Носівська восьмирічна школа № 6

Носівська восьмирічна школа № 6

Фото 1960 року

Педагогічний колектив 6-ї школи. 1 вересня 1960.

Нижній ряд зліва направо: директор Калина Микола Несторович — директор, Солошенко Катерина Григорівна, ?, Коровіна Галина Григорівна — вчитель початкових класів, Рогоза Георгій Георгійович.

Другий ряд, перша ліворуч Наказна Лідія Андріївна, друга Гоба Марія Калінічна — вчитель англійської мови, третя Кравченко Віра Яківна, четверта Хиленко Катерина Михайлівна — вчитель історії, шоста (друга справа) Стрільчина Галина Федорівна за нею Зикіна Уляна Корніївна.

Праворуч, в третьому ряду стоїть Гавриленко Ніна Антонівна — вчитель початкових класів.

Верхній ряд, третя (зліва направо) Сацюк Любов Сергіївна — вчитель біології й хімії; четверта Заволова Катерина Іванівна — вчителька біології; п'ята Шаулко Галина Антонівна.

Носівська восьмирічна школа № 6 (Буртовська)

«Носівська восьмирічна школа № 6 (Буртовська)» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.

До революції в центрі Носівки було дві школи: земська (нині Будинок школяра) і церковно-приходська, яка знаходилася по нинішній вул. Вокзальній недалеко від центру. У 1891 році там було засноване Третє Носівське початкове училище, яке утримувалося за кошти цукрозаводу і тривалий час розміщувалося в громадському приміщенні розташованому на Буртах для зберігання цукрових буряків (цукрозавод тоді знаходився в центрі міста на Носівочці). Пізніше там була збудована пекарня, на території якої нині працює державне підприємство «Носівкарайагролісництво». На той час більшість населення мала початкову освіту.

Церковно-приходську школу відкрили семирічкою. Вона була окремою, самостійною і з неї починається Буртовська школа.

З 1934 року директором Носівської неповно-середньої школи №1 (так тоді називалася школа) став працювати вчитель історії Доліч Олексій Олексійович. У 1939 році його переводять завпедом у Носівську середню школу №1, де він і працює до початку війни. Його дружина – Доліч Марія Петрівна з 1938 року і до початку війни працювала в Буртовській школі вчителькою молодших класів, а під час окупації переїхала до Мрина. Там вона працювала в школі аж до пенсії.

Доліча Олексія Олексійовича напередодні війни змінив на посаді директора завуч, вчитель математики Шульга Анатолій Євграфович. Завучем школи у 1936 році працював Скрипець Андрій Петрович. Збереглася фотографія відмінників школи 1939 року на якій 30 найкращих учнів школи сфотографувалися на згадку разом з керівниками школи. Серед відмінників є і майбутня вчителька – Скрипець Варвара Павлівна, котра працювала після війни в Носівській семирічній школі №5.

На фотографії випускників 7-го класу 1937 року впізнали вчителів школи: Венгер Варвару Павлівну вчительку мови та літератури, Коломицьку Зіну Олексіївну, Данилка Антона Михайловича вчителя військової справи, Святославську Ольгу Петрівну вчительку російської мови та літератури, дуже інтелігентну світську даму.

Головне приміщення школи знаходилося на вул. Вокзальній, а інше шкільне приміщення розташувалося неподалік, на нинішній Буняківській вулиці (нещодавно – Щербакова). Михайло Гордійович Буняк, котрий закінчив четвертий клас цієї школи в 1941 році, згадував, що частина школярів навчалася в хаті відібраної в часи колективізації у заможного носівчанина Кузьми Буняка наприкінці 20-х років XX ст. Кузьму разом з дружиною, та дітьми, (а було у них 12 дітей), виселили з будинку, пристосувавши хату для навчання.

У цьому будинку знаходилися дві класні кімнати. Під час перерв учні, які навчалися на Вокзальній, спостерігали за вчителями, які переходили через луки з одного приміщення до іншого, щоб проводити свої уроки в інших класах. «Вчитель вже вийшов» – вигукував хтось із школярів, і це означало, що ще 2-3 хвилини можна погратися на подвір'ї. Пізніше в будинку на Буняківській були квартири вчителів (жили родини Легецьких, Юрченків, інші), і нині там живуть носівчани.

Перед війною всі жили бідно і школярі часто залишалися вдома допомагати по господарству батькам. Аж до пізньої осені, до закінчення усіх польових робіт, школярі відвідували школу епізодично, хоча мали бажання навчатися. Дітей в молодших класах було по 25-30 учнів і було по два паралельні класи.

Михайло Гордійович Буняк запам'ятав, як він малим прибіг на поля колгоспу ім. Комінтерна, (перед війною в Носівці існував такий єврейський колгосп, що пізніше став бригадою колгоспу ім. Кірова і знаходився за кіровським садом, де була садово-городня бригада). Там на полі сідав літак і льотчик катав носівчан над містом.

