Редагування Шовкун Марія Кирилівна

[[Файл:Марія Шовкун.jpg|міні|Марія Шовкун, 2018]]
'''Марія Кирилівна Шовкун''' (народилася [[11 вересня]] [[1920]] на хуторі [[Вили]]) – партизанка-підпільниця, зв'язкова партизанського з'єднання «[[За Батьківщину]]», вчителька-подвижниця, краєзнавець, громадська діячка.

Народилася найменшою з десяти братів і сестер у своїх батьків-трударів. Свідок [[Спогади носівчан про голодомор 1932-1933 років|голодомору 1932-1933 років]], який пережила в Олександрівці.

В 1947 поховала свою маленьку донечку, а в 1949 від тяжкої, невиліковної хвороби — і другу дитинку. Пережила розстріл батька і спалену батьківську хату, смерть двох братів, яких цькували за націоналізм і оголосили ворогами народу, а згодом реабілітували.

Історик за фахом. Приїхала з сім'єю в Носівку в 1946 році. Жили в шкільній квартирі. Викладала історію в [[Носівська школа № 1|Носівській школі № 1]]

Брала участь у створенні [[Історико-краєзнавчий музей у Носівському районному будинку культури|історико-краєзнавчого музею в Носівці]] (наразі — закритий) на початку 1960-х років в районному будинку культури.

Одна з перших учасниць [[Хор ветеранів праці при Носівському міському будинку культури|Хору ветеранів при Носівському будинку культури]].

Помічниця старости клубу “[[Берегиня]]”.

Авторка спогадів про почесного винахідника СРСР, [[Берковець Володимир Семенович|Володимира Берковця]], науковця [[Білошапка Микола Іванович|Миколу Білошапку]], актора [[Висовень Василь Іванович|Василя Висовня]], педагога [[Скрипець Андрій Петрович|Андрія Скрипця]], авіатора [[Сацюк Володимир Федорович|Володимира Сацюка]], опублікованих у книзі «[[Славні імена Носівщини]]».

Нагороджена медаллю «Почесний ветеран Чернігівської обласної [[Носівська районна рада ветеранів|організації ветеранів України]]».

== Вчителько моя! ==
: ''Нарис [[Калініченко Микола Омелянович|М. Калініченка]] у книзі: {{СІН}}''
Марії Кирилівні Шовкун, якій виповнилося 80 років.

Перш за все, сердечно вітаю Вас, дорога Маріє Кирилівно, із таким знаменним ювілеєм. Думаю, що матиму щасливу нагоду висловити все при зустрічі з Вами. Проте в письмовій формі можна без зайвого хвилювання і більш зважено задати те, що хочеться сказати з цього приводу.

Ви викладали у нас історію. Тепер не має значення, кого в ті часи вважали лівими, а кого правими чи центристами. Життя все розставить на свої місця.

Ви самі творили історію, своєю участю в партизанському підпіллі у роки Великої Вітчизняної війни, навчаючи нас життю, коли разом зі своїми колегами сіяли розумне, добре, вічне у важкі повоєнні роки. Ваші колеги – це плеяда справжніх вчителів нашої школи, які віддавали нам тепло своїх душ і сердець. Це подружжя В.К. і Г.П. Набок, А.П. і Г.О. Скрипець, В.П. і А.Д. Скнар, Г.М. і Г.Д. Назаренко, О.Ю. Гаврилей, Є.Л. Руденко, В.З. Ткаченко, Т.В. Малинко, О.Г. Оксимець, Л.І. Самоненко, О.Ф. Бондаренко, Л.М. Велько, B.C. Замулко, К.С. Поживотько. Це мої перші вчителі М.С. Швайко, М.К. Балінець, Н.С. Четверик, Н.П. Ошейко. Дефіцит газетної площі не дозволяє зробити цей перелік повним. Але я згадую всіх Вас з великою вдячністю, як живих, так і тих, хто вже пішов у вічність. Мені здається, що такого педагогічного колективу, яким був Ваш, і такої школи не було ніде й ніколи. Можливо, це суб'єктивна думка, тому, що це була НАША школа, а Ви були НАШИМИ вчителями. Але ж хіба не чудово, коли ти так оцінюєш своє дитинство.

Всім, хто хотів, Ви, Маріє Кирилівно, дали путівку в життя своїми порадами чи безпосередньою участю. Ви й сьогодні своїм життям пишете нашу історію. Я не помилюся, якщо скажу, що Ви знаєте все про кожного свого колишнього учня: де хто живе, де і ким працює, у кого яка доля. Радієте з нами і нашим успіхам, розділяєте з нами невдачі і горе.

Вам притаманні такі риси характеру, які в анкетах записувались фразою «активна життєва позиція». Колись моя мама розповідала, як Ви зібрали пенсіонерів з двох вулиць, поговорили з ними і вони без заперечень пішли з Вами допомагати колгоспу імені Кірова викопувати цукрові буряки. Минулого року ми з дружиною їхали з Києва і зустріли Вас на вулиці – Ви пасли гусей. «Оце сусіди кудись пішли й гуси залишилися без догляду», – пояснили нам з піднесенням у голосі, даючи знати, що виконувати цю роботу Вам приємно. В цьому Ви вся. Порядність і доброзичливість, комунікабельність, любов і повага до людей, турбота про ближніх та знайомих – Ваші риси характеру, які не зазнали змін, відколи Вас знаю. Для всіх Ви людина і вчитель. Я завжди у захопленні від Вашої ерудиції і енциклопедичних знань, з Вами можна поговорити на будь-яку тему – чи то техніка, чи політика, чи звичайні життєві проблеми.

