році відпочивав І.Я.Франко на березі річки Чорний Черемош (Чорний, бо річка глибока, із спокійною течією, і вода в ній видається справді чорною). Іван Якович ходив тут босим, у полотняному одязі, плів риболовецькі сіті, ловив рибу і писав поему «Мойсей». М.М. Коцюбинський, відвідавши тут Каменяра, писав: «Не знаю, чи попалася риба в його сіті, але мене він полонив своєю поемою».
Наша мандрівка Карпатами завершилася в Центрі Європи на Рахівщині (фото 6) на правому березі річки Тиса. Тут проходить українсько-румунський кордон. У 1887 році (тоді ці території входили до складу Австро-Угорщини) для позначення Центру Європи біля підніжжя гори був встановлений 2-метровий кам'яний монумент з таким написом: «Постійне точне, вічне місце». Координати Центру визначені Австрією та Угорщиною, а в радянські часи ці вимірювання були повністю підтверджені. Ми зробили тут тривалу зупинку, щоб утамувати спрагу з мінерального джерела і відчути себе європейцями серед первозданної природи (фото 7).
Я серцем приросла до Карпатського краю. Гадаю, мої колеги теж. Щоліта мандрувала в усе нові куточки Прикарпаття або Закарпаття. Найсильніше враження справило озеро Синевир – перлина Карпат, що знаходиться на висоті 1000 метрів над рівнем моря. Ці наші чуття найбільш образно і повно висловила в своїй карпатській поезії Ліна Василівна Костенко:
Йду в Карпатах крізь летючі хмари,
де світанки сонце надпили,
де на скелях пишуть мемуари,
блискавки, століття і орли.
Миру всім нам! Тим, кого вже немає з нами – вічна пам'ять, а живим – ще довго у здоров'ї топтати ряст (тобто жити).
Спогади про Н. Я. Хрокало[ред. | ред. код]
Людмила Лабушевська:
- «Так, це була дивовижна людина й неперевершена вчителька, всі в класі сиділи тихо-тихо й слухали, завдяки Ніні Яківні я вперше почула вірші Симоненка й закохалася в них».
- «Ніна Яківна була дуже розумною, толерантною людиною, однією з найкращих вчительок, яких я зустрів у житті.»
Світлана Галич:
- «Вона могла цілий урок читати напам'ять вірші і як читати, заслухаєшся, це справді талант і покликання ВЧИТЕЛЬ. Її вірші пам'ятаю по цей час».
В літературі[ред. | ред. код]
Тамара Киричок присвятила своїй улюбленій вчительці вірш:
Як завжди милувалися ми Вами!
І хвилями розкішного волосся,
І променистим поглядом очей -
То ясно-карих, то жагуче-чорних,
Що так зоріли з-під крилатих вій!
І все було довершене у Вас:
Чарівний голос, білозубий усміх
І неповторний жест руки тонкої,
І витончений смак тієї Жінки,
В якій природа щедро поєднала
Красу принадну, розум і талант!..
О Вчителько моя! Де та стежина,
Якою я приходила до Вас
У затишну й заквітчану оселю?
А Ви мої шкільні читали твори
І так раділи, коли влучне слово
Та свіжа думка часом в них звучали,
І говорили щось про іскру Божу,
Що, мабуть, мені дана...
А сьогодні
Так хочеться в дитинство повернутись,
Подарувати Вам троянду білу
І ще хоч раз зустріти ясний погляд
Отих очей, що ніби маки чорні!
Та я не знаю,
Де тепер стежки ті,
Якими Ви десь ходите,
Напевно, така ж вродлива,
Тільки сніжно-білим
І ледь сумним,
Як ця троянда ніжна,
Волосся Ваше стало оксамитне...
Вклоняюсь Вам, Учителько моя!
© Тамара Киричок, 2021 р.
