Кобилещина
Кобилещина — село в Носівській територіальній громаді, у Володьководівицькому старостинському окрузі. Назва походить від козацького старшинського роду Кобилецьких, які служили у Ніжинському козацькому полку та мали тут свої землі.
Вулиці[ред. | ред. код]
Станом на 1 жовтня 2022:[1]
- вулиця Кобилянської О.
Дорогою з Ніжина до Носівки[ред. | ред. код]
- Джерело: Юлія Філь: Дорогою з Ніжина до Носівки, Носівка Nosivka Nosowka, 24 червня 2024
Ви мабуть неодноразово читали знак «КОБИЛЕЩИНА», їхавши з Ніжина в Носівку, чи навпаки? Можливо, так як і я, ставили перед собою запитання: «Кобилещина» - це власна назва села, чи географічного району Володькової Дівиці? Яка історії, які люди живуть в цьому поселенні?
Цікавість взяла верх, звернувши зі звичного шляху, ми помандрували до тихого, затишного і давнього поселення Носівщини – Кобилещина.
Потрапивши до села, ви не залишитесь не поміченими місцевими жителями, бо тут лише одна пряма вулиця, де налічується загалом 47 садиб. Життя кожного сусіда, видно, як на долоні. Худоба вільно себе почуває, що на своєму дворищі, що на сусідському, що посеред вулиці. Майже біля кожної садиби є зона відпочинку і спілкування, свій ставочок з рибкою та як годиться в селі, свій наділ землі. Навіть є невеликий спортивний майданчик з футбольними воротами.
От і нас, не залишили без уваги… Відразу жіночка поцікавилась: « Що шукаєте? До кого приїхали?» Ми чесно признались, що нас цікавить, що це за поселення та як живеться місцевим посеред полів, боліт та лісу без магазину, медпункту, громадського транспорту, пошти, школи і т.д.
З великим задоволенням, Єфросинія Федосіївна Соломаха розповіла нам коротенько історію свого села та про кожного із місцевих жителів. В далеку давнину, це був хутір. Володькодівичани і самі жителі називали його «Соловки». Навколо нього були багаті землі з пасовищами, озерами та лісом. «Червона влада», в свій час, не залишила хутір без уваги. Забрала пасовища та наділи землі до державної власності, об'єднала жителів в колгосп імені «Першого Травня», потім імені Кропив'янського, збудувала на землях хуторян кошари.
Велика Вітчизняна війна також залишила свій слід. В період партизанського руху, німці спалили майже всі будівлі. Однак знову, місцеві не залишили своєї землі. На батьківських згарищах, відбудовувалися, одружувались, народжували дітей. Працювали на залізниці в Києві, на заводах в Ніжині або в червонопартизанському колгоспі. Ходили до школи та церкви — лугом, місточком, через В'юницю, в Володькову Дівицю (Червоні Партизани). До залізничної станції, якщо навпрошки, теж недалечко, швиденько пішки — 10 хвилин. Їх вважали червонопартизанцями… Однак, коли настали часи вільної України, відновлення приватної власності, з'ясувалось, що в технічній документації на будівлі, поселення має окрему назву — село Кобилещина, з однією вулицею, що починалась, майже від самісінького шляху Носівка-Ніжин. Відтоді, почали називати село Кобилещина Носівського району, єдиній прямій вулиці дали назву імені Ольги Кобилянської.
Неймовірною аурою причаровує людей це земля і сьогодні. Виявляється, що можна легко залишити міську квартиру в Ніжині та переїхати жити до Кобилещини. Повернутись на батьківську землю, працюючи на землі, як родина Калюжного, або облюбувати це затишне місце, для життя серед природи, своїх дітей та внуків, як зробила це ассирійська родина Арвахи з Ніжина…
Сили навколишнього світу природи і духи пращурів охороняють Кобилещину від лиха та зла, дають людям енергію жити на цій землі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Вулиці і провулки населених пунктів громади станом на 1 жовтня 2022 року, Носівська міська рада, переглянуто 2022-12-04
Посилання[ред. | ред. код]
