Сербін Володимир Михайлович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Володимир Сербін

Володимир Михайлович Сербін (народився 14 липня 1896 року поблизу Мрина – помер 24 травня 1944) — генерал-майор Робітничо-селянської Червоної Армії, учасник Громадянської і Німецько-радянської воєн, нагороджений орденом Червоного Прапора РРФСР (1921).

Життєпис[ред. | ред. код]

Могила Сербіна на Меморіалі Вічної Слави в Києві.

Володимир Сербін, нині Носівського району Чернігівської області України). У 1918 році пішов на службу в Робітничо-селянську Червону Армію. Брав участь в боях Громадянської війни.

Наказом Революційної Військової Ради Республіки № 351 в 1921 році командир батальйону 538-го стрілецького полку Володимир Михайлович Сербін був нагороджений орденом Червоного Прапора РРФСР.

Після закінчення Громадянської війни Сербін продовжив службу в Червоній Армії. З січня 1942 року — на фронтах Німецько-радянської війни. Воював на інтендантських посадах, був начальником тилу 4-ї армії, потім заступником начальника тилу Волховського фронту. Керував постачанням діючих частин фронту під час найважливіших бойових операцій, в тому числі прориву блокади Ленінграда і звільнення Новгорода. 16 жовтня 1943 року Сербину було присвоєно звання генерал-майора.

З березня 1944 року Сербін служив начальником тилу 70-ї армії 1-го Білоруського фронту. Провів велику роботу з підтягування розтягнутих ліній постачання, збиванню докупи апарату тилу, будівництва вузькоколійок і автомобільних доріг.

Генерал-майор Володимир Сербін помер в госпіталі № 3298 70-й армії від непрохідності кишечника 21 (за іншими даними, 24) травня 1944 року. Похований на Меморіалі Вічної Слави в Києві.

Був також нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня і медалями.

Генерал-майор Сербін Володимир Михайлович[ред. | ред. код]

Нарис І. Буняка у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Він не дожив до того часу, коли Радянська Вітчизна знову стала вільною від фашистської погані, коли рідну землю перестали краяти руїни і згарища війни, коли над нашими містами і селами знову засяяли мирні обрії... Він один із героїв, що полягли на полях великих справедливих битв, що завоювали нам мир і щастя ціною найдорожчого – ціною свого життя. Він один із багатьох загиблих наших земляків-носівчан, гідний син великого народу – генерал-майор Володимир Михайлович Сербін. Все його життя до останнього подиху, до останнього удару серця було віддане народу, служило перемозі над ворогом.

Син селянина з Носівки почав школу пролетарського гарту в повстанському загоні Миколи Григоровича Кропив'янського. Саме тоді Володимир Михайлович зрозумів, що перемогти у революції – це ще не все. Потрібно зберегти завоювання трудящих. А зберегти здобутки Жовтня без сильної армії не можна. Тому і присвятив він Червоній Армії все своє багатогранне, кипуче життя.

Громадянська війна... Тов. Сербін на командних, військових посадах. Перші роки радянської влади пов'язані для нього із організацією і зміцненням Збройних Сил – командир полкової школи молодшого командного складу армії, керівні посади в Наркоматі Оборони. Напередодні війни він викладає у військовій Академії. Вітчизняну війну зустрів на посаді начальника інтендантського військового училища.

Після неодноразових особистих прохань тов. Сербіна направляють на Волховський фронт, де він служить заступником командуючого армією по тилу. Тут йому присвоюється звання генерал-майора.

Сербін багато зробив для підготовки бойової операції по прориву блокади Ленінграда. А пізніше генерал-майор направляється на 1-й Білоруський фронт. У тяжких боях на Пінських болотах у липні 1944 року він був смертельно поранений.

Солдати і офіцери любили свого командира за сміливість і мужність, за чесність і справедливість. Розповідають, що Володимир Михайлович, знайомлячись з поповненням, завжди розшукував земляків, розпитував про їх життя, про далеку від його фронтових доріг Носівщину.

Тіло загиблого смертю хоробрих воїна було доставлене в столицю України і поховане в парку Вічної Слави, де на могилі Невідомого солдата палає невгасимий вогонь, символізуючи безсмертя тих, хто віддав своє життя за честь, свободу і незалежність нашої Батьківщини.

І. Буняк

Посилання[ред. | ред. код]