Пустовгар Федір Єрмолайович

Федір Єрмолайович Пустовгар (народився 1905 або 1906 на хуторі Бекарщина (нині Кленове, що входить до с. Ганнівка — помер 1945) — військовик, учасник німецько-радянської війни

Закінчив Ніжинський технікум механізації сільського господарства (1941), отримав звання молодшого лейтенанта.

Командир 9-го гвардійського полку 4-ї гвардійської Овруцької Червонопрапорної орденів Суворова і Богдана Хмельницького повітряно-десантної дивізії. Загинув 1945-го року у Чехословаччині. Похований у м. Ніжині.

Наш славетний земляк

Нарис О Пустовгар у книзі Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Скільки б років не відділяло нас від Великої Вітчизняної війни, люди завжди з пошаною ставитимуться до того героїчного часу, схилятимуть голови перед безсмертним подвигом радянського народу, який врятував світ від коричневої чуми.

Славний бойовий шлях пройшла 4-а гвардійська Овручська Червонопрапорна орденів Суворова і Богдана Хмельницького повітряно-десантна дивізія, де у складі 9-го полку служив наш земляк Федір Єрмолайович Пустовгар. Брав участь у жорстоких боях під Старою Русою і Понирями, форсував Дніпро, Південний Буг, Дністер і Тису. Звільняв Прилуки, Носівку (забіг на годинку й додому у село), Ніжин, Клюж, Мишкольц, Братиславу, десятки інших міст і сотні невеликих населених пунктів, виконуючи свій інтернаціональний обов'язок у Румунії, Угорщині, Чехословаччині.

Федір Єрмолайович родом з хутора Бекарщина (зараз Кленове) Ганнівської сільської ради.

Напередодні війни, у 1941-у, закінчив Ніжинський технікум механізації сільського господарства. Разом з дипломом механіка одержав і військове звання молодшого лейтенанта.

На фронті — з перших днів війни. За мужність і відвагу, бережне ставлення до товаришів по зброї, за військове мистецтво його поважали й любили всі — від командирів до рядових бійців. Ось як про це згадує фронтовий побратим Федора Єрмолайовича М. Гончар у книзі „Голуба піхота".

„Високу мужність у боях проявив командир полку Ф. Є. Пустовгар. Він мав виключні організаторські здібності. Прийнявши полк, Пустовгар за короткий час зумів добре підготувати його до бойових дій в умовах лісо-болотистої місцевості. Кадровий офіцер, учасник Сталінградської битви, був бойовим і рішучим командиром. Він добре знав ціну особистого прикладу. І якщо закликав воїнів не пошкодувати й життя в ім'я перемоги над ворогом, то сам був готовий будь-якої хвилини зробити це першим. Коли другий батальйон полку вів наступ на село Карчакове, гітлерівці, закріпившись у дзотах, буквально косили кулеметним вогнем десантників, не даючи їм піднятися із землі, вкритої глибоким снігом. У критичний момент бою у батальйоні з'явився Пустовгар. Він вискочив із траншеї і, не згинаючись, на повний зріст пішов у напрямку села. Побачивши командира полку десантники сміливо і рішуче кинулися в атаку, вибили фашистів із зайнятих ними позицій і зайняли село".

Там, де найважче, завжди попереду йшли гвардійці. Так було і під Понирями, де відбулася одна з найжорстокіших битв війни. Поряд з іншими чудеса стійкості проявили десантники 9-го гвардійського полку Федора Пустовгара… Жорстокий бій зав'язався на околиці містечка за залізничну станцію. Протягом кількох годин не змовкали автомати і кулемети радянських бійців. Врешті-решт їм вдалося прорватися до Понирів. Коли наші війська остаточно звільнили містечко, на стінах будинків однополчани побачили кров'ю написані слова: «Тут вели бій і не відступили десантники 9-го полку», «Слава радянській гвардії!», «Хай живе Батьківщина!».