А знаєте, Маріє Кирилівно, коли я зустрічаю Вас, то хочеться хоча б на кілька хвилин повернутися в школу і посидіти за партою на Вашому уроці. Та нехай неможливо повернутися у дитинство, але доки є Ви, я почуваю себе Вашим учнем, а це допомагає бути молодим душею. Низький Вам уклін, моя дорога Вчителько! Спасибі Вам за все! Від усього серця бажаю Вам здоров'я, щастя та всього найкращого. І щоб ще багато років я мав щасливу нагоду бачити Вас бадьорою, із радісним усміхом на обличчі!

З глибокою повагою і любов'ю Ваш учень, випускник Носівської СШ №1 1957 року.

[[Калініченко Микола Омелянович|М. Калініченко]], кандидат технічних наук.

== П’ятнадцять медалей Марії Шовкун на сторіччя ==
: ''Джерело: https://www.facebook.com/nosivkaotg/posts/805877190158542''

Марія Кирилівна Шовкун — наставник не одного покоління учнів, взірець мудрості і мужності, жіночності.
Про цю сильну і красиву душею жінку вже багато сказано, проте у її житті є особливий місяць — вересень. І не лише тому, що до Марії Кирилівни він приходить з іменинами. Для цієї жінки він дорогий тим, що саме у вересні щороку відзначається і чергова річниця визволення  Носівщини від фашистських загарбників, і близькі її серцю свята: День визволення Носівщини і  День партизанської слави.

Вже давно вона у своїй першій школі — бажаний гість, шанована колега і просто прекрасний, ерудований співрозмовник, який завжди тримає руку на пульсі життя школи, міста, держави. Не помилюсь, що її учнями була половина носівчан, її уроки доброти і мудрості пам’ятають всі. Це людина, про яку можна розповідати годинами, як, власне, і слухати її. Їй випало народитися і прожити кращі свої роки у страшне, буремне лихоліття.

Марія Кирилівна — педагог від Бога. її уроків чекали. У тій мірі, в якій вона була вимогливим і суворим вчителем на уроці, була безмежно добрим другом і справжнім наставником поза школою. 

Марія Кирилівна Шовкун народилася у невеличкому хутірці Вили Калинівської сільської ради найменшою з десяти братів і сестер у своїх батьків-трударів. Мало хто знає, що вона у страшний 1947 рік поховала свою маленьку донечку. А за два роки знову від тяжкої, невиліковної хвороби — і другу дитинку. Більшого горя просто не можна уявити. А вона, переживши розстріл батька і спалену батьківську хату, смерть двох братів, яких цькували за націоналізм і оголосили ворогами народу, а згодом реабілітували, втрата найдорожчого для жінки — дітей, осіло терпкою пам’яттю на денці її щедрого на добро серця і спонукало жити, працювати, віддаючи всю себе улюбленій роботі, чоловіку, єдиній дочці Ірині, внучці і правнуку Данилку. 

Окрім того, вона у всі роки залишається активною учасницею ветеранського руху, беззмінною учасницею та старостою хору ветеранів.

А ще в житті цієї жінки є сторінка, яка незгладимо пекуча і кожного вересня воскресає у її пам’яті з особливим болем — її партизанські стежки. Війна застала її під час навчання. Рятуючись від ворога, Марія не хотіла бути приреченою на рабство в Німеччину і тому тікала додому. Страх, невідомість і страшні видовища зустрічалися на її шляху. Дівчина сама мало не потрапила під облаву. Вдома хазяйнували німці, тільки з допомогою сусідки їй вдалося втекти. Ховаючись від людського ока, крадькома, в темряві, дівчина пробиралася невідомими стежками до двоюрідного брата в Степові Хутори. Розуміючи, що споглядати цей жах вона не буде, жінка вирішує стати на стежку активної боротьби проти фашизму. Знайшовши зв'язки з партизанами, вона стала активною учасницею партизанського руху на Носівщині. Під виглядом продавця нехитрих продуктів Марія передавала записки з цінними відомостями про кількість та розташування німців і мадяр, обмінювала продукти харчування на тоді дефіцитні: сіль, мило, ліки, щоб потім передати їх у ліс. Здається, нічого складного, проте, кожен її крок був на межі. 

Власне, за героїзм, з яким вона пройшла страшні роки окупації, виконавши численні важливі завдання командування партизанського з'єднання «[[За Батьківщину]]», Марія Кирилівна має три ордени та 14 медалей. П’ятнадцятою ж медаллю її нагородили носівчани, зіткавши її із поваги та любові до життєвого подвигу цієї жінки, до уміння любити життя і людей, мати правильні цінності, бути справжньою Берегинею і Наставницею, справжнім Учителем. Пройшовши стільки випробувань, перенісши стільки втрат, ця жінка зберегла найголовніше: бути на цій землі Людиною. 

11 вересня Марія Кирилівна відзначає свій 100-річний ювілей. Щиро вітаємо ювілярку! Здоров’я, тепла, затишку у життєвій осені!

Пресслужба Носівської міської ради

== Відео ==

<youtube>NeQRA-weJXY</youtube>

[[Категорія:Партизани в Німецько-радянській війні]]
[[Категорія:Вчителі Носівської школи № 1]]
[[Категорія:Вчителі історії]]
[[Категорія:Краєзнавці]]
[[Категорія:Громадські діячі]]
[[Категорія:Нагороджені медаллю «Почесний ветеран»]]
[[Категорія:Довгожителі]]
[[Категорія:Люди Ш]]