Доліч О. О., котрий саме збирався летіти, помітив малого Мишка і хотів взяти його з собою в політ, але пілот не дозволив, через заборону брати дітей. Коли літак піднявся в повітря, то вихором зірвало головний убір директора, і шапка полетіла вниз. Мишко побіг, підібрав шапку і повернув її Долічу, коли той приземлився.

У приміщенні, де нині СЮТ, тоді також були квартири вчителів. Там мешкав Скрипець Андрій Петрович із сім'єю. Під час війни, в 1943 році, партизани підірвали шкільне приміщення по вул. Вокзальній і воно згоріло. Партизани не хотіли, щоби німецькі військові частини, які проходили містом, тут ночували. Після визволення Носівки учнів школи розмістили на навчання в будинку, де нині знаходиться СЮТ, а Скрипцю А. П. дали квартиру в будинку іншого заможного носівчанина Подорванова. Цей будинок зробили учительським. Нині там проживає Шовкун Марія Кирилівна, а Скрипець А. П. потім збудував собі будинок поблизу військкомату.

Отже, Буртовська школа не загинула, почала знову працювати і називалася віднині так: Носівська семирічна школа №3.

У 1955 році мене перевели працювати з Ліснохутірської середньої (Носівської середньої школи №3) у Буртовську школу (Носівську семирічну №3). Будинок школи раніше належав двом братам. Будинок складався із двох рівних частин і кожен із братів володів половиною будинку. В кінці двору, біля берега, стояла чинбарня, або кожевня; там у великих чанах чинилися шкіри.

Революція 1917 року, а потім громадянська війна, вигнали братів із будинку, розвалили чинбарню. А приміщення, після закінчення війни, перейшло до школи.

У роки Великої Вітчизняної війни вчителі в школі змінювалися швидко, деякі предмети і взагалі не читалися. Так само швидко змінювався педагогічний колектив школи і в перші повоєнні роки.

До 1954 року директором працював Гоба Андрій Трифонович, який викладав історію та географію. У цьому ж році він був призначений директором Ліснохутірської школи. За сумлінну роботу він був нагороджений орденом Леніна. Починаючи з 1954 року директором працював математик Калина Микола Нестерович, а я була завучем. В школі працював хороший колектив педагогів – 20 вчителів: Стрільчина Галина Федорівна, Коровіна Галина Григорівна, Шум Раїса Іванівна, Кияниця Катерина Кіндратівна, Гавриленко Ніна Антонівна, Давиденко Ганна Григорівна, Яшевська Варвара Василівна, Шелест Феня Микитівна, Пивовар Марія Силівна, Павленко Марія Федорівна, Ющенко Марія Василівна у різний час були вчителями молодших класів, Батюта Віра Митрофанівна викладала біологію, Сацюк Любов Сергіївна – біологію та хімію, Ляшенко Ганна Данилівна та Гоба Марія Калінічна – математику, Шаулко Галина Антонівна – фізику, Солошенко Катерина Григорівна, Зикіна Уляна Корніївна – українську мову та літературу, Хиленко Катерина Михайлівна – історію, Філь Парасковія Тихонівна та Кравченко Віра Яківна – російську мову, Жигун Василь Дмитрович – фізкультуру. Піонервожатими працювали Свиридова Тетяна Іванівна та Заволова Катерина Іванівна. У 1957 р. після закінчення Ніжинського педінституту в школу прийшла працювати молода вчителька російської мови та літератури Наказна Лідія Андріївна. Навчатися доводилося в дві зміни. Школа мала власну бібліотеку. Біля школи був великий двір, великі дослідні ділянки і город. Шкільний кінь харчувався тим, що вирощували на городі. В кінці городу, у березі, була велика водойма в якій влітку полюбляли купатися школярі. Утворилася вона в роки Великої Вітчизняної війни після вибуху авіабомби, під час одного з нальотів німецьких бомбардувальників на Носівку. Цей ставок усі так і називали «Бомбою».

В шести класах школи навчалося до 300 учнів, а всього по шкільному мікрорайону налічувалося близько 500 дітей шкільного віку. Приблизно 200 дітей нашого мікрорайону навчалося в Носівській СШ №1. Випускники школи йшли продовжувати своє навчання до старших класів СШ №1. Там з охотою брали наших учнів, тому що вони мали добру підготовку.

У 1969 році Буртовську школу, яка в останні роки свого існування перетворилася на початкову, закрили, дітей та педагогів перевели до Носівської СШ №1, а з 1976 року в приміщенні школи розпочала свою роботу та свою славну історію Носівська станція юних техніків.

Останньою завідувачкою Носівською початковою школою №6 була Стрільчина Галина Федорівна.

Солошенко Катерина Григорівна.

2014 р.