Важким був шлях до Перемоги. Не всі дожили до того світлого Дня. Мільйони загинули, щоб жили ми. Серед них і Ф. Є. Пустовгар.

Останній бій він прийняв на своєму командному пункті біля невеличкого чеського містечка Малинця. Згадує гвардії сержант, командир відділення розвідки 9-го гвардійського повітряно-десантного полку Я.П. Іващенко.

«Події відбувалися в Чехословаччині на початку 1945-го року, досить успішного для нашого полку, хоча німці відчайдушно утримували оборону на всіх фронтах.

Наш розвідвідділ разом зі словаками рухався паралельно з німцями, слідкуючи за їх діями. Виконавши завдання, ми повернулися на КП до Пустовгара, детально розповіли про побачене, почули від нього слова подяки й пішли відпочити. Лягли, не роздягаючись. Але поспати не вдалося. Крізь сон я почув роздратований голос: „Ви спите, а командира полку німці вбили!"

Ми схопилися і побачили людину у ватянці й валянках. Він стукав руків'ям маузера по столу і повторював: „Даю годину, щоб Пустовгар був тут живий чи мертвий!.." Сон як рукою зняло. Відразу ж озброїлися і кинулися у бік командного пункту. Там уже були німці. Фашисти нас помітили і обстріляли з кулемета, що був установлений на КП. Довелося заходити з тилу, де натрапили на ворожих мінометників. Але ті, захоплені боєм, нас не помітили і за це поплатилися. Скрадаючись, ми підійшли до КП. Та фашисти на нас не звернули увагу, бо ми, як і вони, були у маскхалатах.

На командному пункті ми знищили всіх ворогів. Тіло командира лежало на землі. Обличчя прострелене й закривавлене. Один погон на кітелі зірваний, кишені вивернуті. Очевидно, фашисти активно шукали його документи...

Ні один гітлерівець, а це, говорять, був спеціальний штурмовий батальйон смертників, не залишився живим. Усі знайшли собі могилу на КП Пустовгара.

Малинець вороги накрили шквальним вогнем з метою знищити наш полк і прорватися у тил дивізії. Але ми вистояли...».

За видатні заслуги перед Батьківщиною маршал Рокосовський, під командуванням якого служив Федір Єрмолайович, наказав тіло одного з кращих своїх командирів перевезти на батьківщину і там поховати.

На той час дружина Пустовгара Ядвіга проживала у Ніжині, тож там і знайшов вічний спочинок наш земляк. Свято шанують пам'ять про Федора Пустовгара як у Ніжині, так і в Носівці. Одна з вулиць Ніжина носить його ім'я, а в колишньому технікумі механізації сільського господарства діє музей, де одна з експозицій присвячена нашому героїчному земляку.

Щороку впродовж багатьох повоєнних років з різних куточків країни на Носівщину і в Ніжин приїздили однополчани – бойові побратими Федора Єрмолайовича. Зберуться біля його могили, вип'ють чарку-другу, згадають тих, хто відійшов у вічність, епізоди свого фронтового життя. Та з часом порідшали ряди учасників тих далеких подій, а в останні роки вже ніхто й не приїздить. Правда, нещодавно племінник Пустовгара одержав листа від Самійленка з села Ведильці, що біля Чернігова. „Хочу ще раз побувати на могилі свого улюбленого командира, — пише старенький.

Дев'ятого травня, як і 60 років тому, знову зацвітуть яблуні і тюльпани. Яскраве тепле сонце сліпитиме очі, у фронтових гімнастерках, подзвонюючи численними нагородами, поважно ходитимуть вулицями ветерани. Вшануймо живих і пом'янімо полеглих, адже доки жива пам'ять, живі й вони.

О. Пустовгар.

Посилання

• Пустовгар Федір Єрмолайович, Подвиг народу, переглянуто 16 червня 2020
• Информація про пам'ятник Ф. Пустовгару, pomnite-nas.ru, переглянуто 16 червня 2020</ref>