Редагування Шкаруба Іван Степанович

'''Іван Степанович Шкаруба''' (народився [[12 червня]] [[1932]] в селі Лихачів) — військовик, полковник військово-повітряних сил СРСР, кавалер Орденів Червоної Зірки та Знак Пошани, Нагрудного знаку "За розмінування".

== Шкаруба Іван Степанович ==
: Нарис [[Берковець Олександра Михайлівна|Берковець Олександри Михайлівни]]
Народився 12.06.1932 в с. [[Лихачів]] Носівського р-ну Чернігівської обл. в родині Степана Павловича Шкаруби і Євдокії Онисимівни (дів. Фесенко). 

У 1934–1936 батьки разом з дітьми Наталею (1930), Іваном (1932) та бабусею переїхали на Дніпропетровщину в село Афанасівку (нині Панасівка), яке їм довелося відбудовувати після Голодомору заново. Уже тут народилося ще троє дітей: сестри, Анна (1934) і Марія (1940) та брат Микола (1938). 

У 1941, з початком війни, батько пішов на фронт, де й загинув. Матір Євдокія Онисимівна з дітьми і старенькою бабусею лишились в окупації. Німці, відступаючи 1943 р. з Афанасівки, відправили її переганяти табун худоби до Німеччини. П’ятеро малолітніх дітей лишилися удома з бабусею. Дорогою, перебуваючи десь уже в Західній Україні поблизу Червоноармійська, мати Івана загинула на гірському перевалі. Як переказували потім, «уночі бандерівці худобу розігнали в лісі, а весь супровід розстріляли чи спалили живцем – достеменно невідомо». 

Так Іван разом з молодшими сестричками Анною і Марією та братом Миколою у 1943 потрапив до Афанасівського дитбудинку, де 1949 р. закінчив семирічку з Похвальним листом. Директор дитбудинку вже домовився про навчання Івана як сироти на повному державному утриманні в одному з технікумів, але хлопець мріяв про авіацію. Тож один із вихователів, бажаючи допомогти Іванові, викрав його документи з сейфа, і той таємно, без згоди директора, вступив до Дніпропетровської спеціалізованої середньої школи військово-повітряних сил (ДССШ ВПС), де й навчався з 1949 по 1952 рр. 

Після закінчення спецшколи продовжив навчання у Ворошиловградському і Пермському льотних училищах. З 1954 по 1958 рр. служив у Гвардійських штурмовій, а потім винищувальній дивізіях ВПС Московського округу. У 1956 р. одружився з Аллою Олександрівною Гуркіною, з якою вони щасливо прожили понад 50 років, виростили двох дітей (син – Віктор, інженер; донька, Ольга Шкаруба, – чемпіонка України, переможниця міжнародних змагань з планерного спорту (1983–1984 рр., Німеччина), пілот 2 класу). 

Через принципову позицію (захистив товариша) виник конфлікт із командуванням полку, і персональним наказом 1958 р. І. С. Шкарубу демобілізували. Чотири роки потому він працював на Дніпропетровському електровозобудівному заводі (збірником акумуляторів, електриком, слюсарем, монтажником електровозів, змінним майстром електромонтажного цеху) і паралельно навчався в Дніпропетровському інституті інженерів залізничного транспорту.

Під час Кубинської кризи (1962 р.) Івана Степановича знову мобілізують на військову службу і направляють у 6-у Гвардійську Запорізьку Військово-транспортну дивізію. Щоб продовжити навчання, він переводиться на заочне відділення Запорізького машинобудівного інституту ім. В. Я. Чубаря, 1967 р. отримує диплом. У 1970–1974 рр. служить у м. Арциз Одеської обл. 1974 р. його направляють в Головний 25-й Гвардійський полк 7-ої Військово-транспортної авіаційної дивізії, штаб якої базувався в м. Мелітополь Запорізької обл. 

З лютого 1979 по травень 1980 рр. у складі спецгрупи І.С.Шкаруба перебуває у В’єтнамі. У 1980 р. Президент Соціалістичної Республіки В’єтнам Фан Ван Донг нагородив Шкарубу І. С. медаллю «За військову співпрацю при визволенні Кампучії» (Камбоджі). Йому присвоюють звання підполковника і направляють в Штаб Управління 7-ої Військово-транспортної авіаційної дивізії (м. Мелітополь). У 1983-1984 рр. за освоєння літака ИЛ76МД підполковник Шкаруба І .С. був нагороджений Орденом «Знак Пошани». 

Згодом командування поставило йому нове завдання: очолити роботи з розмінування, яке Іван Степанович почав із досконалого вивчення всіх вибухових пристроїв, що використовувались у часи Другої світової війни. Наказом Міністра оборони СРСР за знешкодження і знищення 3000 вибухових пристроїв Шкарубу І. С. нагороджують Нагрудним знаком «За розмінування», Іменним золотим годинником, Орденом Червоної Зірки. 

У 1984 р. він брав безпосередню участь у знешкодженні засекреченого вибухового механізму знайденої в Мелітополі авіабомби, вагою 1 тонна і довжиною біля двох метрів, що десятки років пролежала в землі. На час операції було евакуйовано близько двадцяти п’яти тисяч мешканців міста (Газета «Индустриальное Запорожье» від 07.02.1984.). 

У 1987 р. в 55 років Іван Степанович виходить на пенсію; кілька років потому йому присвоюють звання полковника. Загалом за роки військової служби І. С. Шкаруба нагороджений двома орденами, тринадцятьма медалями, Нагрудним знаком «За розмінування». Мешкає Шкаруба І. С. у м. Мелітополі Запорізької обл.

Автор тексту про Шкарубу І. С. – 
[[Берковець Олександра Михайлівна]]

[[Категорія:Уродженці Лихачева]]
[[Категорія:Нагороджені орденом Червоної Зірки]]
[[Категорія:Нагороджені орденом «Знак Пошани»]]
[[Категорія:Полковники]]
[[Категорія:Люди Ш]]